Спинномозкова травма

Надання невідкладної допомоги при черепно-мозковій травмі.

Перелом основи черепа.

Перелом основи черепа здебільшого стається в ділянці середньої черепної ямки і супроводжується струсом чи забоєм головного мозку різного ступеня важкості.

При переломі основи черепа спостерігаються виражені ознаки ураження мозкового стовбура, включаючи розлади дихання та кровообігу. Характерним є ушкодження черепних нервів, здебільшого завиткового та лицьового. Ознаками перелому основи черепа є також витікання крові і ліквору з носа, вух, рота. Характерним є симптом «окулярів» і тривала втрата свідомості.

Ускладнення травм головного мозку.

Розрізняють ранні і пізні ускладнення травм головного мозку. Ранні ускладнення переважно виникають при відкритих ушкодженнях головного мозку в зв’язку з інфікуванням рани.

До ранніх ускладнень відкритих травм головного мозку відноситься

- витікання мозкової речовини з рани, для попередження якого необхідно обережно транспортувати хворого і дотримуватися правильного положення голови (рана повинна бути обернена догори),

- гнійний менінгіт, менінгоенцефаліт або абсцес мозку; для профілактики нагноєння потрібно терміново накласти асептичну пов’язку, своєчасно здійснити хірургічну обробку рани, а також одномоментно провести всі хірургічні втручання на черепі та мозку,

- травматичний делірій, який характеризується розладом свідомості, дезорієнтацією в просторі і часі, психомоторним збудженням та галюцинаціями.

До пізніх ускладнень травм головного мозку відносяться

- церебральний арахноїдит,

- травматична енцефалопатія,

- травматична епілепсія,

- невротичні стани з вираженим астенічним станом і вегетативно-судинною дистонією.

Транспортування:

1. В горизонтальному положенні на ношах.

2. У випадках відкритих травм черепа хворого слід перевозити в такому положенні, щоб рана була зверху (для запобігання можливому витіканню речовини мозку).

Догляд за хворим:

1. Забезпечити спокій і дотримання ліжкового режиму.

2. При блюванні повернути голову хворого набік, щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи.

3. Слідкувати за станом свідомості хворого, тиском, пульсом, диханням, фізіологічними відправленнями.

4. При пониженні АТ доцільно ввести кордіамін 1мл, мезатон 1мл.

5. При порушенні дихання перевірити прохідність верхніх дихальних шляхів. Відсмоктати слиз гумовою грушею або електровідсмоктувачем.

6. При головному болю в/м ввести анальгін 50% 2мл.

Травма спинного мозку – це механічне ушкодження хребта та (чи) його вмісту (спинного мозку, оболонок, судин, спинномозкових нервів), що клінічно проявляється спінальною та корінцевою симптоматикою.

Розрізняють: струс, забій та стиснення спинного мозку.

Струс спинного мозку – це функціонально зворотна форма травматичного ушкодження спинного мозку. Внаслідок струсу спинного мозку нервові волокна тимчасово втрачають здатність проводити нервові імпульси і в гострий період травми відбувається виключення функціонування спинного мозку. Тому навіть у разі легкої травми спостерігається клінічна картина тяжкого ушкодження. Проявляється парестезіями та слабкістю в ногах, порушенням чутливості. Регрес симптоматики відбувається протягом кількох годин чи кількох діб з моменту отримання травми.

Забій спинного мозку може спричинити обмежене або повне поперечне руйнування спинного мозку з відчуттям відриву нижче розташованої частини тіла.

Клінічно при повному поперечному ушкодженні спинного мозку відразу після травми розвивається синдром повного порушення провідності з пара- (тетра) плегією, порушення чутливості, функції тазових органів, трофічні порушення (пролежні).

При частковому ушкодженні спинного мозку ці симптоми поступово регресують, але не повністю. Симптоматика стабілізується в межах 1,5-2 місяців. Люмбальна пункція часто виявляє субарахноїдальний крововилив.

Здавлювання спинного мозку. Виникає при вивихах, переломах хребців із зміщенням уламків або при вивиху, грижі міжхребцевого диску, стисканні спинного мозку стороннім тілом. Клінічна картина здавлювання спинного мозку може розвинутися відразу або наростати при рухах хребта.

Клініка. Гостре здавлювання спинного мозку викликає в’ялий параліч і втрату всіх видів чутливості нижче рівня ураження. Стан спінального шоку триває декілька днів і призводить до появи корінцевого болю на рівні ураження й розвитку спастичного парапарезу нижче місця ураження.

При повному розриві спинного мозку втрачаються всі види провідникових функцій – розвиваються паралічі, анестезія, порушуються функції тазових органів, швидко розвиваються трофічні розлади – пролежні.

Ураження половини поперечника спинного мозку призводить до розвитку синдрому Броун-Секара. Він часто зустрічається при вогнепальних або ножових пораненнях. Виникає моно- або геміпарез з втратою м’язово-суглобової чутливості, а на протилежному боці випадає больова та температурна чутливість.

Крововилив у речовину спинного мозку (гематомієлія) настає внаслідок розриву ослаблених (на ґрунті атеросклерозу, ревматизму, сифілісу, захворювань крові тощо) судин. Травма може бути додатковим фактором, який спричиняє розрив судини. Переважно страждає сіра речовина спинного мозку, рідше при масивних травмах має місце дифузне просякнення кров’ю і білої речовини.

Клініка. В момент травми виникає біль, але нетривалий і неінтенсивний. Рухові порушення (паралічі) виникають блискавично – протягом кількох хвилин. Одночасно порушується чутливість і виникають сфінктерні розлади.

У міру розсмоктування крові починають відновлюватися провідникові розлади.

Крововилив в оболонки спинного мозку (гематорахіс) може бути епідуральним або субарахноїдальним, характеризується корінцевим болем, симптомами поперечного ураження спинного мозку, симптомами подразнення мозкових оболонок. Діагноз підтверджує люмбальна пункція.

Дата добавления: 2014-01-05