Поняття

Тема 2

ТЕМА 1

Предмет і мова формальної логіки

1. Поняття логіки як науки, її стисла історія.

2.Пізнання, його різновиди і форми. 3.Логіка та мова.

1. Поняття логіки як науки, її стисла історія

Слово “логіка” походить від давньогрецького слова “logos”, яке можна перекласти як “поняття”, “розум”, “міркування”. В теперішній час воно вживається в таких наступних головних значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у взаємозв’язку об’єктивних явищ – «логіка фактів», «логіка історичного розвитку» тощо. По-друге, словом «логіка» позначають закономірності у зв’язках і у розвитку думок – «логіка міркування», «логіка мислення». Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з позиції його формальної правильності.

У чому ж полягає специфіка логіки-науки в порівнянні з деякими іншими царинами знання, які вивчають мислення?

· Філософія (зокрема гносеологія) досліджує мислення в цілому. Вона розв’язує фундаментальні філософські питання, пов'язані з відношенням людини та її мислення до навколишнього світу.

· Психологія вивчає мислення як один з пізнавальних психічних процесів поряд з емоційними і вольовими. Вона розкриває взаємодію мислення з ними в ході практичної діяльності та наукового пізнання, аналізує спонукальні мотиви розумової діяльності, виявляє особливості мислення у людей різного віку тощо.

· Фізіологія розкриває матеріальні (фізіологічні) процеси, які вважаються базою для мислення, досліджує їх фізико-хімічні та біологічні закономірності.

· Лінгвістика показує нерозривний зв'язок мислення з мовою, їх єдність і відмінності, взаємодію. Вона розкриває способи вираження думок за допомогою засобів мовлення.

Своєрідність власне логіки як науки про мислення і полягає саме в тому, що вона розглядає цей загальний для ряду наук об'єкт під кутом зору його структури і базових закономірностей. Іншими словами логіка досліджує складові мислення, закономірні зв'язки і відношення між ними. Тому вона визначається як наука про форми та закони правильного мислення.

Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений Карл Ясперс визначив як «вісьовий час». В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна.

Як і будь-яка наука, логіка виникає внаслідок соціального замовлення. Представники ряду новітніх на той час професій у містах-полісах (оратори, юристи, керівники великими масами людей) були зацікавленні у появі спеціальної теорії, яка б навчала такому мовленню, за допомогою якого можна було б легко інтелектуально подолати співрозмовника, впевнити людей у істинності власної позиції тощо. Першими вчителями цих фахівців стали (на тлі Європи) своєрідні філософи-софісти.

Ці мислителі були чи не першими, хто намагався підняти цю дисципліну на рівень мистецтва, формування практичних навичок. Але, разом з цим, слід зауважити, що власне логікою їх вчення не було – воно будо предтечею, яка передувала стрімкому виникненню аристотелівського вчення про істинне мислення.

Саме Стагірит, критикуючи софістів за те, що вони, почасти переслідують вузькопрофесійні і особисті інтереси, чітко окреслив логіку як нейтральну, позбавлену упереджень науку, її структуру, базові форми і закони вірного (істинного) мислення. Попри те, що після смерті мислителя минуло два тисячоліття, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Таким чином перший етап розвитку логіки як специфічної науки пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби Середньовіччя. Він отримав назву «традиційного» і логіка протягом нього існувала у вигляді формальної. Традиційно вона досі містить такі розділи: Поняття, Судження, Закони логіки, Умовивід, Доведення.

Другий етап пов’язаний з творчістю німецького філософа Готфріда Вільгельма Лейбніца, який є основоположником математичної (символічної) логіки. Він намагався вибудувати універсальну мову, за допомогою якої суперечки між людьми можна було б вирішувати шляхом обчислення. Цей напрямок науки досліджує логічні зв’язки і відношення, які лежать в основі дедуктивного умовиводу. Можна сказати, що ця логіка розробляє застосування математичних методів до аналізу форм і законів доведення.

Схема розвитку логіки як науки

Традиційна логіка Сучасна логіка

Аристотель Стоїки Схоластика Лейбніц Діалектична логіка

(Кант, Гегель)

Математична логіка

(Фреге, Пріс)

Сучасна логіка, крім формальної і математичної (символічної) включає також інші галузі, якими опікуються лінгвісти, фахівці з проблем штучного інтелекту, штучних мов тощо.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що практичне значення компетентності у логіці є очевидним для кожної людини, яка прагне до індивідуального інтелектуального прогресу. Воно полягає у формуванні культури мислення і мовлення, які є не спадковими, а набутими здібностями.

2. Пізнання, його різновиди і форми.

Перш ніж ми будемо рухатися далі, потрібно з’ясувати, у чому полягає загальна природа власне феномену мислення.

З курсу філософії та психології нам відомо, що мислення є різновидом пізнання – процесу або діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку інформації (знань), що є необхідним для доцільної поведінки і, зрештою, - для адаптації.

Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі (зокрема фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке триває при безпосередній дії предметів та об’єктів на відповідні сенсори організму. Воно протікає за такими етапами (формами):

ü відчуття дає змогу відбивати окремі властивості предметів і явищ, які оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;

ü сприйняття – більш складне відбиття дійсності у психіці. Предмет сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;

ü представлення базується на пам’яті і дає змогу заздалегідь створити у психіці чуттєвий образ предмета без розумових маніпуляцій над ним.

Принципово іншим різновидом пізнання є теоретичне (власне мислення). Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду пізнання найдосконалішою формою адаптації. Людина не має надзвичайно розвиненого слуху, зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції тощо, але вона має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою природою.

Подібно до практичного (чуттєвого) пізнання, мислення також має три форми, виділені класиками:

ü поняття – найпростіша форма, яка загалом потрібна для виділення об’єкту або його окремої властивості за допомогою знаку (як правило, слова);

ü судження – більш складне раціональне утворення, закономірне поєднання кількох понять для вираження думки про властивість об’єкта або його наявності;

ü умовивід – найскладніша з базових форма мислення, необхідна для формулювання нового для людини знання.

Теоретичні дані про ці форми мислення і складають головну частку пропонованого курсу логіки, який викладено нижче. Проте важливо пам’ятати, що чуттєве і теоретичне пізнання в людини нерозривно пов’язані – науковці лише умовно їх розмежовують для більш детального дослідження.

Оперуючи цими видами пізнання людина домінує, бо в спромозі заздалегідь отримати інформацію про найоптимальніший спосіб діяльності, вибудувати її алгоритм на тривалий час, чого не може будь-яка інша істота.

3. Логіка та мова

Як було з’ясовано, що опосередкований характер мислення виявляється у тому, що людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а їх знаками –посередниками. Мова – типова інформаційна знакова система.

Таким чином мислення виражається через мовлення і діяльність людини. Однак діяльність надто різнорідна і жодна з наук не в змозі відслідкувати її в комплексі і розмаїтті проявів. Натомість мовлення набагато простіше може бути проаналізоване. Іншими словами, логіка, досліджуючи мислення, відстежує досконалість саме мовних конструкцій.

Отже, мовою називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження та передачі знань і є засобом спілкування між людьми.

Розглянемо поняття про знак стосовно мовлення докладніше.

Знак – це матеріальний предмет (явище, подія), що виступає як представник деякого іншого предмета. Існує специфічна наука, яка набагато більш детально вивчає різноманітні знаки – семіотика.

Розрізняють три різновиди знаків за характером їх відношення до об’єктів:

- значення знаків-копій повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають. Наприклад, фотографії, відбитки пальців, репродукції тощо.

- знаки-символи фізично не пов’язані з відповідними об’єктами. Їх значення встановлюється переважно за умовною згодою. Наприклад, дорожні знаки, переважна білдьшість слів будь-якої мови.

- значення знаків-індексів повністю визначається тим контекстом у якому вони виявляються. Наприклад, стрілка годинника, показання термометра, положення флюгера, займенники («тут», «зараз»).

За іншим підходом, знаки поділяють на мовні і немовні. Як бачимо, мовні знаки, які, власне, і розглядає логіка, можуть бути або знаками-символами або знаками-індексами.

Одна з найважливіших функцій мовних знаків складається в позначенні ними предметів. Для цього слугують імена.

Ім'я – це слово або словосполучення, що позначає певний предмет. Предмет розуміється в широкому змісті. Ним може буди об’єкт, властивість, відношення, процес природний, суспільний, психічний тощо.

Кожне ім’я має значення (денотат) і зміст.

Значенням ім’я є предмет, який ім’ям позначається.

Зміст імені – це спосіб, яким ім’я позначає предмет. Спосіб реалізує всі суттєві ознаки предмета у даному контексті імені.

Наприклад, одне і те ж значення (предмет - конкретна людина) може виражатися різними іменами «Іванов І.М.», «мій викладач з логіки». Відповідно, значення матиме різний зміст – перше ім’я буде актуальне для, скажімо, бухгалтерії, бо воно є суто формальним, а друге – для студентів цього викладача.

Така схема може бути застосована до будь-якого мовного знаку.

Отже, характеризуючи загалом логіку, слід зауважити, що ця наука прагне дослідити структурні компоненти мислення, які відбиваються у мовленні, взаємозв’язок між ними, віднайти закони цього взаємозв’язку, ознаки саме вірного мислення і простежити спектр застосування цих теоретичних знань на практиці.

Стислі висновки за лекцією

1. Поняття «логіка» широко застосовується у повсякденному житті, але у науковому сенсі воно означає окрему наукову дисципліну, яка спрямована на власний унікальний предмет - форми і закони вірного мислення (теоретичного пізнання).

2. Логіка, принаймні формальна, є частиною філософії. На тлі Європи вона формується за часів античного полісу. Засновником логіки як окремої науки вважається Аристотель.

3. Логіка традиційно опікується аналізом мовлення, яке є чітким індикатором дисциплінованості, багатства, гнучкості, розвиненості мислення.

4. У свою чергу, мовлення є типовою знаковою системою, за допомогою якої людина володіє теоретичним пізнанням, на відміну від інших істот.

Питання для самоконтролю за темою 1:

1. Розкрийте зміст поняття «логіка», подайте його різні інтерпретації.

2. В чому полягає сутність пізнання?

3. Характеризуйте чуттєве (практичне) і теоретичне пізнання, назвіть їх форми.

4. Що таке знак? Назвіть його різновиди і наведіть самостійні приклади.

5. Стисло змалюйте основні етапи розвитку логіки як науки.

Основна література для самостійної роботи за темою 1:

§ Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 5 – 24.

§ Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 3 – 21.

§ Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 3 – 12.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 84 – 88.

§ Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3-32, 99-120.

§ Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 4 – 28.

§ Берков В.Ф. Логика. – Минск: Тетра Системс, 2001. – С. 196 – 217.

§ Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000. – С. 3 - 18.

§ Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001. – С. 9-19, 33-38.

§ Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 4 – 81.

1. Визначення поняття, його загальна характеристика. 2. Об’єм та зміст поняття, види понять, взаємовідношення між ними. 3.Операції з поняттями (обмеження, узагальнення, поділ обсягу та визначення змісту)

Дата добавления: 2014-01-05