Становлення антигітлерівської коаліції у 1941-1942 рр

26.

У червні 1941 р. точилися жорстокі бої між німецькими і британськими військами на півночі Лівії в районі м. Тобрук. Німці прагнули здобути вихід до Суецького каналу і нафтових районів, і отримати водночас можливість зв’язку з арабськими націоналістами. Поступово бої набули позиційного характеру.

22 червня 1941 р. Німеччина і ї союзники (практично всі східноєвропейські країни, за винятком розбитої Польщі) розпочали агресію проти СРСР. За тиждень до початку війни нарком оборони СРСР Тимошенко і начальник Генштабу Червоної Армії Жуков безуспішно намагалися переконати Сталіна вивести радянські війська на передові позиції на західних кордонах СРСР. Протягом перших трьох тижнів війни німці розгромили 100 радянських дивізій, захопили в полон 2 мільйони радянських солдат. Спочатку німці відпускали їх по домівках, лише відбирали і затримували комісарів, євреїв, а також схожих на останніх вірмен. Пізніше полонених стали відправляти в концентраційні табори, що стали фактично «машиною смерті» (тобто фізичного знищення людей). Основна частина радянських військ (на заході) була розгромлена, проте територія СРСР була дуже великою, що давало змогу (на основі використання значних людських ресурсів й військово-економічного потенціалу) продовжувати війну і навіть посилювати опір німецьким військам (ще на початку війни кількамісячна оборона Брестської фортеці, вже навіть в тилу німецької армії, стала символом стійкості і мужності радянських військ, що різко показало відмінність між досить успішними бойовими діями німців на Заході (у Франції та ін.) і кровопролитними, запеклими боями на Сході). До кінця року була створена, по суті, нова радянська армія (окрім мобілізації військовозобов’язаних було також підтягнуто військові частини зі східних регіонів СРСР (з Сибіру, Уралу та ін.). Військове керівництво було покладено, фактично, на Жукова, найбільш відомого радянського полководця в період війни. Загальні військові втрати становили близько 5 мільйонів чоловік (вбитими, пораненими і полоненими), з 17 тисяч танків залишилось тільки 700. У жовтні 1941 р. війська німців з’явилися під Москвою. Проте, в грудні 1941 р. вони зазнали поразки в ході радянського контрнаступу.

В червні 1941 р. Черчілль і в. о. держсекретаря США Уоллет Гопкінс публічно заявили про підтримку СРСР. В липні 1941 р. було укладено радянсько-британську угоду про спільні дії у війні з Німеччиною. Почались активні переговори СРСР із США про постачання до Радянського Союзу зброї (все промислове устаткування було вивезене на Урал і виробництво зброї ще не було налагоджене).

3 березня 1941 р. Гопкінс прилетів до Англії з місією домовитися про умови надання ленд-лізу (безпроцентної позики, у т.ч. товарами, зброєю та ін.). Ініціатором місії був сам Гопкінс.

У серпні 1941 р. керівники США і Великобританії провели зустріч біля о. Ньюфаундленд (на той час це була англійська колонія, нині – територія Канади). На кораблі в Атлантичному океані вони підписали один з перших програмних документів антигітлерівської коаліції – т.зв. Атлантичну хартію, в якій було проголошено цілі у війні з Німеччиною і принципи післявоєнного устрою світу, в якому згідно документа повинні бути свобода думки, свобода особистості, свобода від страху, злиднів (останні негативні явища сприяють діяльності диктаторів, що розв’язують війни). У вересні 1941 р. до Хартії приєдналися Радянський Союз й уряди окупованих Німеччиною європейських країн (ці уряди перебували в еміграції у Лондоні і приєдналися до Хартії 1 вересня 1941 р. на Лондонській конференції).

У кінці серпня 1941 р. відбулось введення радянських і британських військ в Іран, щоб запобігти поширенню впливу Німеччини в цій країні, адже уряд і багато хто з жителів Ірану були схильні виступити проти СРСР і Великобританії.

У середині 1941 р. СРСР визнав уряд генерала де Голля. Втім, до кінця червня 1943 р. СРСР підтримував дипломатичні стосунки з вішістським режимом.

Важливу роль відіграла Московська конференція трьох держав – СРСР, США і Великобританії (їх представниками були, відповідно, – Молотов, Гарріман і Бівербрух) – було домовлено про щомісячні поставки до СРСР техніки і озброєння: до середини 1941 р. по 500 танків і 400 літаків.

У кінці жовтня 1941 р. Рузвельт оголосив про надання СРСР безпроцентної позики в 1мільярд доларів і 7 листопада 1941 р. дія закону про ленд-ліз була поширена і на СРСР, який отримав допомогу на 11 мільярдів доларів (1/4 всієї допомоги по закону про ленд-ліз), в т.ч.15 тисяч літаків, велику кількість легкових автомобілів, 400 тисяч вантажівок, 15 мільйонів пар армійського взуття і 5 мільйонів тонн продуктів та ін.

Важливою, хоча й негативною подією, що прискорила оформлення і структурування антигітлерівської коаліції, став напад Японії 7 грудня 1941 р. на Перл-Харбор. 8 грудня 1941 р. США оголосили війну Японії, а Німеччина й Італія – 11 грудня оголосили війну США. Адже ще у травні 1941 р. було укладено угоду про військовий союз Німеччини, Італії і Японії (коаліція держав Вісі).

У кінці грудня 1940 р. – на початку січня 1942 р. відбулась Вашингтонська конференція, на якій Німеччину було визначено ворогом № 1 і було домовлено про висадку десанту у Північній Африці у 1942 р., було створено об’єднаний штаб командування англійських і американських військ. За пропозицією Рузвельта став вживатися термін «Об’єднані Нації» (у англо-американському розумінні – це держави), а не «союзні держави».

1 січня 1942 р. було проголошено «Декларацію Об’єднаних Націй» (загалом – 26 країн) про спільну боротьбу з Німеччиною і відмову від укладення сепаратних мирних угод.

У кінці травня 1942 р. було укладено британо-радянську угоду про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників та про взаємну допомогу після війни (угода укладалась на 20 років і була підписана в результаті таємної поїздки Молотова до Лондону (як «містер Браун»). У червні 1942 р. було підписано американо-радянську угоду про принципи взаємодопомоги під час війни (Молотов провів відповідні переговори з Рузвельтом у США). Ці дві угоди (поряд з Атлантичною Хартією і Вашингтонською конференцією) заклали основи для нової міжнародної організації – ООН. Радянський Союз погодився з терміном «Об’єднані Нації», оскільки був проти відновлення діяльності Ліги Націй (вона формально існувала до квітня 1946 р., але фактично проіснувала лише до 1940 р.).

Липень 1942 р. англо-американське керівництво («Об’єднаний комітет штабів») за згодою з політичним керівництвом прийняли рішення замінити план «Молот» (висадка у Північній Франції, це підтримував Рузвельт) планом «Смолоскип» (на чому більше наполягав Черчілль) – на півночі Алжиру (Північно-Західна Африка). У листопаді 1942 р. згідно плану «Смолоскип» в Алжирі і Марокко висадилися більше двох тисяч англо-американських військ, підтриманий зі сходу (з Північного Єгипту в районі Лівії в напрямку до Тунісу, де й зустрілися ці частини). Все ж Рузвельт заявив в листопаді 1942 р., що контрнаступ радянських військ під Сталінградом (кінець листопада 1942 р. – початок лютого 1943 р.) – це поворотний пункт в ході війни, а начальнику об’єднаних збройних сил американському генералу Макартуру Рузвельт заявив в середині 1943 р., що радянські війська знищили більше німців, ніж інші 25 націй.

В кінці 1942 р. 16 держав оголосили війну Німеччині і 10 – розірвали дипломатичні відносини. На кінець 1942 р. стало остаточно зрозумілим, що Туреччина і Японія не вступлять у війну проти СРСР на боці нацистської Німеччини. Жовтень-листопад 1942 р. показав, що антигітлерівська коаліція переможе, а у лютому 1943 р. це стало остаточно ясним.

Дата добавления: 2014-01-05