Персонал підприємства, його склад, структура та класифікація

Лекція № 4

Тема лекції:

Персонал підприємства та продуктивність праці

План:

1. Характеристика персоналу підприємства.

2. Основи управління персоналом підприємства.

3. Розрахунок чисельності працюючих. Показники руху робочої сили.

4. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання.

Література:

1. Основна:

1.1 Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.

1.2 Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.

1.3 Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X.: ИНЖЭК, 2004. — 528 с.

1.4 Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К.: КНЕУ, 2005. — 524 с.

1.5 Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К.: Професіонал, 2004. — 320 с.

1.6 Додаткова:

1.7

2. Додаткова:

2.1 Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К.: КНЕУ, 2004. — 528 с.

2.2 10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К.: Знання, 2006. — 614 с.

2.3 11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск: ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.

2.4 12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М.: Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

У всій сукупності ресурсів підприємства особливе місце посідають трудові ресурси, оскільки від їх якості залежить зрештою рівень добробуту населення та конкурентоспроможність економіки.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що можуть бути залучені до конкретної праці).

На рівні окремого підприємства для характеристики усієї сукупності працівників частіше застосовують терміни "персо­нал", "кадри", "трудовий колектив". Перевагу слід надати тер­міну "персонал" як більш узагальненому, універсальному. Термін "трудовий колектив" має соціально-політичний від­тінок. У зарубіжній і національній системах термін "кадри" часто ототожнюється лише із частиною працівників — спеціа­лістами або ж працівниками, які мають досить високий рівень кваліфікації та значний стаж роботи на певному підприємстві.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку, мають досвід практичної діяльності. Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

Усіх працівників промислового підприємства поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал.

До групи промислово-виробничого персоналу відно­сять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих ви­робництв, науково-дослідних підрозділів та заводських лабо­раторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто усіх зайня­тих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

До групи непромислового персоналу належать працівники, за­йняті у невиробничій сфері, які не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків, медичного та побуто­вого обслуговування тощо.

Такий поділ персоналу підприємства на дві групи необхідний для узгодження трудових показників з показниками ре­зультатів виробничої діяльності (при визначенні продуктив­ності праці враховується чисельність тільки промислово-вироб­ничого персоналу), для розрахунків заробітної плати і форму­вання фонду оплати праці.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяють на категорії за Класифікатором професій (ДК 003-95): "Робітники", "Технічні службовці", "Фахівці", "Професіонали", "Керівники".

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у про­цесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ре­монтом, переміщенням вантажів. Крім того, до складу робітників належать оператори зв'язку, прибиральники, охоронці, кур'єри та ін.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції — та допоміжних — тих, які викону­ють функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автома­тизації грані між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокреманаладчиків, механіків) зростає.

До технічних службовців належать працівники, що здійсню­ють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема, діловоди, секретарі, обліковці та ін.

Фахівцями вважаються працівники, які володіють знання­ми в одній або кількох галузях наук, займаються інженерно-технічними, економічними та іншими видами діяльності (інже­нери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністрато­ри, юрисконсульти, соціологи та ін.).

До професіоналів належать працівники, які мають високий рівень знань в галузі фізичних, математичних, технічних, біо­логічних, агрономічних, медичних або гуманітарних наук, підкріплений наявністю диплома найвищої кваліфікації, ска­жімо, рівня кандидатів або докторів наук.

До керівників відносять працівників, що обіймають посади керівників підприємств, установ, організацій і їх підрозділів незалежно від форм власності та видів діяльності, а саме: директорів (генеральних директорів), начальників, завідувачів, керуючих, виконробів, майстрів на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головних спеціалістів (головного бухгалтера, головного інженера, головного механіка та ін.), а також заступників керівників, що займають пере­лічені посади.

Важливою є класифікація персоналу підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує відповідних спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах певної професії, який має специфічні особливості і потребує від працівника додаткових навичок та знань. Наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції або надаваних послуг, а також від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем ґрун­тується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців характеризується рівнем освіти, досві­дом роботи. Вирізняють професіоналів-фахівців найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), фахівців вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним досвідом практичної роботи), фахівців середньої кваліфікації (працівники з певним практичним досвідом та середньою спеціальною освітою), фахівців-практиків (працівники, що не мають спеціальної освіти, але мають прак­тичний досвід і займають відповідні посади).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи, враховуючи при цьому різні за складністю роботи і неоднакову професійну підготовку:

— висококваліфіковані, що виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення штампів, пресформ тощо);

— кваліфіковані, що виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо);

— малокваліфіковані, які зайняті на нескладних роботах (апаратурних, деяких складальних, а також здійснюють технічний нагляд тощо);

— некваліфіковані, тобто допоміжні та обслуговуючі робітники (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характери­зується розрядами.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) слугують основою для розрахунку структури персоналу. Для ефективного управління персоналом важлива не проста констатація чи­сельності окремих категорій працівників, а вивчення кількісно­го співвідношення між ними. Це дає змогу не тільки виявити вплив чинника персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, тенденції і на цій основі формувати реальну стратегію розвит­ку трудових ресурсів.

Характерною особливістю зміни структури персоналу в про­мисловості є зменшення частки робітників і збільшення част­ки спеціалістів у галузі кібернетики, програмування, управлін­ня виробництвом, пов'язаних із впровадженням нової техніки та прогресивної технології.

У машинобудуванні, яке відрізняється від інших галузей промисловості складністю виробничого процесу та продукції, що випускається, високими темпами науково-технічного прогресу, частка робітників у загальній кількості працівників менша, а спеціалістів — більша. Особливістю структури персо­налу в машинобудуванні є велика частка допоміжних робітників. Така структура є наслідком підвищення технічного рівня основного виробництва і збільшення витрат праці на обслуго­вування та ремонт складного автоматичного обладнання, сис­тем автоматизованого управління виробничими процесами. Водночас у допоміжному виробництві порівняно нижчий рівень організації праці, більша частка ручної праці.

— висококваліфіковані, що виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення штампів, пресформ тощо);

— кваліфіковані, що виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо);

— малокваліфіковані, які зайняті на нескладних роботах (апаратурних, деяких складальних, а також здійснюють технічний нагляд тощо);

— некваліфіковані, тобто допоміжні та обслуговуючі робітники (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Дата добавления: 2014-01-05