Поняття промислової власності

Регулювання цивільних правовідносин, пов'язаних з об'єктами права промислової власності, здійснюється згідно з нормами, що містяться в низці законів України, норматив­них актах підзаконного характеру, а також міжнародних договорах, у яких бере участь Україна.

Головним законодавчим актом, що регулює цивільні правовідносини у сфері промислової власності, є Цивільний кодекс України,зокрема Глава 39 "Право інтелектуальної власнос­ті на винахід, корисну модель і промисловий зразок", Глава 43 "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування", Глава 44 "Право інтелектуальної власності на торговельну марку" та Глава 45 "Право інтелектуальної власності на географічне за­значення".

Крім того, на даний час діють закони України «Про охоро­ну прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження това­рів".Зазначені закони сьогодні регулюють практично всі аспекти діяльності у сфері промислової власності, у тому числі порядок по­дачі та розгляду заявок, а також реєстрації прав на винаходи, кори­сні моделі, промислові зразки, торговельні марки та географічні за­значення, який раніше мав адміністративно-правовий характер. Ци­вільно-правові норми впроваджені й у таку важливу сферу, як регу­лювання правовідносин між працівником і роботодавцем, що вини­кають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використан­ням службових об'єктів права промислової власності. Згадані зако­ни регламентують і деякі адміністративно-правові та процесуальні відносини.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» складається із 38-ми статей, згрупованих у 8 розділах, Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» - з 30-ти, також згрупованих у 8 розділах, Закон України "Про охорону прав на знаки Для товарів і послуг" - 24-х, згрупованих у 7 розділах, а Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" також має сім розділів, які узагальнюють 26 статей. Більшість із цих статей, у свою чергу, містять самостійні норми, переважна частина з яких є нормами прямої дії. Значну групу джерел цього законодавства утворюють підзаконні нормативні акти, прийняті на розвиток згаданих ви­ще законів. Їх існування є цілком природним, оскільки в одному за­коні недоцільно, а то й неможливо врегулювати всі питання, що ви­никають у зазначеній сфері. Багато норм, наприклад, пов'язані з оформленням заявок і мають здебільшого технічний характер, тому їх розміщення в основному законі навряд чи було б доречним. Крім того, закон мусить мати певну стабільність, технічні ж норми досить швидко змінюються відповідно до вимог часу. Нарешті, деякі норми законодавства у сфері промислової власності об'єктивно потребу­ють тлумачення, яке нерідко забезпечується прийняттям підзаконних нормативних актів. Даючи роз'яснення тих чи інших правових норм, компетентні органи реалізують державну політику в цій сфері. Треба зазначити, що підзаконні нормативні акти переважно мають загальний характер, тобто поширюються на всіх осіб, пов'язаних з правовою охороною промислової власності.

Окремо зупинимося на такому об'єкті права промисло­вої власності, як комерційне (фірмове) найменування.Спеціа­льний закон, який би регулював правовідносини стосовно комерцій­них найменувань, в Україні поки що відсутній. Цивільний кодекс України містить норми, котрі певною мірою зачіпають питання про комерційні найменування. Це, насамперед, стаття 90 Цивільного кодексу України, де вказується, що юридична особа, що є підприєм­ницьким товариством, тобто таким, що здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, може мати комерційне (фірмове) найменування. У цій статті також зазначається, що права на комерційне найменування можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом. Глава 43 Цивільного кодексу України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування" встановлює основні цивільні норми щодо правової охорони комер­ційних найменувань. Разом з тим у згаданих нормах зовсім не йдеться про поняття та структуру комерційного найменування, а також умови включення до нього окремих позначень, коли це торка­ється інтересів третіх осіб, не розкривається процедура набуття прав на комерційне найменування. Гадаємо, що ці питання будуть вирішені в спеціальному законі та інших правових актах, які при­йматимуться на розвиток положень Цивільного кодексу України.

Окремі норми щодо комерційних найменувань містяться в низці інших законодавчих актів. Так, Закон України «Про захист від комерційного (фірмового) найменування як одну з форм недобро­совісної конкуренції. Закон України «Про захист прав спожи­вачів» зобов'язує всі підприємницькі товариства (комерційні органі­зації) мати вивіску із зазначенням комерційного найменування, як­що воно є. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускає реєстрації прав як на торговельну ма­рку щодо позначень, які відтворюють відомі на території України комерційні найменування, права на які належать іншим особам.

Дискусійним є питання про те, чи зберегло свою юридичну силу Положення про фірму, затверджене ЦВК і РНК СРСР 22 черв­ня 1927 р. (далі - Положення про фірму 1927 р.), що складається всього з 14-ти статей. Не підлягає сумніву, що частина статей втра­тила чинність, але для висновку, що Положення про фірму 1927 р. взагалі припинило свою дію, немає підстав. За відсутності спеціа­льного закону про охорону прав на комерційні найменування було б безглуздо відкидати нормативний акт, який містить чимало поло­жень, придатних для застосування в сучасних умовах. Такими є, зокрема, норми, що розкривають в загальному вигляді структуру і зміст комерційного найменування, вказують дещо детальніше на права на комерційні найменування, визначають умови передачі цих прав іншим особам тощо. Крім того, Положення про фірму 1927 р. ніким не скасовувалося.

Не менш важливе значення в цій сфері мають положен­ня міжнародних конвенцій, які є складовою національного за­конодавства.Україна бере участь майже в усіх основних міжнаро­дних договорах, які прямо або опосередковано стосуються правової охорони промислової власності. Нині Україна є учасником:

- Паризької конвенції про охорону промислової власності (діє в Україні з 25 грудня 1991 р.);

- Договору про патентну кооперацію (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

- Будапештського договору про міжнародне визнання де­понування мікроорганізмів з метою патентної процеду­ри (діє в Україні з 2 липня 1997р.);

- Договору ВОІВ про патентне право (ще не набрав чин­ності, однак Україна 31 березня 2003р. передала на зберігання Генеральному директору ВОІВ документ про приєднання до цього Договору);

- Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків (діє в Україні з 28 серпня 2002р.);

- Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

- Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Договору ВОІВ про закони щодо товарних знаків (діє в Україні з 1 серпня 1996р.);

- Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Найробського договору про охорону Олімпійського сим­волу (діє в Україні з 20 грудня 1998р,).

Дата добавления: 2014-01-05