Атрибути буття: рух, простір, час

Під атрибутом мається на увазі властивість, без наявності якої розглянутий об'єкт не може існувати. До питання про атрибутивність руху як властивості буття варто згадати насамперед дві протилежні позиції в античній філософії – позиції Геракліта і Парменіда. Якщо перший відстоював загальність і атрибутивність руху, то для другого справжнім буттям, як відзначалося вище, виявляється стан спокою. Дискусія прихильників Геракліта і Парменіда могла завершиться або спростуванням атрибутивності руху, або ствердженням перебування десь у світі абсолютного спокою. Історія науки демонструє невдачі на цьому шляху: ті, що вважались раніше перебуваючими в стані абсолютного спокою – зірки, туманності, Чумацький Шлях, – як виявилося, здійснюють рух навколо деякого центра, що також непостійний.

Однак це не означає, що позиція Парменіда зовсім непродуктивна. По-перше, спокій, звичайно, існує, однак, на відміну від руху, він відносний. По-друге, існує чимало ситуацій, у яких спокій, або прагнення до спокою, стабільності, стійкості є більш пріоритетним і важливим, ніж орієнтація на рух, постійні зміни. По-третє, до нашого часу в науці відкритий ряд фундаментальних законів збереження (енергії, маси, кількості руху й ін.).

Тим самим атрибутивність руху приймається у філософії. Розглянемо, які бувають види і форми руху.

Розрізняють, наприклад, поступальний і обертальний, циклічний і спрямований рух; рух з кількісною зміною і рух зі зміною якісної визначеності. Останній випадок особливо цікавий і важливий для філософії, тому що ми зіштовхуємося тут з розвитком. Розвиток – це особливий рух; не будь-який рух є розвитком, а лише той, що (на додаток до вже зазначеної ознаки наявності якісних змін) пов'язаний з відновленням, має діалектичні протиріччя в якості свого джерела (докладніше про це – див. нижче в темі 7).

За характером субстрату (того, що рухається) розрізняють такі форми руху матерії:

а) механічну форму, (наприклад переміщення тіла під дією сил), що конкретно вивчає, наприклад, така наукова дисципліна, як механіка;

б) фізичну (взаємодія і рух полів і частинок, їхнього взаємоперетворення і т.п.), що її вивчають у циклі фізичних наук;

в) хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій), що вивчається хімічними науками;

г) біологічну (комплекс рухів, що забезпечують можливість життя як особливого способу існування високоорганізованих природних об'єктів), що вивчається в системі біологічних наукових дисциплін;

д) соціальну (зміни стану суспільства, культури, світова історія і т.п.), що, відповідно, вивчається соціально-гуманітарними науками.

Зробимо три важливих зауваження до даної класифікації форм руху:

1. Дана класифікація побудована за принципом «від простого до складного». Проте, сучасна фізика (нелінійна динаміка і фізика нерівноважних процесів і систем) внесла корективи в співвідношення (а) і (б) – див., наприклад, [10 – 14].

2. Розглянуті форми не ізольовані одна від одної; вища форма містить елементи нижчої. (Наприклад, жива клітина існує саме як жива завдяки різноманіттю механічних рухів і взаємодій, і, разом з тим, її можна розглядати як своєрідну фабрику, що виробляє нові хімічні речовини).

3. Незважаючи на відзначений в п. 2 зв'язок, не потрібно його абсолютизувати (цьому учить, насамперед, негативний досвід такої абсолютизації) при вивченні якого-небудь складного об'єкта чи явища. Не слід цілковито зводити вищу форму руху до нижчої (наприклад, не варто сутність життя зводити до хімізмів, пояснювати тільки законами хімії, або, як колись Ж. Ламетрі в ХVIII в. у книзі «Людина – машина», пояснити природу людини законами механіки). Концепція, що допускає таке повне зведення, називається редукціонізмом. Якщо мається на увазі зведення до механічної форми руху, то тоді в наявності механіцизм як окремий випадок редукціонізму.

Обговорюючи філософські проблеми руху як атрибута буття, не можна обійти питання про природу того, що рухається. Послідовне рішення цього питання важливе як для ефективного розвитку природничих наук, так і для зміцнення позицій матеріалістичної філософії. Прикладом неадекватного рішення цього питання може служити концепція енергетизму В. Оствальда (1853 - 1932). Рецидиви цієї концепції можна також знайти й у ХХ ст. при неадекватності інтерпретації взаємодії елементарних електронних часток і античастинок (так званих реакцій анігіляції, при яких нібито «зникає матерія»).

Уже віддавна, обговорюючи у філософії проблеми руху, виникало питання про «фон», на якому відбуваються ці «зміни взагалі», як їх можна локалізувати – тобто питання про простір і час.

Під простором у сучасній філософії мають на увазі форму буття, що виражає протяжність і співіснування об'єктів. “Протяжність”можна тлумачити, наприклад, як можливість виміру довжини, ширини і висоти об'єкта. “Співіснування“ означає тут характер взаємного розташування об'єктів один щодо іншого, характер «околиць» розглянутого об'єкта (у математиці, наприклад, є спеціальна дисципліна, що вивчає ці питання – топологія).

Час – це форма буття, що виражає тривалість існування об'єктів і послідовність зміни їхніх станів. Остання частина цього визначення підкреслює зв'язок часу з рухом і такою важливою рисою буття (точніше, зв'язків у бутті), як причинність (див. докладніше нижче в темі 6).

Доповнимо описаний зміст категорій простору і часу хоч би коротким розглядом трьох основних концепцій простору і часу, значимих в історії філософської думки – субстанціальної, реляційної і апріористської.

У рамках субстанціальної концепції (серед яскравих її представників відзначимо І. Ньютона (1643 – 1727) простір і час розглядаються як незалежні одна від одної і від матерії субстанції. Використовуючи модельні образи, їх можно розглядати як своєрідні судини, шухляди, стінки яких розсунуті в нескінченність. Підкреслимо головну особливість трактування, наприклад, простору: воно не залежить від часу і від матерії, а час не залежить від простору і від матерії. Ця концепція не витримала критики з боку науки і практики.

Реляційна концепція трактує простір і час як такі, що мають відношення до матерії і навіть як найважливіші її властивості. Один з основоположників цієї концепції – Г. Лейбніц. Ця концепція вплинула на становлення спеціальної і загальної теорії відносності А. Ейнштейна (1879 – 1955), що внесли істотний вклад у розвиток наших уявлень про простір і час.

Якщо в тільки що розглянутих концепціях простір і час розглядаються як об'єктивні форми буття, то в апріористській концепції (її розвивав головним чином І. Кант) простір і час трактуються як переддосвідні властивості чуттєвого споглядання людини, тобто як суб'єктивні властивості. Реальний же життєвий досвід людини лише розвиває цю дану від народження здатність.

Відзначимо деякі властивості простору і часу. Серед загальних властивостей виділимо зв'язок з іншими атрибутами -рухом і матерією. Особливо яскраво цей зв'язок підтвердили спеціальна і загальна теорія відносності: як просторові, так і часові характеристики об’єктів, які рухаються із швидкістю, близькою до швидкості світла, залежать (хоча і по-різному) від величини швидкості (міри руху), що є одним з наслідків спеціальної теорії відносності. Відповідно, як просторові, так і часові характеристики залежать від наявності поблизу розглянутих об'єктів важких мас, що є наслідком загальної теорії відносності (наприклад, простір поблизу нейтронної зірки чи чорної діри «викривляється», а «плин» часу «сповільнюється»).

Серед часткових властивостей простору і часу відзначимо тривимірність «звичайного» простору, але одновимірність часу; симетрію простору (наприклад, як рівноправність лівого і правого), але асиметрію часу. Остання властивість зв'язана з іншою фундаментальною властивістю буття – причинністю, а також з необоротністю реальних природних процесів, що, у свою чергу, пов'язано з одним з найважливіших законів природи – із другим законом термодинаміки. Це закон інакше називають законом зростання ентропії. Спрощене формулювання його таке: замкнута система у своїй динаміці прагне до все менш упорядкованого стану. Чи в термодинамічних термінах: тепло передається лише від теплого до холодного, але не навпаки.

Варто розрізняти, з одного боку, простір і час як філософські категорії, і, з іншого боку, - як конкретно-наукові поняття, що використовуються, наприклад, у математиці (евклідовий, гільбертовий простір), у фізиці (фазовий простір, просторово-часовий континуум Мінковського) чи в психології (перцептивний простір). Взагалі, усі ці простори відносяться до протяжності і співіснування, однак кожний – по-своєму, зі своєю специфікою.

Категорії «простір» і «час», як і категорії «матерія» і «рух», дуже важливі і значимі для розвитку науки і матеріалістичного світогляду.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Що таке буття?

Як розумів буття Парменід?

Чим відрізняється буття ідей від буття речей?

У чому специфіка тлумачення буття екзистенціалізмом?

Опишіть різноманіття видів матерії.

Що таке механіцизм?

Які форми руху матерії Ви знаєте? Опишіть їхній взаємозв'язок і дайте оцінку редукціонізму (механіцизму).

Які концепції простору і часу Ви знаєте?

Які властивості простору і часу Ви знаєте?

Що таке розвиток?

ЛІТЕРАТУРА

Філософія. Підручник (ред. М.Заїченко). – К., 1995, розділ 5

Введение в философию. Учебник для ВУЗов (ред. И.Т.Фролов). Часть 2. – М., 1989, главы 5,6

Нестеренко В.Г. Вступ до філософії. Онтологія людини. – К., 1995, розділ 3

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – К. - Львів, 2001, тема 11

Філософія. Підручник (ред. М.І.Горлач та ін.). 2-е вид. – Харків, 2000, розділ ІІ

Философия. Учебник для ВУЗов (ред. В.П.Кохановский). – Ростов-на-Дону, 1995, раздел 3

Філософія. Курс лекцій (ред. І.Бичко). – К., 1993, лекція 13

Философия. Учебник (ред. В.Д.Губин). – М., 1996, часть 2, раздел 1

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ТЕСТИ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

5.1.Як і чому у філософії виникла проблема буття?

5.2. Що таке буття як об'єктивна і як суб'єктивна реальність? Чи є реальність крім об'єктивної і суб'єктивної реальності?

5.3. До яких видів буття відноситься існування (буття) таких об'єктів: а) біль; б) держава; в) число; г) мета; д) атом; е) комп'ютер; ж) стіл; з) файл; і) сон?

5.4. Як Ви думаєте, чому першоосновою світу Фалес обрав саме воду?

5.5. Що означає словосполучення «бути матеріальним»? Чи збігається воно за змістом зі словосполученням «бути об'єктивним»?

5.6. Яке співвідношення понять «матерія», «природа», «субстанція»?

5.7. Чи згодні Ви з твердженням: «Все у світі – це матерія,що рухається»?

5.8. Поясніть розходження у вживанні поняття «матерія» у таких фразах: «матерія – це об'єктивна реальність, дана нам у відчуттях» і «костюм зшитий з чорної матерії».

5.9. Дайте оцінку концепції механіцизму.

5.10. Як Ви думаєте, чи має сенс говорити про рух думки? знання?

5.11. Студент А стверджує: «Простір – матеріальний», а студент Б заперечує: «Як же так, адже «простір», як і «час» і «матерія», – це найбільш загальні поняття, що, у свою чергу, є формами мислення, тобто ідеальними утвореннями». Як Ви вважаєте, хто з них правий – А, чи Б?

5.12. Обґрунтуйте нерозривний зв'язок матерії і руху.

5.13. Чи згодні Ви з тим, що біологічні явища можна цілком пояснити на основі законів механіки? фізики? хімії? Аргументуйте свою відповідь.

5.14. Часто розвиток визначають як особливий, специфічний рух. Поясніть, у чому полягає ця специфіка?

5.15. Чи існує єдність у нашому винятково різноманітному світі? Якщо так, то в чому суть цієї єдності? На чому вона основана?

5.16. * Парменід стверджував: «Буття є, а небуття ні». Як Ви думаєте, чому він так стверджував?

5.17. * Обґрунтуйте, чому атомізм Демокріта – це матеріалістичне вчення? Які філософські ідеї з даної теми можна проілюструвати на прикладі атомізму?

5.18. * Що означає – бути об'єктивним? – бути матеріальним? Чи може бути щось (предмет, явище і т.п.) об'єктивним, але нематеріальним?

5.19. * У головному трактаті І.Ньютона з механіки «Математичні основи натуральної філософії» зустрічаються такі визначення:

а) «Маса – це кількість матерії»;

б) «Абсолютний простір за своєю сутністю, безвідносно до чого б то не було зовнішнього, залишається завжди однаковим …»[15]. Дайте їм філософський коментар. Чи можна погодитися тепер з такими визначеннями? Спробуйте пояснити, чому цей головний трактат Ньютона має саме таку назву.

5.20. * Один студент стверджує: «Світ – один», інший: «Світ – єдиний». Хто з них правий, по-вашому? Чи є зв'язок між цими твердженнями?

5. 21. * Спробуйте описати подібності і розходження в змісті понять «буття» і «життя».

5. 22.* Дайте філософський коментар до наступного фрагменту з «Системи природи» П.Гольбаха: «Пошановувачі Бога та теологи постійно докоряють своїм супротивникам у пристрасті до парадоксів або до систем, у той час як самі засновують всі власні теорії на фантастичних гіпотезах, принципово відмовляються від досвіду, зневажають підказки природи і не рахуються із свідченнями власних відчуттів, підкорюючи свій розум неволі авторитету. Учні природи мають право заперечити їм: “Ми стверджуємо лише те, що бачимо; ми визнаємо лише очевидність; якщо ми маємо будь-яку систему, то вона грунтується лише на фактах. Ми помічаємо у самих собі і повсюди саму матерію і висновуємо на основі цього, що матерія здатна відчувати і мислити. Ми бачимо, що у всесвіті все відбувається за механічними законами згідно із властивостями, утвореннями, модифікаціями матерії, і не шукаємо інших пояснень природних явищ, окрім тих, які спостерігаємо в природі. Ми уявляємо собі лише один-єдиний всесвіт, де все пов’язане між собою і будь-яка дія відбувається від відомої чи невідомої природної причини, що вона породжує її відповідно до необхідних законів. Ми не стверджуємо нічого, чого б не можна було довести…» [16].

ТЕМИ ДЛЯ РЕФЕРАТІВ, ДОПОВІДЕЙ І КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Еволюція уявлень про матерію

Структура і форми матерії

Концепція енергетизму і її філософський зміст

Сучасні уявлення про рух: на шляху до філософії нестабільності

Соціальна форма руху матерії і її специфіка

Сутність редукціонізму і його прояви

Основні філософські концепції простору і часу

Внесок сучасної науки в розвиток уявлень про простір і час

Рух і розвиток

Філософські концепції розвитку

Світоглядний сенс антропного космологічного принципу

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Анисов А.М. Типы существования // Вопросы философии. – 2001. - №7.

Філософія. Навчальн. посібник (ред. І.Ф.Надольний). – К.,1997

Канак Ф.М. Перехідний стан буття: поняття; місце в трансформаціях // Філософська думка. – 2001. - №7.

Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М.,1986

Философские проблемы естествознания. – М.,1985, главы 11-13

Основы онтологии. Учебное пособие (ред. Ф.Ф.Вякерев и др.). – Спб.,1997

Губин В.Д. Онтология. Проблема бытия в современной европейской философии. – М.,1998

Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. - 1991. - № 6

Пригожин И.,Стенгерс И. Время, хаос, квант. – М.,1994

Казютинский В.В., Балашов Ю.В. Антропный принцип: история и современность // Природа. – 1989. - №1.

Дата добавления: 2014-01-05