Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове судження, що містить нове знання

Сутність, структура та види умовиводів

Умовивід як складна форма мислення

Ми приступаємо до вивчення останньої з основних логічних форм. Можливо, вивчення попередніх форм мислення здалося вам справою дещо абстрактною та відірваною від життя. Пов’язане це з тим, що, вивчаючи поняття та судження, ми наше мислення штучно дробили на складові частини. Але це було необхідно для того, щоб підготуватися до засвоєння найскладнішої логічної форми – умовиводу.

Саме у формі умовиводів ми й мислимо. Умовиводи пов’язані з вивідними знаннями – тобто знаннями, виведеними з тих, що вже є. Ще ці знання називаються опосередкованими – на відміну від безпосередніх, отриманих за допомогою органів почуттів. Логічною формою отримання вивідних знань є умовивід.

Термін «умовивід» застосовується у подвійному значенні. Під умовиводом розуміють:

1) процес виведення нового знання з суджень;

2) саме нове судження як результат логічної операції.

Будь-який умовивід складається із засновків та висновку.

Засновки – це судження, з яких виводиться нове знання.

Висновок – судження, виведене із засновків.

Наприклад, візьмемо умовивід: «Береза – дерево. Дерево – рослина. Отже, береза – рослина». У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє, що стоїть після слова «отже» – висновок.

Зрозуміло, що нове знання не можна вивести з поєднання будь-яких суджень. Для умовиводу необхідно, щоб між засновками був логічний зв’язок. Наприклад, із таких двох суджень, як «Усі дерева – рослини» та «Залізо – метал» не можна зробити ніякого висновку, тому, що ці судження відображають об’єкти різних предметних областей, ніяк логічно не пов’язані. Отже, поєднання цих суджень не є умовиводом.

У будь-якому умовиводі необхідно розрізняти три види знань:

1) вихідне знання – те, з якого виводиться нове знання – міститься у засновках умовиводу;

2) вивідне знання – міститься у висновку;

3) обгрунтовуюче знання – знання, що пояснює правомірність висновку із засновків. Саме це знання не міститься у судженнях, що входять до складу умовиводів, але без нього правильного умовиводу зробити не можна. Воно міститься в аксіомах та правилах умовиводів і складає логічну основу висновків, тобто чому саме такий висновок з цих суджень правомірний та невідворотній.

За ступенем загальності засновків та висновку умовиводи поділяються на три групи:

1) дедуктивні, коли думка йде від більш загальних знань до менш загальних;

2) індуктивні, коли думка розвивається від менш загальних знань до більш загальних;

3) традуктивні (за аналогією), коли засновки і висновок виражаютиь знання однакового ступеню загальності.

Лише у дедуктивних умовиводах при переході від загального до часткового висновок завжди єдино можливий, обов’язко в ий та невідворотній.

Тому вони мають найбільше значення.

Приклад дедуктивного умовиводу:

Усі підприємства країни повинні вести бухгалтерський облік згідно з установленими правилами.

ТОВ «Ромашка» – підприємство цієї країни.

Отже, ТОВ «Ромашка» повинне вести бухгалтерський облік згідно з установленими правилами.

Тут висновок іде від знання про цілий клас – усі підприємства, до знання про окремого представника цього класу – ТОВ «Ромашка».

Дедуктивні умовиводи у першу чергу поділяються на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім називається такий дедуктивний умовивід, у якому висновок робиться з одного засновку.

Опосередкованим називається такий дедуктивний умовивід, у якому висновок робиться з двох засновків.

Дата добавления: 2014-01-06