Гідросфера: будова, значення, процеси осадконакопичення

Гідросфера включає всі води морів, океанів, річок, озер, а також материковий лід Арктики та Антарктиди. З гідросферою тісно пов’язані підземні води. Гідросфера не утворює суцільної оболонки навколо Землі. Вона займає 70,8% земної поверхні (361 млн. км²). Середня глибина гідросфери – 3,75 км. Найбільшу глибину – 11 км – вона має в районі Маріанська западина в Тихому океані. Середня температура на поверхні океану +17,4⁰С, але з глибиною вона знижується і на великих глибинах океанів доходить до +2⁰С або -2⁰С. Це пояснюється тим, що донизу опускається вода холодна і густіша.

До складу гідросфери входить близько 70 хімічних елементів, з яких найбільшого значення за вагою мають:

кисень – 85,45% (який є результатом поглинання із повітря та той, що виділяється під час фотосинтезу)

водень -10,63%

хлор – 2,06%

натрій – 1,14%

вуглекислий газ – незначна частина (потрапляє з повітря, та той, що виділяється під час дихання морськими організмами)

Морська вода солона, середня кількість солей в ній 3,5%. Найбільший відсоток у морській воді становлять хлоридні сполуки, сульфіди займають друге місце, карбонатів зовсім мало. У річковій воді переважають карбонати. Отже, океани і моря з’єднані між собою і утворюють Світовий океан. Материки, піднімаючись над океаном є величезними островами. Наочне уявлення про розподіл глибин і висот на Землі дає гіпсографічна крива (hipsos - висота, grafo – пишу, грец.) На неї відображені статистичні розрахунки площ відповідних висотних ступенів. На осі ординат вказані висота суші та глибина океанів, на осі абсцис – площі відповідних ступенів. З'ясувалось, що ділянки суші висотою понад 5000 м займають лише 0,3% земної поверхні, гори вище 2000 м (Джомолунгма на Евересті 8848 м)– тільки 2%, а переважають середньогір'я та рівнини. В океанах глибини понад 6000 м зустрічаються тільки в западинах (Маріанська у Тихому океані).

Континенти знижуються поступово до глибини (ізобати) 200м. Це область шельфу або материкова мілина і вона складає 7,6% від Світового океану. Між 200-2400м глибини наростають відносно швидко і це перехід материків в океани. Називається континентальним або материковим схилом і займає 9,6% від поверхні землі. В цих межах можна спостерігати уступи, обриви, каньйони, що свідчить про наявність зони дроблення земної кори. Вони не відрізняються від гірських пасм на суші. В їх області відбуваються землетруси та можуть викликатися цунамі. Глибини від 2500-6000м складають океанічне ложе, яке займає 80,5% поверхні. Пониження тут відбувається поступово. Тут нараховується багато підводних вулканічних гір, а також тріщин – тектонічних розломів. Це свідчить про те, що колись окремі глиби або плити зміщувались одна відносно іншої та утворились шви. На лажі океану також зустрічаються конусоподібні гори. Це, як правило, або діючи, або згаслі вулкани. На їх верхівках знаходяться атоли. Глибини більше 6000 м називають глибоководними западинами і вони займають 2,3% від поверхні води на Землі. Амплітуда рельєфу Землі досягає майже 20 км. Розрахований середній рівень земної кори розташовується на глибині 3440 м.

Більш 3 млрд. років відбувається еволюція організмів в океані. Вони безперервно поглинають необхідні для життя речовини, які розчинені у воді та гази, утворюючи з них складні органічні сполуки. В свою чергу, морські організми виділяють продукти обміну речовин та переміщаючись у воді, залишають завжди різноманітні сліди життєдіяльності, а після відмирання перетворюються й самі на органічні рештки. Після поєднання їх з розчиненим у воді киснем відновлюються первісні мінеральні солі. Так відбувається ніби "самоздобрення" океану. Процес накопичення досить складний. В відповідності до гіпсографічної кривої відкладання морських басейнів поділяють на групи:

1 – прибережні = літоральні, які формуються в берегової смузі, що затоплюється під час приливів і осушується під час відпливів. Таким чином створюється велика різноманітність умов.

2 – відкладання шельфу =материкової мілини. Ця область називається неритовою. В цієї зоні сильні хвилювання, які викликають переміщення великої кількості уламкового матеріалу, впливають на органічний світ, спостерігається багатство та різноманіття органічного світу, особливо до глибин 100 м.

3 – ботіальні відкладання = відкладення континентального схилу. Характеризуються слабкою рухомістю морської води, відсутністю світла, низькою температурою і це зумовлює бідність органічного світу.

4 – абісальні відкладання = відкладення ложа океану та западин. Тут спостерігаються вапнякові та силікатні осади.

Значення гідросфери:

1 – руйнуючи діє на гірські породи, переносить та відкладає їх;

2 – регулює клімат;

3 – містить розчинені кисень та вуглекислий газ, що необхідно для життя морських організмів;

4 - особливе та велике значення океану, як ресурсу сировини Mn, W, Cr, Au;

5 – багатство флори і фауни.

Важлива проблема на сьогодні – охорона водного середовища – загибель планктону і органічного світу морів, що призводить до порушень біогеоценозів. Радіоактивність води в океані в 180 разів менше, ніж те, яке впливає на все живе, та в 46 разів менше осадових порід суші. Тому тварини, які населяють океан, звикли до дуже слабкого випромінювання. Між тим, деякі держави використовують глибини океанів для захоронення небезпечних високоактивних відходів атомної промисловості. Зараз встановлено, що в японських водах в черепашках їстівних молюсків з кожним роком збільшується кількість радіоактивного стронцію. Таке ж спостерігається у водоростей та донних організмів в Ірландському морі та в деяких районах Північної Америки. Ще одне небезпечне джерело – нафта. Вона стікає у моря з прибережних нафтодобуваючих станцій, змивається при очищенні нафтоналивних танкерів та при їх аваріях. Нафта дуже шкодить та призводить до загибелі морських організмів, перешкоджає заходу риби. В океані зародилося життя і треба зберігати його чистоту, бо інакше можуть бути катастрофічні наслідки для людства.

Дата добавления: 2014-01-06