Лекція № 8

№№ 1, 5, 6, 7, 8, 9, 12

Ценогенез. До ценогенезів акад. О. М. Сєверцов зараховує такі пристосування, як запас споживного жовтка в яйцях плазунів і птахів, як зародкові оболонки рептилій, птахів і ссавців, як хоріон і амніон, які забезпечують нормальні умови для розвитку зародка. Сюди належать також халази, то їх ми знаходимо в яйці птахів. Халази підтримують зародок завжди на верхньому боці яйця, що забезпечує можливість нагрівання його квочкою. Сюди належать також різні пристосування, які ми спостерігаємо у личинкових форм, як присоски мальків риб, амфібій, через що вони не виносяться в моря, в солону воду, де вони загинули б. Крім того, личинки комах, риб, земноводних часто мають захисне забарвлення, відмінне від забарвлення дорослих форм.

Отже, ценогенези мають тимчасовий характер, вони забезпечують виживання молоді, личинок. Коли ж організми підростуть, ці пристосування, звичайно, зникають, хоч, правда, як вказує О. М. Сєверцов, деякі з таких ценогенетичних пристосувань залишаються і в дорослих тварин.

Загальна дегенерація. Загальною дегенерацією характеризуються організми, які ведуть сидячий спосіб життя; наприклад, багато кишечнопорожнинних, губки, ракоподібні тощо. Ці організми ведуть сидячий спосіб життя, тобто прикріплюються до дна моря або прісних вод і, таким чином, живляться пасивно — тією їжею, що надходить до них з оточення, за допомогою руху щупальців, вусиків тощо. Активного пересування для відшукання здобичі у них немає.

У зв'язку з сидячим життям у них багато органів не розвивається. Так, не розвивається або регресує нервова система, дегенерує мускулатура. Щодо скелета, то він здебільшого розвивається сильніше (особливо зовнішній скелет), що має захисне значення. Розвиваються також і інші органи, як-от: додаткові зяброві отвори, що має місце у тунікат (асцидій), вусики і щупальці, якими організми створюють тік води, як це ми спостерігаємо у вусоногих ракоподібних і сидячих червів, тощо.

Загальна дегенерація також поширена серед паразитичних форм: червів, комах, ракоподібних (як сакуліна). У паразитичних форм регресують або дегенерують такі важливі системи, як нервова, м'язова, травна (частково або цілком).

Незважаючи на те, що загальна дегенерація характеризується регресивним розвитком, однак даний тип є досить життєвим пристосуванням,
про що свідчить добре виживання цих тварин. І тому з цього боку до них
цілком підходить поняття біологічного прогресу, хоч з боку структури
це є морфофізіологічний регрес, або загальна дегенерація.

Далі О. М. Сєверцов показує, що між різними формами прогресу є зв'язок. Скажімо, після ароморфозів наступає період повільного розвитку істот, який триває довгий час, протягом якого організми заселяють нову територію, розмножуються, розбиваються на систематичні групи. Через певний період знову настає новий ароморфоз, який у свою чергу змінюється наступними ідіоадаптаціями, і т. д.

Час від часу від істот із змінами типу можуть виникати тварини регресивного типу, з загальним зниженням рівня організації. Отже, виходить, що не всі ідіоадаптації можуть заміщатися ароморфозами. Деякі з ідіоадаптацій підносять пристосування організмів на вищий щабель, переходять до нових ароморфозів, а деякі дають спрощення організації, тобто переходять до загальної дегенерації.

Щодо причин появи тих чи інших напрямів еволюції, то О. М. Сєверцов відмовляється їх аналізувати. Він каже, що ми нічого не можемо сказати відносно того, чому в одному випадку організми розвиваються прогресивно, а в іншому — регресивне. Він тільки зазначає, що всі напрями еволюції, безперечно, зумовлюються зовнішнім оточенням, бо в усіх випадках ми можемо констатувати пристосованість організмів до зовнішнього середовища.

Не аналізуючи конкретно питання про вплив зовнішнього оточення на напрям прогресу, О. М. Сєверцов, проте, говорить, що ми повинні розрізняти зміни, які відбуваються безпосередньо під впливом зовнішнього оточення, і зміни вторинні, які викликаються змінами, які самі безпосередньо виникають під впливом оточення. Зміни першого типу він називає п р о толаксами, а другого типу — кореляціями. Наприклад, під впливом зовнішнього оточення у птахів виникли значні відмінності в скелеті і мускулатурі задніх кінцівок, внаслідок чого птахи стали довгоногими істотами. Ця первинна зміна типу протолаксу викликала в свою чергу розростання клубової кістки, іншу будову таза і відповідно до цього скелета хребта (зростання хребців поперекової і хвостової частин). Такі ж зміни відбулися в передніх кінцівках. Під впливом вправ на крилах зміцнилась мускулатура крила і груднини, що в свою чергу викликало зростання груднини і ключиці.

Розроблене О. М. Сєверцовим питання про протолакси і кореляції є важливим для розуміння загальної еволюції істот.

Взагалі твори О. М. Сєверцова є великим вкладом в науку про філогенію організмів, в еволюційне вчення. Його праці успішно продовжують далі акад. Шмальгаузен, проф. Матвєев, Васнецов, С. О. Сєверцов, Федотов, Ліванов та ін. Його твори стали класичними серед праць, присвячених напрямам еволюції, а його терміни — ароморфози, ідіоадаптації, загальна дегенерація — стали загальновідомими серед біологів.

О. М. Сєверцов, як переконаний дарвініст, був матеріалістом, проте матеріалістом стихійного, дарвіновського типу. Незважаючи на те, що О. М. Сєверцов жив за радянських часів, з 1917 до 1936 р., він навіть і не намагався зрозуміти еволюцію організмів у світлі діалектичного матеріалізму, а тому і не зміг перебудувати теорію еволюції на основі матеріалістичної діалектики. Через це, звичайно, ми у нього знаходимо багато недоліків і помилок. Тому не дивно, що багато з наших біологів критично ставляться до його праць. Критичні зауваження ми знаходимо у таких наших учених, як проф. Шмідт, Федотов, Ліванов, Давіташвілі та ін.

Розглянемо вчення О. М. Сєверцова про прогресивний і регресивний розвиток з позицій діалектичного матеріалізму. Діалектичний матеріалізм вважає прогрес і регрес як єдність двох протилежностей, що співіснують і взаємопроникають одна в одну. З точки зору діалектичного матеріалізму в прогресивних явищах є регресивні риси і навпаки. У О. М. Сєверова вони існують як окремі, не зв'язані між собою явища. Тільки в останньому типі прогресивного розвитку в загальній дегенерації О. М. Северцов показує єдність прогресу і регресу, а всі інші типи розглядає поза регресом. Наприклад, в ароморфозах немає навіть натяку на якісь елементи регресу. Ідіоадаптації О. М. Северцов також трактує як цілковитий прогрес.

До речі, ці питання розглядає Ф. Енгельс. Він торкається їх у багатьох місцях своїх творів. Зокрема, в «Діалектиці природи» з приводу цього Ф. Енгельс пише, що пристосування організму до середовища «може бути в цілому як прогресом, так і регресом» (наприклад, пристосування до паразитичного життя завжди регрес). Головне тут те, що кожен прогрес в органічному розвитку є разом з тим і регресом, бо він закріплює однобічний розвиток і виключає можливість розвитку в багатьох інших напрямах. Але це основний закон”. Отже, за поглядами Ф. Енгельса, єдність прогресу і регресу є основний закон еволюції організмів і розвитку взагалі. В іншому творі «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину» Ф. Енгельс вказує, що пташине око, наприклад орла, бачить значно далі, ніж око людини. Відомо також, що собака має значно тонший нюх, ніж людина. Значить, в організмі людини, яка в цілому являє собою зразок найпрогресивнішого розвитку, є певні органи, які недорозвинуті або навіть регресивні (наприклад, раковина і м'язи вуха, сліпа кишка і її червоподібний відросток тощо). Тобто в організмі завжди щось розвивається і щось
відстає, завжди є прогресивні і регресивні риси розвитку.

Щодо зв'язків між окремими типами прогресу, то О. М. Северцов розглядає їх у відриві один від одного. Наприклад, хоч він і говорить, що ідіоадаптації через певний час замінюються ароморфозами, ароморфози в свою чергу замінюються ідіоадаптаціями, але цю послідовність змін він розглядає як послідовність в часі, а не як перетворення одних в одні, тобто ідіоадаптацій в ароморфози і навпаки. Тому, природно, постає питання: звідки ж беруться ароморфози? Якщо не показати безпосереднє перетворення ідіоадаптацій в ароморфози, то залишиться неясним питання виникнення вищих ступенів розвитку тваринного світу, наприклад, походження земноводних як перших вихідців з води на сушу, питання виникнення теплокровних з холоднокровних предків плазунів, походження живородящих з яйцекладних істот і т. д.

Насправді ж ароморфози виникають з ідіоадаптацій подібно до того, як різновидності виникають з індивідуальних змін. Простежимо за таким перетворенням ідіоадаптацій в ароморфози на прикладі виникнення кількох груп тварин. Розглянемо, наприклад, виникнення суходільних тварин. Наземні організми виникли з водяних через пристосування частини останніх до болотяних умов або до життя у водоймах, які час від часу висихали. Таке пристосування було типовою ідіоадаптацією. Але ця ідіоадаптація потім набула великого значення, вона дала початок тваринам з вищою
організацією типу ароморфозів. За такою ж закономірністю виникли теплокровні, предки яких були звичайними холоднокровними тваринами, але частина яких перейшла на нічний спосіб життя. Це також була звичайна ідіоадаптація, тобто пристосування до екологічних умов, подібне до пристосованості зеленої ящірки до зеленої трави, а прудкої до піску, але воно так само в дальшому розвитку набуло великого значення, дало початок важливого ароморфозу. Отже, перехід ідіоадаптацій в ароморфози не є випадковим. На жаль, в О. М. Сєверцова це питання зовсім не розглядається.

Далі, виникає сумнів у доцільності виділення як самостійного типу прогресивного розвитку ценогенезів. На це правильно вказує Г. А. Шмідт. При ближчому аналізі ценогенезів виявляється, що вони є або ідіоадаптації, або ароморфози. Наприклад, присоски мальків прохідних риб і пуголовків амфібій або захисний колір личинок багатьох комах тощо являють собою звичайні ідіоадаптації, бо такі пристосування не підносять організм на новий, більш високий ступінь розвитку. Навпаки, такі утвори, як алантоїс, амніон, хоріон тощо являють собою значне ускладнення порівняно з предками, і їх слід віднести до ароморфозів. До речі, і сам О. М. Северцов ніколи такі пристосування, як збільшення жовтка, утворення зародкових оболонок, не відносить до ароморфозів, а до ценогенезів.

Викликає заперечення категоричне твердження О. М. Сєверцова про необоротність прогресу і регресу. Н. А. Ліванов у праці «Шляхи еволюції тваринного світу» показує, що стародавні голкошкірі виникли, мабуть, від рухливих форм. Ці останні дали початок сидячим цистоїдеям, які мали кулясту форму тіла і були нерухомі. З цих нерухомих форм пізніше виникли знову рухомі організми, як, наприклад, морська зірка, що пересувається за допомогою променів, морський їжак, що пересувається за допомогою амбулакральних ніжок, тощо. Отже, ми бачимо, що сидяча форма, яка являє собою регресивне явище порівняно з вільною рухливою формою, в свою чергу стала основою для нових ароморфозів. На цій підставі Н. А. Ліванов у вказаній праці доповнює схему акад. О. М. Северцова зображенням виникнення нового ароморфного піднесення від загально дегенеративних форм. Не можна не погодитися з цими слушними зауваженнями Н. А. Ліванова.

Далі, в працях акад. О. М. Сєверцова нечітко поставлено питання про взаємовідносини організмів і середовища, не показано ролі середовища в розвитку різних типів прогресу. О. М. Сєверцов у даному разі не нас чудовий приклад В. О. Ковалевського, який розглядав еволюцію організмів у тісній єдності з зовнішніми умовами.

Незважаючи на вказані недоліки в працях О. М. Сєверцова, ми повинні
відзначити, що його твори відіграли видатну роль у розвитку нашої біологічної науки. Наприклад, у з'ясуванні напрямів еволюційного процесу і, зокрема, у питаннях прогресивної еволюції його праці і до наших днів залишились основними джерелами.

Література:

Дата добавления: 2014-01-06