Ароморфози

Тема: Прогресивна революція

Лекція № 7

№№ 1, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 15

ВПРАВЛЯННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО МІНЛИВОСТІ

У зміні тварин велику роль відіграють вправляння або не вправляння їх органів. Ще Ламарк звернув увагу на той факт, що від посиленого вправляння орган розвивається, а від не вправляння послаблюється.

Ч. Дарвін говорить, що посилене вправляння збільшує м'язи, а разом з ними кровоносні судини, нерви, зв'язки, виступи кісток, до яких вони прикріплюються, всю кістку і суміжні з нею кістки. Те саме трапляється з різними залозами. Посилена специфічна діяльність розвиває органи чуття. Шкіра потовщується від посиленого і постійного тиску, а зміна в якості їжі змінює іноді оболонку шлунка і збільшує або зменшує довжину кишок. Наприклад, кишки свійської кішки на одну третину довші, ніж кишки дикої європейської кішки. Ч. Дарвін гадає, що збільшення довжини кишок, мабуть, виникає від того, що свійська кішка не така хижа, як дика кішка.

Дослідженнями видатних російських і радянських зоотехніків П. М. Кулешова, М. П. Чирвинського, М. Ф. Іванова та інших також дове­дено значення вправляння органів у розвитку свійських тварин.

Відомий російський вчений М. П. Чирвинський дослідив вплив якості корму на розвиток травних органів у овець. Для цього дві групи ягнят були поставлені в різні умови годівлі. Одна з них не тільки довший час користувалась материнським молоком, але й додатково одержувала коров'яче молоко, траву, сіно, овес і макуху. Друга група піддослідних ягнят була раніше відлучена від маток і одержувала тільки траву, сіно і вівсяну солому.

Література:

План:

1. Шляхи макроеволюції
2. Ідіоадаптації
3. Ценогенези
4. Дегенерація

Філогенетичні праці О. М. Сєверцова залишили глибокий слід у світовій науці. О.М.Сєверцов, будучи переконаним дарвіністом, почав свою діяльність як зоолог з філогенетичним напрямом. Ранні його праці були
присвячені еволюції організмів, походженню їх.

Цього філогенетичного напряму він додержувався протягом усієї своєї діяльності. Він опрацював питання походження і еволюції нижчих
хребетних, круглоротих, селахій, осетрових, походження земноводних. На останньому питанні він зупиняється особливо докладно. О. М. Сєверцов також досліджував питання походження плавців риб, еволюції кінцівок амфібій, еволюції скелета голови риб та інших нижчих хребетних.

У своїх філогенетичних дослідженнях О. М. Сєверцов користувався потрійним методом — ембріологічним, порівняльно-анатомічним і палеонтологічним, тобто у своїх дослідженнях він застосовував справжній дарвіновський метод.

На відміну від багатьох інших учених свого часу, які також вивчали філогенетичний розвиток окремих органів, О. М. Сєверцов намагався з'ясувати історію розвитку організмів у цілому, тобто він брав не одну яку-небудь систему, наприклад скелетну, окремо, як часто це робили палеонтологи, або м'язеву, як це робили порівняльні анатоми у своїх дослідженнях, а враховував усі органи тварини, властивості організму як цілого, простежував еволюцію всіх систем. Тому його дослідження вигідно відрізняються від подібних досліджень багатьох інших учених Західної Європи.

Почавши з вивчення філогенії організму, О. М Сєверцов пізніше прийшов до дослідження загальних закономірностей еволюції. Він навіть зазначає в своїх працях, що філогенетичні роботи для нього були тільки основою для дослідження загальних закономірностей еволюції органічного світу. Таким чином, висунуті О. М. Сєверцовим положення про загальну еволюцію організмів не є абстрактними, уявними, вони є наслідком конкретних досліджень відповідних груп організмів, починаючи від нижчих і кінчаючи вищими. Отже, все це треба брати до уваги, коли ми хочемо дати загальну оцінку праць О. М. Сєверцова, бо аналіз їх з позицій сучасної, мічурінської біології, безумовно, викриває багато недоліків. Зупиняючись на цих недоліках, ми не повинні забувати про позитивне, цінне розроблення ним багатьох питань еволюції. Серед праць, які присвячені загальним закономірностям еволюції органічного світу, визначне місце займають його твори про прогрес і регрес, або про прогресивний розвиток організмів. Так як і Ч. Дарвін, акад. О. М. Северцов розглядає розвиток організмів у прогресивному і регресивному напрямах, які диференціювалися за законом дивергенції. Прогресивні і регресивні організми, за О. М. Сєверцовим, виникають від тих самих предків. Зіставляючи прогресивні форми з регресивними, О. М. Сєверцов виступає проти автогенетиків, які фіксують увагу виключно на прогресивній еволюції і забувають по регресивні напрями. Відриваючи прогресивний розвиток від регресивного, вони твердять про цілеспрямований напрям еволюції в цілому. Рішуче відкидаючи ідеалізм, О. М. Сєверцов говорить, що ніякої спрямованості, ніякого автогенезу або ортогенезу в еволюції органічного світу немає. Так само в дусі Ч. Дарвіна він говорить про особливості пристосувань організмів до середовища, які відбуваються в напрямі диференціації і спеціалізації органів. І, нарешті, говорячи про наявність серед сучасних організмів нижчих і вищих представників, О. М. Сєверцов одночасно вказує на загальне піднесення організації від стародавніх форм до сучасних, від нижчих до вищих, підкреслюючи прогресивний розвиток органічного світу в цілому.

Аналогічно до вчення Ч. Дарвіна О. М. Сєверцов вказує, що розвиток
організмів відбувається під впливом зовнішнього оточення. Організми
завжди пристосовуються до відповідних умов середовища, і таке пристосування є рушійною силою, яка призводить до того, що з організмів виживають найбільш досконалі. Так само, як і Ч. Дарвін, основною причиною прогресивного розвитку від нижчих істот до вищих він вважає природний добір.

О. М. Сєверцов визначає кілька типів прогресивного розвитку, серед
яких розрізняє два основних напрями — напрям морфофізіологічного
прогресу, тобто прогресивного ускладнення організмів, і напрям біологічного прогресу в цілому, тобто пристосування організмів до середовища.

Такій диференціації форм прогресивного розвитку О. М. Сєверцов
надає велике значення. Він вважає, що встановлення таких типів розвитку дає нам можливість з'ясувати причини співіснування в сучасному органічному світі нижчих і вищих істот. Вищі істоти займають часто ті ж самі біотопи, що й нижчі. В тому самому морі, озері, степу або лісі ми знаходимо поряд організми вищі і нижчі. З'ясувати таке співіснування їх було важкою справою, яку не вдалося розв'язати Ч. Дарвіну. Хоч О. М Сєверцов це питання також не розв'язує остаточно, проте встановленням двох типів прогресивного розвитку — біологічного прогресу як пристосування організмів до середовища і морфофізіологічного прогресу як ускладнення в структурі і функціях організму — він у великій мірі з'ясовує причини виживання вищих і нижчих представників. Не можна не погодитися з
О. М. Сєверцовим, який говорить, що в зв'язку з тим, що до останнього
часу біологи часто змішували ці дві форми прогресу, більшості з них не
вдалось зрозуміти причин одночасного співіснування вищих і нижчих форм
на тих самих територіях. О. М. Сєверцов розрізняє такі чотири типи прогресивного розвитку.

Насамперед ароморфоз, або морфофізіологічний прогрес, що являє собою зміни, при яких організм набуває більш досконалої організації і
складніших функцій порівняно із своїми предками. Таке ускладнення морфофізіологічних особливостей робить тварин більш життєвими порівняно з
іншими істотами, які їх оточують. Завдяки такому морфофізіологічному
піднесенню вони є переможцями в боротьбі за існування.

Особливе значення морфофізіологічного прогресу полягає в тому, що він підносить організм на новий еволюційний рівень, тобто ароморфоз має велике значення у видоутворювальному процесі. Одночасно ароморфоз відзначається тими самими рисами, які характерні для біологічного процесу взагалі. А саме:

а) організми, набуваючи якихось нових властивостей, корисних для них, успішно розмножуються, збільшуються щодо кількості особин;

б) організми поширюються на нові території, завойовують нові ареали, де не було їх предків;

в) організми, які набули нових цінних властивостей, поширюючись на нові географічні області, пристосовуються до різноманітних нових умов, що їх вони тут знаходять. Пристосовуючись, вони змінюються, внаслідок
чого основна систематична група розбивається на менші систематичні категорії. Вид розбивається на підвиди, різновидності.

Таким чином, збільшення систематичних груп внаслідок розселення є так само характерною рисою прогресивного розвитку.

Другим типом прогресивного розвитку О. М. Сєверцов вважає ідіоадаптацію, яка також є пристосуванням організмів до середовища. На відміну від ароморфозів ідіоадаптації являють собою такі пристосувальні зміни, при яких енергія життєдіяльності дорослих потомків не підвищується, але й не знижується. Прогресивний характер ідіоадаптацій виявляється в тому, що організми з такими змінами також успішно розмножуються, збільшуються щодо кількості своїх представників, поширюються на нові території. Тут так само відбувається процес утворення нових дрібних систематичних груп. Ідіоадаптації в свою чергу можуть виникати на основі ароморфозів.

Третім типом прогресивного розвитку є ценогенез. Під ценогенезами О. М. Сєверцов розуміє такі пристосування, які мають істотне значення для виживання ембріонів або молодих стадій організмів. Це є пристосування до проходження ранніх стадій у відкритому середовищі або всередині материнських організмів. Вони мають велике значення для виживання організмів у найбільш небезпечний для них період, бо найбільше знищення істот відбувається на ранній стадії розвитку.

Нарешті, четвертий тип прогресивного розвитку, що його встановлює О. М. Сєверцов, є загальна дегенерація, або морфофізіологічний регрес. Загальна дегенерація характеризується тим, що в організмі зникають або
регресують деякі органи, і це супроводиться спрощенням організації в цілому. Але, незважаючи на таке спрощення, представники цього напрям еволюції все ж успішно виживають у боротьбі за існування. Це відбивається на показниках, про які ми вже говорили, тобто організми не зменшуються щодо кількості особин, а, навпаки, кількісно збільшуються, поширюються на нові території і дають нові систематичні форми.

Наведемо приклади цих типів розвитку.

Ароморфоз. Ароморфоз — дуже поширене явище серед організмів, особливо серед хребетних тварин. До ароморфозів належить розвиток нервової та інших систем. У нижчих хордових представників (ланцетник) ми знаходимо недиференційовану центральну нервову систему; мозок ще не поділяється на головний і спинний. А на дальшому етапі еволюції (у риб) мозок диференційований, причому ця диференціація досягає все більшої міри при переході від риб до земноводних і далі до рептилій, птахів і ссавців. Це саме стосується й інших систем. Наприклад, розвиток скелета також можна простежити, починаючи від хордових і круглоротих, у яких протягом усього життя зберігається хорда, через різні групи риб, хрящевих і костистих і далі до земноводних, рептилій тощо.

Також у розвитку судинної системи і особливо серця ми теж спостерігаємо ускладнення будови, починаючи від однокамерного серця до двокамерного, яке ми знаходимо у риб, через трикамерне, яке ми спостерігаємо у амфібій, рептилій, до чотирикамерного серця, яке ми знаходимо у птахів і ссавців. Те ж саме можна сказати про інші органи. Наприклад, печінка починає свій розвиток з мішковидної залози, яку вона має в акраніот (ланцетника). Проте О. М. Северцов вказує, що кількість ароморфозів взагалі не така вже й велика. Наприклад, у вищих хребетних ссавців він налічує близько 15 ароморфозів. Він говорить, що у нижчих хребетних кількість ароморфозів ще менша. Ароморфоз як піднесення на новий щабель еволюції організмів являє собою вузлову точку філогенетичного розвитку організмів. Ароморфози виникають через певні, досить довгі періоди еволюції організмів, чергуючись з ідіоадаптаціями.

Отже, після ароморфозів, тобто після піднесення на новий щабель еволюції, розвиток відбувається досить повільно, за типом ідіоадаптацій. Організми займають нову територію, збільшуються щодо кількості представників і розбиваються на нові систематичні групи

Ідіоадаптація. До ідіоадаптацій О. М. Сєверцов зараховує такі пристосування, як захисне забарвлення. Організми, що населяють зелену траву, набувають зеленого забарвлення, і, навпаки, тварини піскуватих місць мають сірий колір, наприклад ящірка зелена і прудка. Сюди ж належать зміни органів відповідно до певних умов оточення, але такі, що виробляються без підвищення загального рівня складності організмів. Одні організми пристосовуються до життя на поверхні землі, другі — до життя під землею, треті — до води. Одні пристосовуються до життя у траві на лузі, в степу, другі — до життя на деревах у лісі, в саду тощо.

О. М. Сєверцов вказує що дивергенція тварин на групи, які характеризуються різними способами живлення, також, власне кажучи, являє собою ряд ідіоадаптацій різних напрямів, відповідно до екологічного середовища. Наприклад, на основі будови зубного апарата ссавців можна поділити на хижаків, травоїдних, комахоїдних, гризунів. Усе це групи, що розвиваються в різних напрямах відповідно до умов їх життя. Організми пристосовуються до середовища також через набуття змін у побудові кінцівок. Скажімо, є бігаючі форми — тушканчик, кенгуру; літаючі форми — летяга, летюча миша тощо. Пристосовуючись до водного середовища, організми змінюють свої кінцівки (разом із зміною форми тіла) в ластоподібні органи, як це має місце у китоподібних, ластоногих тощо.

Внаслідок ідіоадаптацій, які являють собою пристосування до відповідного середовища, ми часто спостерігаємо, що стародавні організми живуть до наших днів, майже не змінюючись. Наприклад, акулові девону і сучасні, як вказує О. М. Сєверцов, мало в чому розрізняються. Вони жили від стародавніх часів палеозою до наших днів майже без змін тому, що були добре пристосовані до своїх умов. Отже, завдяки ідіоадаптаціям нижчі організми виживають поряд з вищими, що й пояснює загальну різноманітність існуючих форм, про яку йшла мова на початку розділу.

Дата добавления: 2014-01-06