Міжнародні розрахунки як форма регулювання міжнародних економічних відносин

ТЕМА 10 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

Інтернаціоналізація виробничих сил спонукає до підвищення швидкості руху факторів виробництва, що призводить до зростання і самого виробництва товарних і грошових потоків. Безумовно, що ці дії потребують своєчасного розрахування.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) і «ностро» (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків; розмір комісії; методи поповнення витрачених засобів.

Зовнішньоторговельні контакти передбачають передання товару чи товаророзпорядчих документів, що пересилаються банком експортера банку імпортера чи банку країни-платника для оплати у встановлений термін. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовуваних у міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів тощо.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов´язаннями, шо виникають у зв´язку з економічними, політичними, науково-технічними і культурними відносинами між державами, організаціями і громадянами різних країн. Інтернаціоналізація виробничих сил спонукає до підвищення швидкості руху факторів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити в такий спосіб:

1. Імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель чи інший платіжний документ і пересилає експортеру.

2. Експортер одержує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, що необхідна йому для виробництва й інших цілей.

3. Банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ.

4. Отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог і зобов´язань без використання наявної валюти.

Банки, зазвичай, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності до структури і термінів платежів, а також проводять політику диверсифікованості своїх валютних резервів.

Валютно-фінансові й платіжні умови зовнішньоторговельних операцій включають такі основні елементи:

- валюту ціни, від вибору якої поряд з її рівнем, розміром процентної ставки і курсу залежить ступінь валютної ефективності угоди;

- валюту платежу, у якій повинне бути погашене зобов´язання імпортера (чи позичальника). Розбіжність валюти ціни і валюти платежу — найпростіший метод страхування валютного ризику;

- умови платежу — важливий елемент зовнішньоекономічних угод.

Серед них розрізняють: готівкові платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) платежу.

До готівкових міжнародних розрахунків належать розрахунки в період з моменту готовності експортованих товарів до передання товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту впливає на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, зазвичай, у формі виставлення тратти. Я якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Кредит з опціоном наявного платежу: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, наданої при наявній оплаті.

Для поєднання протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організації їхніх платіжних відносин застосовують різні форми розрахунків.

Історично склалися такі особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері:

- імпортери й експортери, а також їхні банки вступають у визначені відносини, пов´язаними з товаророзпорядчими і платіжними документами;

- міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами;

- міжнародні розрахунки — об´єкт уніфікації та універсалізації банківських операцій. У 1930 і 1931 pp. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції (м. Женева), спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів. Комісія з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНИС—ТРАЛ) продовжує уніфікувати вексельне законодавство. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XX ст., розробляє уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, по інкасо і контрактних гарантіях. Перші правила по інкасо були розроблені в 1936 p., потім перероблені в 1967 і 1978 pp. і набрали чинності з січня 1979 р. Цих правил дотримуються більшість банків світу.

Дата добавления: 2014-01-06