Виробничий пил і отрути. Іонізуюче випромінювання

Розрізняють пил органічний й неорганічний. До органічного належить рослинний пил (деревний, бавовняний й так далі); тваринний (вовняна, кістяна й ін.); штучний органічний (пластмасовий й ін.). До неорганічного пилу належить мінеральний (кварцовий, силікатний й ін.), металевий (залізний, алюмінієвий, бронзовий й ін.). Ступінь дисперсності або розміри пилових часток визначають тривалість їхнього перебування в повітрі, а також глибину проникнення в дихальні шляхи. Пил в основному надходить до організму через органи подиху. Частина пилу, що вдихується затримується в дихальних шляхах, а інша частина надходить у легені. Розмір пилових часток визначає їхня здатність затримуватися у верхніх шляхах. Пил розміром близько 1 мкм затримується в альвеолах. При вдиханні пилу через ніс затримуються часточки менш 1 мкм. Фракції 1-3 мкм більше затримуються при подиху ротом, а розміром 3 мкм і більше однаково затримуються й ротом і носом. Найбільшою фіброгенною активністю володіють пилові частки розміром 1-2 мкм.

Пил в основному викликає захворювання легенів, хоча здатен викликати захворювання й інших органів. Професійні захворювання легенів, що викликаються при вдиханні пилу, називаються пневмоконіозами. Форми пневмоконіозу різні. Вони визначаються видом пилу. Так, захворювання легенів, викликане вдиханням кремнієвого пилу, називається силікозом, вугільного – антракозом, залізного – сидерозом, борошняного – амилозом і ін.

Присутність пилу в органах подиху викликає не тільки пневмоконіоз, але й захворювання нервової, серцево-судинної й лімфатичної систем, а також органів травлення.

Захворювання викликаються токсичною й механічною дією пилу. Крім названих захворювань пил може викликати захворювання верхніх дихальних шляхів (ушкодження слизуватої оболонки носа, носову астму, бронхіт і ін.), пилові захворювання очей (коньюктивіти), пилові захворювання шкіри (шорсткість і шелушіння, стовщення й огрубіння, фурункульоз, бородавки, екземи й ін.).

Найбільш агресивним пилом є кремнієвий пил, що містить оксиди кремнію. Виходячи із цього, припустимі норми даються з умови змісту в них оксидів кремнію. При наявності в пилу більше 70% вільного диоксиду кремнію, вміст такого пилу допускається не більше 1мг/м³, а при вмісті в ньому диоксиду кремнію від 10 до 70% - 2мг/м³. Якщо пил містить азбест, то вміст такого пилу в повітрі не повинен перевищувати 2мг/м³, а вміст пилу зі скляними й мінеральними волокнами – 4мг/м³.

Для контролю вмісту пилу в повітрі використають масовий, коніметричний (рахунковий), фотоелектричний і електричний методи.

Боротьба з пиловиділеннями має велике значення в забезпеченні здорових умов праці. Її здійснюють удосконалюванням технологічних процесів, що дозволяє виключити утворення пилу або звести до мінімуму при їхньому виконанні, наприклад, пилоутворювальні речовини роблять вологими. При неможливості технологічними методами забезпечити виключення виділення пилу використовують організаційні методи. Технологічні процеси з пиловидалення виконують в ізольованих приміщеннях; матеріали, що містять кварцовий пил, заміняють іншими, які містять її менше або взагалі не містять. Використовують також пилоподавлювання. Розповсюдженим є пиловидалення розпилювальною водою. Якщо пил погано змочується водою, то в неї додають змочювателі (сульфанол і ін.). У закритих ємностях пилоподавлювання можна робити водяною парою.

Для видалення пилу застосовують вентиляцію. Місцева вентиляція в боротьбі з пилом є більше ефективною, ніж загальна. Стіни й підлоги приміщень повинні бути гладенькими для видалення пилу.

Індивідуальними засобами захисту органів подихи є протигази й респіратори, органів зору – протипилові окуляри, шкірного покриву - спецодяг із щільної тканини.

У приміщеннях зі значним запиленням повітря забороняється використовувати відкриті джерела вогню. Електроустаткування повинне бути у вибухобезпечному виконанні.

Поряд з названими методами широко використовуються медико-профілактичні. До них належать медичні огляди працюючих, використання інгаляторів для профілактики й лікування верхніх дихальних шляхів, опромінення ультрафіолетовими променями в необхідній дозі, створення певного режиму й раціону харчування, дотримання особистої гігієни.

Отруйні речовини можна розділити на дві групи: органічні й неорганічні.

До основних органічних отруйних речовин належать вуглеводні жирного ряду (бензин і ін.), вуглеводні ароматичного ряду (бензол, толуол і ін.), спирти жирного ряду (метиловий, етиловий і ін.), антифризи, гальмові рідини.

До неорганічних отруйних речовин належать з'єднання вуглецю (окис вуглецю й ін.), з'єднання азоту (окис азоту, аміак і ін.), метали (свинець, ртуть, цинк і ін.), кислоти (сірчана, соляна й ін.), лугу й ін.

За своїм фізичним станом отруйні речовини можуть бути твердими, рідкими й газоподібними.

В організм отрути можуть надходити через органи травлення, подиху й через шкіру. Через органи травлення отруйні речовини в організм попадають, як правило, із забруднених рук, а також заковтуванням через рот отрутних пар, пилу й газів. Через органи подиху отруйні речовини попадають у вигляді газів, пар і пилу. Через шкіру проникають рідкі отруйні речовини. Гострі захворювання (отруєння) настають протягом короткого проміжку часу при надходженні в організм більших доз отруйних речовин. Хронічні захворювання настають у результаті поступового нагромадження невеликих доз отруйних речовин в організмі людини. Повторювані гострі отруєння можуть потім перейти в хронічні. Гострі отруєння, як правило, виліковні, а хронічні практично не піддаються лікуванню.

Санітарними нормами всі виробничі отрути розділені на чотири класи небезпеки: перший - надзвичайно небезпечні, другий – високонебезпечні, третій – помірно небезпечні, четвертий – малонебезпечні. Контроль за змістом шкідливих речовин першого класу небезпеки здійснюється постійно, а другого, третього й четвертого – періодично. ГДК і клас небезпеки ряду шкідливих речовин наведені в таблиці.

Таблиця 10.1 – Визначення ГДК і класу небезпеки ряду шкідливих речовин.

Речовина	ГДК, мг/м^3	Клас небезпеки	Речовина	ГДК, мг/м^3	Клас небезпеки
Ацетон		IV	Спирт метиловий		III
Бензин паливний		IV	Спирт етиловий		IV
Бензол		I	Соляна кислота		II
Дихлоретан		II	Ртуть	0,01	I
Ксилол, толуол		III	Тетраетилсвинець	0,005	I
Гас		IV	Окис вуглецю		IV
Акролеїн	0,2	II	Свинець	0,01	I

Розглянемо властивості отруйних речовин, дія яких на організм людини найбільш зустрічається на автомобільному транспорті.

Свинець. Його широко використовують в акумуляторному виробництві для виготовлення пластин, клем, власників пластин і ін. При виготовленні цих елементів свинець розплавляють, що супроводжується виділенням пари свинцю в атмосферу. При розбиранні старих акумуляторів, заміні пластин виділяються аерозолі свинцю. Таким чином, свинець в організм може надійти через органи подиху й травлення. Він добре розчиняється в шлунковому соку. У крові він розчиняється краще, ніж у воді.

Найбільш ранніми ознаками захворювання від отруєння свинцем є підвищена збудливість кори головного мозку. Надалі розвиваються гальмові процеси, що знижують смакові відчуття й чутливість шкіри, а також нюх.

Найважчою формою захворювання є енцефалопатія, що настає через спазми посудин мозку або їхньої органічної поразки. Ознаками цього захворювання є головний біль, паралічі, потьмарення свідомості, запаморочення, порушення сну, епілептичні припадки. Отруєння свинцем може викликати захворювання нирок, печінки. Порушується білковий обмін.

До роботи зі свинцем не допускаються жінки й підлітки. Необхідно дуже точно дотримуватися правил особистої гігієни. Перед палінням і прийомом їжі мити руки в розчині 1-2% соляної або оцтової кислоти, а потім водою й милом.

Бензини можуть бути використані як паливо і як розчинники фарб, клеїв і ін. Бензини розчиняються в крові, можуть її інтенсивно насичувати, заподіюючи швидке отруєння, а при більших концентраціях і миттєву смерть.

Гострі отруєння бензинами викликають поразки нервової системи. У потерпілих спостерігаються дрібні фібрілярні посмикування м'язів, тремтіння витягнутих верхніх кінцівок, язика, повіків.

Хронічні отруєння викликають захворювання центральної нервової системи, що виражаються в м'язовій слабкості, істерії, швидкій стомлюваності, сонливості або безсонні, втраті апетиту.

Оксид вуглецю – безбарвний газ, без смаку й запаху, виділяється найчастіше з газами, що відробили. Щільність стосовно повітря 0,967.

В організм надходить через органи подиху, де вступає в з'єднання з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін. У результаті гемоглобін стає нездатним переносити кисень до тканин організму. При наявності карбоксигемоглобіна порушується здатність віддачі організму кисню тим гемоглобіном, що здатний переносити кисень.

Оксид вуглецю може викликати гострі й хронічні отруєння. При гострих отруєннях порушується центральна нервова система. Хронічні отруєння характеризуються головними болями, запамороченням, безсонням, серцебиттям, поганим апетитом, дратівливістю, недокрів'ям.

У наш час використовують багато способів попередження виробничого отруєння. До них ставляться заміна отруйних виробничих речовин неотруйними, наприклад, обмеження застосування свинцевого білила (заміна їх цинковими), бензолу як розчинник і ін.

Удосконалювання технологічних процесів, устаткування й апаратури ефективний засіб попередження отруєння у випадку застосування виробничих отрут. Це й комплексна механізація й автоматизація виробництва, використання дистанційного керування, внесення виробничого встаткування із закритих приміщень на відкриті площадки й ін.

До санітарно-технічних засобів захисту працюючих від отруєння виробничими отрутами ставиться вентиляція.

Важливе значення мають індивідуальні засоби захисту й медико-санітарні заходи.

Велике значення для попередження отруєнь має регулярний контроль стану повітряного середовища.

При багатьох видах дорожньо-будівельних робіт і технологічних процесів робітники піддаються впливу різних видів променистої енергії. У дорожнім будівництві промениста енергія зустрічається у вигляді іонізуючих випромінювань. Іонізуючі випромінювання можуть бути різних видів: рентгенівські й гамма-промені, потоки альфа й бета-частинок, позитронів і нейтронів.

У дорожнім будівництві найбільше часто застосовуються джерела випромінювань, що представляють собою герметичні металеві ампули, усередині яких перебувають радіоактивні речовини, рентгенівські апарати, гамма-установки, призначені для просвічування металевих виробів, установлення міцності швів, виміру щільності й вологості будівельних матеріалів і ґрунтів, товщини асфальтобетонних і бетонних покриттів.

Опромінення організму іонізуючим випромінюванням може бути зовнішнім і внутрішнім. При зовнішнім опроміненні промені попадають на шкіру. Внутрішнє опромінення відбувається при потраплянні радіоактивних речовин у внутрішні органи людини або через ушкоджену шкіру. Радіоактивні гази й пил, потрапляючи усередину організму, опромінюють близькі тканини й поширюються із кров'ю по організму. Деякі речовини поширюються по організму рівномірно, інші речовини накопичуються в певних органах і тканинах.

Поразки можуть бути місцевими й загальними. При місцевих поразках бувають опіки й дерматити шкіри, у деяких випадках - рак шкіри. Дія іонізуючого випромінювання на очі може викликати катаракту. Загальні поразки можуть бути гострими й хронічними. При гострих формах вражаються кровотворні органи, шлунково-кишковий тракт, нервова система й ін. При хронічній променевій хворобі відбувається наростаюча астенія, зміна складу крові, підвищена кровоточивість. Радіоактивний пил призводить до пневмосклерозу, раку бронхів і легенів. Захист людини від впливу іонізуючого випромінювання здійснюється за допомогою екранів, відстанню й часом. Захист відстанню полягає у видаленні джерела випромінювань від працюючих на безпечну відстань. Захист часом полягає в обмеженні тривалості перебування людей в умовах впливу випромінювань. Застосовується також засіб індивідуального захисту.

Дата добавления: 2014-01-06