Конфесійний стиль

Епістолярний стиль

Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад, художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П. Куліша та ін.).

Основні ознаки:

- наявність певної композиції;

- початок, що містить шанобливе звернення;

- головна частина, у якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане;

- іноді постскриптум. (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні засоби - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма); в Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

- суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

- непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний);

- наявність архаїзмів (уста, живіт, зріти);

- стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.

ПРИКЛАД:

Вибір дванадцятьох апостолів

І піднявся Ісус на гору й покликав за Собою кого хотів. Вони піднялися до Нього. Він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб могли вони бути поруч із Ним і щоб міг Він послати їх проповідувати, наділив Він їх владою виганяти демонів. Отже, Він призначив дванадцятьох: Симона (якому Він дав ім'я Петро), Якова, сина Зеведеєвого, і брата Якова Іоанна (яким Він дав імена Воанер, що означає «сини грому»), Андрія, Пилипа, Варфоломія, Матвія, лому, Якова, сина Алфієвого, Тадея, Симона Зілота та Юду Іскаріота, котрий Його і зрадив.

(Новий Завіт. Євангелія від Марка)

Дата добавления: 2014-01-06