Передмова

Лекция Методы, приемы и средства воспитания

Противоречия форм воспитания

Обучение детей с ограниченными возможностями

Лекция Ценности, закономерности, принципы воспитания

Лекция - Индивид, личность, индивидуальность

Индивид, личность, индивидуальность

Развитие и формирование личности

Основание движущей силы и фактора развития

Основные направления воспитания

Ценности, закономерности, принципы воспитания

Закономерности современного воспитания

Эффективность воспитания

Результаты воспитания

Принцип воспитания

Одаренность

5 лекция – Дети с девиантым поведением. Формы и методы воспитания(начало)

Девиантное поведение

Причины(группы причин)

Подходы к преодолению детской девиантности

Формы и методы воспитания

(в 6ой - продолжение)

Методы воспитания!!!

Приемы воспитания

Средства воспитания

7 лекция – Воспитательная система школы

Воспитательная система школы и все, что с ней связано!

Типы воспитательных систем,

Примеры школ

Определение

8 лекция – Дидактика и методика обучения

Связь дидактики и методики обучения

Дидактика и теория воспитания

Дидактика и педагогическая психология.

Феномен образования

Причины феномена.

Подходы в изучении

9 лекция – Содержание образования и государственные стандарты

Содержание образования и современные концепции

+ и – коммертизации образования

Образование как условие соц производства

Образование – личная ценность

Цели образования

10 лекция – Система образования России

Система образования в России

Содержание образования и концепции

Гос Стандарт и программа

11 лекция – Закономерности, цели, ф-ии, принципы, функции обуч.

Закономерности, цели, функции, средства и принципы обучения

12 лекция и 13 лекции – Мотивы обучения, познавательный интерес и методы обучения!!!

Мотивы обучения,

познавательный интерес

Методы обучения!!!

14 лекция – Технический средства обучения. Урок – форма обучения.

Формы обучения

Урок

Технич ср-ва обучения

Задачи урока

Цели урока

15 лекция – Средства обучения

Управление пед. системами и учреждениями

Индивидуализация обучения и дифференциация образования

Оценка, мониторинг, тесты

Домашняя работа.

Требования контроля:

Задачи домашней работы:

Виды дз:

Правила выполнения дз:

Зростаюче значення міжнародних економічних відносин в період глобалізації зумовило виникнення потреби підготовки фахівців, здатних розв’язувати завдання економічної діяльності окремих підприємств, галузей та держави з урахуванням їх позиції на міжнародному ринку. Багатолітній досвід викладання міжнародної економіки свідчить про те, що теоретичні викладки повинні бути системними, тобто враховувати мікро- та макросередовище, яке склалося у певній країні та базуватися на конкретних розрахунках на базі реальних значень показників, які характеризують розвиток та динаміку економіки окремих країн та їх груп.

Пропонований курс лекцій призначений для студентів напряму 6.030503 «Міжнародна економіка», які вивчають курс „Міжнародна економіка” у межах відповідного фахового спрямування. Його структура відображає основні питання, що стосуються міжнародних економічних процесів, засад та тенденцій міжнародних економічних відносин.

Загалом до розгляду протягом семестру пропонується девять тем, кожна з яких присвячена окремим аспектам міжнародної економіки. У конспекті до кожної з тем подано контрольні запитання, які можуть бути використані як при усному опитуванні студентів з метою перевірки якості засвоєння лекційного матеріалу, так і при проведенні контрольних робіт чи модулів. Слід відзначити, що контрольні запитання зустрічаються двох типів: для перевірки володіння термінологією та розуміння основних понять міжнародної економіки, а також для формування навичок будувати логічні взаємозв’язки між різними явищами та процесами міжнародних економічних відносин.

При підготовці даного курсу лекцій використані матеріали з джерел, зазначених у списку літератури та офіційних урядових сайтів. Автори сподіваються, що конспект лекцій знадобиться студентам та викладачам вищих навчальних закладів, а також всім, хто цікавиться проблемами міжнародної економіки.

Тема 9. Міжнародна міграція робочої сили

9.1. Теорія міжнародної трудової міграції

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, яка відбувається між регіонами одної держави та зовнішню міграцію, яка торкається кількох країн.

Основними поняттями, які використовуються для вивчення проблем міжнародної міграції є такі:

Міграція робочої сили (labor force migration) – переселення працездатного населення з одних держав в інші на термін більше року, яке викликане причинами економічного або неекономічного характеру.

Еміграція (emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Імміграція (immigration) – в’їзд працездатного населення в дану країну з-за її меж.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

"Відплив інтелекту" (“brain drain”) – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (re-emigration) – повернення на батьківщину емігрантів на постійне місце проживання.

Міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, а основною причиною міграції є різниця в оплаті праці. Однак серед економістів не існує одностайності щодо оцінки наслідків міграції для країн реципієнтів та донорів робочої сили.

Неокласичний підхід полягає в тому, що кожна людина отримує і споживає граничний продукт своєї праці, отже еміграція приводить до зростання добробуту приймаючої країни. При цьому економічний стан країни донора не погіршується.

Неокейнсіанці визнають можливість погіршення економічного стану експортерів робочої сиди, особливо через виїзд висококваліфікованих фахівців. (Податок на відплив мозків???).

На даний момент міграція розглядається як один з основних факторів економічного розвитку.

Причини міграції:

1. Економічні (різниця в оплаті праці, різниця у податках, різниця у пенсійному забезпеченні)

2. Неекономічні (релігійні, політичні, стихійні, війни, розпад і утворення країн, особисті, екологія).

9.2. Економічні ефекти міграції

Економічні ефекти міграції продемонструємо на прикладі. Нехай Україна має 20 млн. працездатного населення з середньою заробітною платою 2400 $/рік. Якщо половина з них стане безробітними, зарплата зросте до 3000 $/рік. Для Польщі – 10 млн., 3000 $/рік та 4200 $/рік.

Таблиця 9.1.

Значення ефектів міграції, млрд.. дол.

	До міграції	Після міграції
виробництво	дохід робітників	дохід власників інших факторів виробництва	виробництво	дохід робітників	дохід власників інших факторів виробництва
Україна	abcdef=60	af=48	bcde=12	abcd=54	abdefh=50,4	c=9,72
Польща	ijk=42	jk=30	i=12	efhgijk=47,52	k=25,2	ijg=17,28

Виграш світу g+h=0,48+0,12=0,6 млрд.дол.

g – за рахунок припливу робочої сили в Польщу.

h – за рахунок ефективності використанні української праці.

9.3. Масштаби і напрями міграції робочої сили

Основними кількісними показниками міграції, які відображаються у платіжному балансі за поточними операціями є:

1.Трудовий дохід (labor income) - заробітна плата та інші виплати готівкою або у натуральній формі, які отримують приватні особи-нерезиденти за роботу, яку виконують для резидентів, які за це платять. (31%) = Виплати зайнятим (compensation of employees)

2.Переміщення мігрантів (migrants’ transfers) – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, коли переїздять в іншу країну. (7%)

3.Перекази працівників (workers’ remittances) – переказ грошей і товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. (62%)

2.+3.=Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) – оціночний грошовий еквівалент майна, яке переміщують мігранти в момент їх виїзду за кордон і наступних пересилань товарів на батьківщину.

Вигоди експортерів робочої сили:

- перекази грошей родичам;

- податки з фірм по працевлаштуванню;

- інвестиції емігрантів в національну економіку;

- зниження витрат на соціальні потреби;

- набуття працівниками досвіду роботи;

- зменшення безробіття

Програші експортерів робочої сили:

- утічка мізків;

- зменшення обсягу виробництва

Вигоди імпортерів робочої сили:

- отримання фахівців з мізками;

- дешева робоча сила;

- збільшення обсягів виробництва

Програші імпортерів робочої сили:

- збільшення безробіття (деякі роботи свої все одно не хочуть робити);

- зменшення заробітної плати (некваліфікованих працівників)

9.4. Державне регулювання міграції

Механізми контролю міграції:

- боротьба з нелегалами;

- візовий режим;

- стимулювання рееміграції.

Регулювання імміграції переважно селективне (вибирають того, кого треба):

а) працівники, які готові дешево виконувати важку і шкідливу роботу;

б) спеціалісти для нових і перспективних галузей;

в) представники рідкісних професій;

г) спеціалісти зі світовим іменем;

д) крупні бізнесмени.

Міжнародні домовленості реалізуються шляхом прийняття постанов відповідними державними органами:

Міністерством закордонних справ (візи)

Міністерством юстиції (створення імміграційних служб)

Міністерством праці (обмеження на прийняття на роботу та розмір заробітної плати)

Регулювання імміграції відбувається за такими критеріями:

- професійна кваліфікація;

- обмеження особистого характеру (вік, стать, судимість);

- кількісне квотування (студенти, Green Card);

- економічне регулювання;

- часові обмеження;

- географічні пріоритети;

- заборони.

Стимулювання рееміграції:

- програми стимулювання рееміграції;

- програми професійної підготовки емігрантів;

- програми економічної допомоги експортерам робочої сили

Контрольні запитання

1. Дайте визначення понять міграції робочої сили, еміграції, імміграції, рееміграції, міграційного сальдо, "відпливу інтелекту".

2. В чому полягають економічні наслідки міграції для міжнародної економіки в цілому?

3. Сформулюйте визначення наступних вартісних показників міграції: а)трудовий дохід і виплата зайнятим; б)переміщення мігрантів; в)перекази робітників.

4. Які з вище наведених у п.3 статей платіжного балансу відносяться до приватних неоплачених переказів і чому?

5. В чому полягає вплив еміграції на економіку країни - експортера робочої сили?

6. В чому полягає вплив імміграції на економіку країни, яка приймає іноземну робочу силу?

7. Назвіть країни і регіони, які є особливо привабливими для мігрантів з-за кордону.

8. Назвіть основні категорії бажаних іммігрантів для більшості приймаючих країн.

9. Назвіть основні особливості державного регулювання імміграції

10.Які є способи державного стимулювання рееміграції?

11.Які існують в різних країнах обмежувальні заходи щодо стримування зростання чисельності іммігрантів?

12.Які Ви знаєте програми країни експортера робочої сили по стимулюванню економічного зростання? Які їх плюси та мінуси?

13.Які існують державні програми з використання мігрантів у власній країні?

14.Які існують програми матеріального стимулювання мігрантів до повернення їх на батьківщину? Чи вони реальні? В яких випадках?

15.Які організації займаються регулюванням міграції? Як вони це здійснюють?

16.Які проблеми стоять перед Україною у зв’язку з міграцією населення?

17.Які основні риси імміграційного законодавства приймаючих країн?

Тема 10. Міжнародна передача технології

10.1. Теорія впливу технічного прогресу на міжнародну торгівлю

В рамках міжнародної економіки залежно від того, що розуміємо під технологією, її міжнародне переміщення можна розглядати і як торгівлю товаром і як рух фактора виробництва.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей. До поняття технології переважно включаються три групи технологій: технологія продуктів, технологія процесів і технологій управління.

Міжнародна передача технології (international technology transfer) – міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безкоштовній основі.

Нейтральний ТП (neutral technical progress) – прогрес, оснований на одночасному збільшенні продуктивності обох факторів виробництва – і праці, і капіталу.

Працезберігаючий ТП (labor-saving technical progress) – прогрес, оснований на технології, яка забезпечує збільшення продуктивності капіталу у відносно більшому ступеню, ніж праці. Капітал стає дешевшим і тому заміщає працю.

Капіталозберігаючий ТП (capital-saving technical progress) - прогрес, оснований на технології, яка забезпечує збільшення продуктивності праці у відносно більшому ступеню, ніж капіталу. Праця стає дешевшою і тому заміщає капітал.

10.2. Механізми міжнародної передачі технологій

Основні форми захисту технологій:

1. Патент (patent) – свідоцтво, яке видається компетентним урядовим органом винахіднику і яке засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу.

2. Ліцензія (license) – дозвіл, який видає власник технології (ліцензіар), яка захищена або не захищена патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.

3. Копірайт (copyright) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відеотвору на показ і використання своєї роботи.

4. Товарна марка (trademark) – символ певної організації, котрий використовується для індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Форми передачі технологій:

1. Патентні угоди (patent agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту.

2. Ліцензійні угоди (licensing agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію.

3. “Ноу-хау” (know-how) – надання технічного досвіду і секретів виробництва, яке поєднує відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечить певні переваги.

4. Інжиніринг (engineering) – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і обладнання.

Торгівля ліцензіями:

Відбувається на основі ліцензійної угоди, яка встановлює вид ліцензії, характер і обсяг прав на використання технології, виробничу сферу та територіальні межі використання предмета ліцензії.

Види ліцензій:

1. Ліцензія патентна – документ, що підтверджує передачу права використання патенту без відповідного “ноу-хау”.

2. Ліцензія безпатентна - документ, який підтверджує право на використання “ноу-хау” без патентів на винахід.

3. Ліцензія невиключна – ліцензія, яка залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території.

4. Ліцензія виключна – ліцензія, яка передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію на певній території, причому ліцензіар відмовляється від самостійного використання запатентованої технології і “ноу-хау” та їх продажу на даній території.

5. Ліцензія повна – ліцензія, яка надає ліцензіату виключне право на використання патентів або “ноу-хау” протягом терміну дії угоди; передбачається відмова ліцензіара від самостійного використання предмету ліцензії протягом цього терміну.

Ліцензійні платежі (license fees) – винагорода ліцензіару, яку виплачує ліцензіат за використання предмету угоди.

Види ліцензійних платежів:

1. Роялті (royalty) – періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди, які залежать від прибутку, що отримується від комерційного використання ліцензії. Переважно це фіксовані відсоткові відрахування від прибутку, відпускної ціни, обсягу продаж. Переважно складають 3-5%. На перший рік встановлюють дещо вищі ставки.

2. Паушальний платіж – зафіксований в угоді разовий платіж, не пов’язаний з часом фактичного використання ліцензії; розмір платежу встановлюється заздалегідь на підставі експертних оцінок.

3. Участь у прибутку – відрахування на користь ліцензіара частки прибутку, що отримує ліцензіат від комерційного використання предмету ліцензії. Переважно 30% при виключній ліцензії і 10% при не виключній.

4. Участь у власності – передача ліцензіатом ліцензіару частки акцій своїх підприємств в якості платежу за надану ліцензію. Такий вид оплати практикується ТНК, з метою отримання контролю за тими іноземними підприємствами, які використовують їх технологію.

10.3. Міжнародне технічне сприяння

Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технологій. Воно здійснюється на основі відповідних міжнародних програм, які здійснюються міжнародними організаціями або на двосторонній основі.

Технічне сприяння (TС) (technical assistance) – надання країнам допомоги на платній або безплатній основі в сферах технології процесів, продуктів і управління.

Основними видами технічної допомоги є такі:

1. Технологічні гранти (technological co-operation grants) – безкоштовна передача розвинутими країнами технології, технологічно ємних товарів або фінансових кошів на придбання технології, навчання та перепідготовку персоналу. Отримувач виконує суто організаційні функції з прийняття і розміщення технічного допомоги.

2. Сумісне фінансування (co-financing) – солідарна участь і відповідальність її отримувача, котрий у відповідності з угодою про надання технічної допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її отримання, але й внести певну частку у її фінансування.

Механізми технічної допомоги:

Двостороння технічна співпраця (ТС) – здійснюється за угодами між урядами країни-донора і країни отримувача допомоги.

Багатостороння ТС – поєднує здійснення спільних проектів ТС декількома країнами у відношенні однієї країни-отримувача.

10.4. Державне регулювання передачі технології

Причини обмеження передачі технології:

1. Намагання втримати технологічне лідерство. Це виправдано лише для розвинутих країн, оскільки технологічне лідерство не є синонімом економічного лідерства, бо вимагає величезних затрат на НДДКР, юридичне підтримання патентів та ліцензій, навчання робочої сили освіту фахівців тощо.

2. Міркування національної безпеки. Обмеження руху військових технологій та технологій подвійного призначення (цивільних, але таких, що можуть бути використані для зростання військової потуги супротивника) у країни, які зараз або у майбутньому можуть становити загрозу.

3. Умови міжнародних угод. Дія деяких міжнародних конвенцій обмежує рух технологій, які можуть бути опосередковано використані у військовій справі або загрожують екології планети.

Механізми регулювання передачі технології:

1. Пряме державне регулювання органами експортного контролю методами митного і прикордонного контролю, встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоновану передачу технологій стратегічного призначення.

2. Непряме регулювання шляхом ускладнення оформлення патентів та ліцензій, необхідності отримання спеціальних урядових дозволів тощо.

Контрольні запитання

1. В яких випадках технологія може вважатися фактором виробництва?

2. Що таке міжнародна передача технології і в яких формах вона здійснюється?

3. Який технічний прогрес вважається нейтральним, який - працезберігаючим і який - капіталозберігаючим?

4. Який вплив кожного з типів технічного прогресу на умови торгівлі?

5. В чому полягає основна ідея динамічних моделей технологічного розвитку?

6. Опишіть технологічний цикл життя товару в міжнародній торгівлі.

7. Які є механізми правового захисту технології і форми її міжнародної передачі?

8. В чому полягають економічні умови ліцензійних домовленостей?

9. Як визначається технологічна ємність торгівлі?

10.Які форми міжнародної технічної допомоги Вам відомі?

11.В чому полягає державне регулювання передачі технології?

Тема 11. Міжнародна економічна інтеграція

11.1. Становлення інтеграційних процесів

Економічна інтеграція (economic integration) – процес економічної взаємодії країн, який призводить до зближення господарських механізмів, та приймає форму міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами.

Основні передумови інтеграції:

1. Близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості кран, які інтегруються. Переважно інтегруються між собою або розвинуті країни або СРК. Цілі такої інтеграції різні. Існують спроби інтеграції країн з різним ступенем розвитку за регіональним принципом, однак говорити про їх ефективність не доводиться.

2. Географічна близькість країн, які інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично усталених економічних зв’язків. Переважно до інтеграційного ядра, яке складається з країн-сусідів приєднуються потім інші країни континенту.

3. Спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами в галузі розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Якщо у країн різні економічні проблеми, вони навряд чи зможуть інтегруватися. Наприклад, в одних країнам – проблеми з сировиною, а в інших розгуляється можливість вільного переміщення капіталу.

4. Демонстраційний ефект. У країнах, які почали інтегруватися переважно зростає економіка, а це чинить психологічний тиск на країни сусіди. Наприклад, багато країн СНД хотіли б стати членами ЄС, не маючи для цього серйозних макроекономічних підстав, а виходячи лише з міркувань причетності до великої європейської політики.

5. Ефект “доміно”. Після того, як більшість країн регіону стають членами інтеграційного угруповання, решта країн опиняються в економічній та політичній ізоляції і просто вимушені приєднатися до блоку. Щось подібне відбулося при створенні блоку НАФТА – більшість латиноамериканських країн уклали договори про торгівлю з Мексикою після того, як вона ввійшла в північноамериканську зону вільної торгівлі.

Цілі інтеграції:

1. Використання переваг економіки масштабу. Відбувається за рахунок збільшення ринків збуту, скорочення трансакційних витрат, що своєю чергою приводить до зростання іноземних інвестицій. Особливо яскраво ця ціль виражена в угрупованнях Центральної Америки та Африки.

2. Розв’язання завдань торгової політики. Регіональна інтеграція дозволяє, наприклад, укріпити позиції країн у ВТО. Латинська Америка, Південно-Східна Азія.

3. Сприяння структурній перебудові економіки. Розвинуті країни передають свій ринковий досвід країнам з нижчим ступенем розвитку. Цим самим вони убезпечують себе від зростання міграції. Краще мати трохи біднішого від себе сусіда, ніж зовсім вбогого. Політика ЄС щодо нових членів (Польща, Прибалтика...)

4. Підтримка молодих галузей національної промисловості. В межах інтеграційного угруповання молоді галузі виявляються автоматично більш захищеними і можуть швидше розвиватися за рахунок розширення ринків збуту та зниження тарифного регулювання.

11.2. Типи інтеграційних об’єднань

Етапи інтеграції:

1. Преференційні торгові угоди (preferential trade agreement). На основі дво- або багатосторонніх домовленостей відбувається зниження тарифних та інших бар’єрів у взаємній торгівлі, при цьому зберігаються національні тарифи щодо третіх країн.

2. Зона вільної торгівлі (free trade zone). Скасовуються тарифні і нетарифні бар’єри у взаємній торгівлі, забезпечується свобода руху товарів і послуг, створюється невеликий міждержавний секретаріат.

3. Митний союз (customs union). Єдине тарифне і нетарифне регулювання щодо третіх країн, створюється міждержавна рада на рівні міністрів і секретаріат.

4. Спільний ринок (common market). Забезпечується свобода руху факторів виробництва, відбуваються зустрічі глав країн, створюється рада міністрів та секретаріат.

5. Економічний союз (economic union). Гармонізація економічної політики, створюється міждержавний орган з функцією наднаціонального регулювання., здійснюється координація макроекономічної політики і уніфікація законодавств у ключових сферах – валютній, бюджетній, грошовій.

6. Політичний союз. Передача національними урядами більшої частини своїх функцій наднаціональним органам. Це фактична втрата суверенності.

11.3. Статичні та динамічні ефекти інтеграції

Теорія митного союзу канадського економіста Джейкоба Вайнера (Jacob Viner) стверджує, що внаслідок створення митного союзу виникають два типи ефектів:

1. Статичні ефекти (static effects) - економічні наслідки, які проявляються негайно після створення митного союзу як його безпосередній результат.

2. Динамічні ефекти (dynamic effects) – економічні наслідки, які проявляються на пізніших стадіях функціонування митного союзу.

Основними статичними ефектами є ефект створення торгівлі та ефект відхилення торгівлі. Крім того до статичних ефектів можна віднести скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів.

До динамічних ефектів можна віднести зростаючу конкуренцію між виробниками з різних країн, яка стримує зростання цін, стимулює зростання якості та впровадження нових технологій. Крім того, інтеграція переважно приводить до зростання обсягів іноземних інвестицій, що дозволяє третім країнам зберегти за собою певні сегменти об’єднаного ринку.

Ефект створення торгівлі (trade creation) – переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє джерело (імпорт), яка стає можливою в результаті усунення імпортних мит в рамках митного союзу.

Ефект відхилення торгівлі (trade diversion) – переорієнтація місцевих споживачів з закупівлі товару в ефективнішого позаінтеграційного джерела поставки на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбувається в результаті усунення імпортних мит в рамках митного союзу.

11.4. Західноєвропейська інтеграція

1. На початку 50-х років створено Європейське об’єднання вугілля та сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії та Європейське економічне співтовариство.

2. Етап зони вільної торгівлі (1958-1969 рр.) (6 країн – Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція).

3. Етап митного союзу (1968-1976 рр.) (з 1 січня 1973 року приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія).

4. 28 травня 1979 року – Греція.

5. 1 січня 1986 року – Іспанія і Португалія.

6. Етап спільного ринку (1987-1992 рр.).

7. Етап економічного союзу (1993 - до сьогодні).

8. 1 січня 1995 року – Австрія, Фінляндія, Швеція.

9. 1 січня 2004 року – Латвія, Литва, Естонія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта.

10. 1 січня 2007 року – Болгарія, Румунія.

Європейська Рада (European Council) – директивний орган ЄС, який збирається не періодичні засідання (не менше двох разів на рік) у складі голів держав і урядів країн – членів ЄС і голови Комісії ЄС.

Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank) – головний інвестиційний інститут ЄС створений (у відповідності з Римським договором) за рахунок внесків країн ЄС в статутний капітал і мобілізації коштів на світовому ринку капіталів, що інвестуються в пріоритетні проекти в країнах ЄС.

Європейський парламент (European Parliament) – представницький і консультативний орган ЄС.

Європейський фонд орієнтації і гарантії сільського господарства (ФЕОГА) – здійснює єдине фінансування сільського господарства через бюджет ЄС.

Європейський фонд розвитку (European Development Fund) – надає фінанси для стабілізаційних фондів і венчурний капітал.

Єдина аграрна політика (common agriculture policy) – узгоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності поставок сільськогосподарської продукції за стабільними цінами, збільшенню продуктивності сільського господарства, підтриманню життєвого рівня фермерів і їх сімей та підтриманню розумного рівня роздрібних цін.

Комісія ЄС (Commission of the EC) – наддержавний виконавчий орган ЄС.

Програми внутрішнього ринку ЄС (EC Internal Market Program) – діюча в період з 1985 до 1992 року програма створення спільного ринку товарів і послуг.

Рада міністрів ЄС (Council of the EC) – міжурядовий орган ЄС.

Суд ЄС (Court of Justice) – верховна судова інстанція ЄС, яка складається з 13 суддів, які призначаються на 6 років за взаємною згодою урядів країн ЄС.

Контрольні запитання

1. Що таке економічна інтеграція? Які її передумови і цілі?

2. Які основні етапи інтеграційного процесу, що в них спільного і чим вони відрізняються?

3. Наведіть приклади інтеграційних групувань в різних частинах світу, які мають на меті створення зони вільної торгівлі, митного союзу і загального ринку.

4. Які критерії оцінки інтеграції з точки зору створення вільної від обмежень системи міжнародної торгівлі?

5. Які типи економічних ефектів виникають при створенні митного союзу?

6. Поясніть виникнення ефекту створення торгівлі.

7. Поясніть виникнення ефекту відхилення торгівлі.

8. Від чого залежить зростання або зменшення загального рівня добробуту в результаті створення митного союзу?

9. В силу яких закономірностей інтеграція в більшості випадків спричинює загальне зростання добробуту країн, які приймають в ній участь?

10.Назвіть основні етапи розвитку ЄС.

11.Які головні механізми управління ЄС?

12.Які існують основні форми регіональної економічної інтеграції? Дайте їх коротку характеристику та наведіть приклади.

13.Які переваги регіональної економічної інтеграції?

14.Порівняйте різні типи інтеграції, наприклад ЄС та НАФТА.

15.Дайте характеристику товарних угод та покажіть сучасні тенденції у цій сфері.

16.Які Ви знаєте найвідоміші дво- та багатосторонні договори, що впливають на міжнародний бізнес? Дайте їх коротку характеристику.

17.Що дають країнам: а) утворення зони вільної торгівлі; б) складніші форми співробітництва.

18.В чому відмінності між глобальною та регіональною інтеграціями? Які їх переваги та недоліки?

19.Які існують форми економічної інтеграції у Латинській Америці, Східній Европі, Африці та Азії?

20.За допомогою яких заходів у зовнішній торгівлі країни, що розвиваються, намагаються стабілізувати ціни?

21.Яким чином ООН залучена до справ міжнародного бізнесу? За допомогою яких організацій, установ?

22.Яка структура ООН?

23.Що таке NAFTA? Чому NAFTA не є звичайною (традиційною) зоною вільної торгівлі? Чим NAFTA відрізняється від ЄС?

Тема 12. Міжнародна валютно-фінансова система

12.1. Валютні і фінансові елементи системи

В основі функціонування міжнародної макроекономіки лежить існуюча міжнародна валютно-фінансові система, яка опосередковано відображає зв’язки між окремими суб’єктами у міжнародній економіці.

Міжнародна валютно-фінансова система (international monetary system) – закріплена в міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин, які функціонують самостійно або обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

12.2. Валюта та її види

Валюта (currency) – у широкому сенсі – це будь-який товар, здатний виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародній арені, а у вузькому розумінні – це готівкова частина грошової маси, яка циркулює з рук у руки у формі грошових банкнот і монет.

Види валюти.

1. За приналежністю:

національна валюта (national currency) – законний платіжний засіб на території країни, що її випускає;

іноземна валюта (foreign currency) – платіжний засіб інших країн, який законно або незаконно використовується на території даної країни.

2. За рівнем використання у міжнародній валютній системі:

резервна валюту (reserve currency) – валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу;

валюта вільного використання (freely usable currency) – валюта, котра широко використовується для здійснення платежів по міжнародних угодах і активно продається і купується на головних валютних ринках.

3. За стабільністю обмінного курсу:

тверда валюта (hard currency) – валюта, котра характеризується стабільним валютним курсом, зміни якого відбуваються переважно через фундаментальні макроекономічні закономірності;

нестійка валюта (unstable currency) – валюта, курс якої змінюється швидко і непрогнозовано.

4. За ступенем конвертованості: вільноконвертована, конвертована за поточними і капітальними операціями, внутрішньо і зовнішньо конвертована.

12.3. Конвертованість валюти: види та передумови

Конвертованість валюти (currency convertibility) – здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за поточними операціями (current account convertibility) – відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточних міжнародних операціях, які пов’язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів.

Форми обмежень:

- вимога до імпортера депонувати в національній валюті певну частину майбутнього валютного платежу до підписання контракту;

- розподіл квот серед імпортерів на купівлю валюти;

- необхідність отримання дозволу національного банку для здійснення платежу по імпорту або відкриття імпортного акредитива;

- обмеження на виплату відряджень в іноземній валюті, на перекази приватних переказів, зарплати і дивідендів, відсотків за кредитами тощо.

Конвертованість за капітальними операціями (capital account convertibility) - відсутність обмежень на платежі і трансферти по міжнародних операціях, які пов’язані з рухом капіталу, таким як прямі та портфельні інвестиції, кредити, капітальні гранти тощо.

Форми обмежень:

- обмеження об’єктів прямих закордонних інвестицій окремими галузями або підприємствами;

- вимога про обов’язкову репатріацію прибутку національних компаній;

- вимога здавати або продавати іноземну валюту, отриману з-за кордону;

- заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів;

- обмеження на надання кредитів іноземцям тощо.

Конвертованість повна (full convertibility) – відсутність будь-якого контролю і будь-яких обмежень по поточних і по капітальних операціях. Доступна для ПРК та офшорних зон.

Конвертованість внутрішня (internal convertibility) – право резидентів купувати, зберігати і здійснювати операції всередині країни з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті;

Конвертованість зовнішня (external convertibility) - право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами;

Конвертованість товарна (commodity convertibility) – здатність економіки генерувати достатню кількість товарів і послуг для задоволення попиту резидентів і нерезидентів, які здійснюють платежі в іноземній і національній валюті.

Внутрішня конвертованість національної валюти необов’язково, але може привести до виникнення паралельного обігу двох або кількох валют на внутрішньому ринку країни.

Паралельний обіг валюти (currency co-circulation) – використання і визнання законним платіжним засобом однієї або декількох іноземних валют в грошовій системі держави разом з національною валютою.

Паралельний обіг має дві форми:

Доларизація (dollarization) – використовування іноземної валюти в якості засобу обігу, одиниці розрахунку і засобу заощадження.

Валютне заміщення (currency substitution) – використання іноземної валюти тільки в якості засобу обігу.

12.4. Еволюція валютної системи

Класифікація валютних систем засновується на тому, який актив визнавався резервним, тобто за допомогою якого активу можна врегулювати дисбаланси в міжнародних платежах. За цією ознакою стандарти валютних систем діляться на золотий, золотодевізний та девізний.

Золотий стандарт (gold standard) – міжнародна валютна система, яка заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти з зобов’язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото.

Золотий стандарт існував двічі – з 1880 до 1914 року і з 1925 до 1931 року.

Оскільки золотий вміст кожної валюти був зафіксований, валютні курси теж були фіксованими, що називалось монетним паритетом (mint parity). Валютні курси могли коливатися навколо монетного паритету в рамках золотих точок (gold points) на розмір вартості пересилання золота між двома грошовими центрами. Якщо валютний курс падав за межі золотих точок, то з країни втікало золото і курс вирівнювався, якщо валютний курс зростав, відбувався приплив золота в країну і курс знову вирівнювався.*

Золотодевізний стандарт (gold exchange standard) – міжнародна валютна система, яка заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, котрий, своєю чергою, був конвертованим в золото за фіксованим курсом.

З 1 до 22 червня 1944 року у курортному містечку Бреттон-Вудс (штат Нью-Гемпшир) відбулася Конференція ООН з валютних і фінансових питань. 730 представників з 44 країн (в т.ч. СРСР). Внаслідок цього було створено МВФ (27 грудня 1945 р.) та світовий банк. (СРСР та країни соціалістичного табору не ввійшли).

Сучасна валютна система (девіз ний стандарт) сформована на Ямайці (м.Кінгстон) у січні 1978 року. За своїм характером Ямайська валютна система е девізною системою з комбінацією фіксованих і плаваючих валютних курсів, яка регулюється як на двосторонній основі шляхом домовленостей між країнами, так і на багатосторонній через механізми МВФ.

Основні риси Ямайської валютної системи:

- країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу за своїм вибором – фіксовану або плаваючу, встановлену в односторонньому порядку чи на основі багатосторонніх переговорів;

- МВФ отримав повноваження здійснювати жорсткий контроль за розвитком валютних курсів та домовленостями про їх встановлення;

- скасовано офіційну ціну золота і воно перестало відігравати роль офіційного засобу платежу між МВФ та його членами;

- створено спеціальні права запозичення (SDR) як додатковий резервний актив в міжнародній валютній системі.

Дата добавления: 2014-01-06