Литовсько-польські унії та їх наслідки для історії українських земель

У другому питанні плану слід коротко зупинитись на основних причинах підписання литовсько-польських уній та їх наслідках для історії українських земель. Вони призвели до розірвання цих земель і не дали можливості утворитися на території України централізованій державі. Процес укладення уній між Литвою і Польщею був довгим (з 1385 по 1596 рр.).

Кревська унія була першою. Польщу до цього кроку спонукали наступні причини: тиск німців на заході і півночі; усвідомлення можливостей експансії на схід (на простори колишньої Русі). Для Литви ця унія була пошуком союзників у боротьбі литовського володаря Ягайла за престол. У 1385 р. Ягайло прийняв Кревську унію, в якій обіцяв навернути на католицизм усю Литву, самому стати католиком.

У результаті унії відбулась інкорпорація, тобто включення литовських, білоруських та українських земель до складу Польщі. Разом з литовськими князями присяжні грамоти на вірність польському королю підписали київський, волинський та новгород-сіверські князі, що означало перехід цих князів разом з відповідними землями та населенням у підданство польській короні. В 1386 р. було укладено династичний шлюб між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Невдовзі Кревська унія поклала початок ліквідації Литви як окремої держави. Ця унія надала боярам-католикам особливі привілеї. Українці поступово втрачали свою незалежність. Однак значна частина литовської знаті не бажала цього союзу і розпочала проти нього боротьбу. Її очолив князь Вітовт, який примусив Ягайла визнати його „великим князем Литви і Русі” за угодою 1392 року.

У 1413 р. між Ягайлом і Вітовтом була укладена Городельська унія, за якою Литва не тільки визнавала верховенство польського короля, а й вводила однаковий з Польщею адміністративний поділ; на литовських бояр-католиків були поширені польські права. Унія призвела до посилення впливу у Литовському князівстві католицької віри.

На початку XVI ст. Велике князівство Литовське постало перед загрозою занепаду (причини: поразка у війні з Москвою, загроза з боку української знаті, небезпека з боку татар на південних кордонах). Наслідком цього стало підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею. У 1569 р. у Любліні був скликаний сейм, на який внесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі. Сейм затягнувся на кілька місяців, бо були противники унії. Але врешті унія була укладена. За нею: Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними стали король, сейм і сенат, зовнішня політика, право землеволодіння.

За Люблінським трактатом Польща і Литва утворили нову державу – Річ Посполиту.

Отже, Люблінська унія була зумовлена такими чинниками:

1. Тривалим досвідом литовсько-польських союзів XIV-XV ст. (Кревська, Городельська унії).

2. Московською загрозою. Литва була у стані перманентної війни з Московським царством.

3. Династичними зв’язками.

4. Прагненням української шляхти здобути права, якими користувались польські шляхтичі (не сплачувати деякі податки та ін.)

Негативним наслідком Люблінської унії стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, утвердження необмеженої влади польських магнатів, посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення. Українські землі Речі Посполитої було поділено на шість воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Белзьке.

В Україні з’являються величезні латифундії польських магнатів (Замойських, Тарнавських, Конєцпольських, Потоцьких та ін.), які були необмеженими володарями своїх областей і безжалісно експлуатувати природні багатства України.

Разом з тим у сучасній історіографії висловлюється думка і про позитивні наслідки Люблінської унії, зокрема, в питанні об’єднання всіх українських земель Заходу і Сходу. Врешті, Люблінська унія привела до посилення протесту українського народу проти гнобителів, до національно-визвольної боротьби в кінці XVI-XVII ст.

Причини та наслідки Берестейської унії (1596 р.).

Вона об’єднала православну та католицьку церкви з ініціативи частини українського православного духовенства за підтримки польських єзуїтських кіл. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство – отримати місця в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Московщини, які йшли шляхом релігійної пропаганди.

Варто відмітити, що 8 жовтня 1596 р. в Бресті відбулися два церковні собори – уніатський і православний. Обидва зібрання навіть не думали порозумітися між собою. Уніатський собор проголосив з’єднання з Римо-католицькою церквою, а православний засудив унію.

Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядкувалась Ватикану. Проте не все духовенство згодилось на унію. Простий люд, а почасти й українська шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова, Києва та інших міст. В Придніпров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним (Конашевичем), який постійно підтримував православну віру.

В наступні роки проти унії та засилля польських феодалів відбулися повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Тараса Федоровича (Трясила, 1630 р.), гетьмана нереєстрового січового козацтва Івана Сулими (1635 р.) та ін. Боротьба за волю і православну віру в першій половині XVII ст. зростала, що привело до визвольної війни українського народу.

Берестейська унія та опозиція проти неї розкололи суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко-католицьку), розділили пізніше українські землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного окатоличування українців, посилення феодального, національного гніту.

Дата добавления: 2014-01-06