Колективізація

Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель, що виникла у 1927-28 рр. Селяни відмовилися продавати державі хліб за низькими цінами. Як наслідок, у січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про примусове вилучення у селян надлишків хліба та про необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Усуспільненню підлягали не лише засоби виробництва, а й худоба, птиця, реманент.

1929 р. став «роком великого перелому». Селян, які не йшли у колгоспи, відмовлялися лікувати у лікарнях, їх дітей виключали зі школи, млини відмовлялися молоти їм зерно тощо. З грудня 1929 р. влада вдалася до відкритого терору: всі, хто активно чинили опір колективізації підлягали розстрілу, або ув’язненню, розпочалася висилка «куркулів». Якщо у 1929 р. в Україні офіційна кількість куркульських господарств становила 71,5 тис. господарств, то вже на 1932 р. було ліквідовано 200 тис. господарств (або майже втричі більше!), що разом із членами сімей становило майже 1,5 млн. осіб.

Спеціальним надмірним продподатком і репресіями винищували самих працелюбних селян – куркулів. Сільські активісти знущалися над народом. Так, в одному з сіл Могилів-Подільського округу голова сільради Бобик, голова комітету незаможних селян Кулачек і комсомольський секретар Гнатюк привели на збори комітету незаможних селян (КНС) семеро «куркулів». За командою Бобика: «Комсомольці і молодь! Негайно до мене пограти з куркулями!» їх били, доки не закінчились збори. Гнатюк перед цим застрелив у коморі одного з «куркулів» Н.Надія, а потім почав розстрілювати в інших, викрикуючи: «Ось вам земля і воля!». Кожне нове вбивство члени КНС зустрічали криками: «Ура!». Коли ж був убитий останній, піднялися всі з місць в залі і заспівали «Інтернаціонал».

Як відповідь у січні-листопаді 1929 р. було зафіксовано 1120 терористичних актів проти представників влади і сільського активу. Приміром, середняк М.Віничук особисто вбив сім комуністів (двох спалив живцем). Лише протягом січня-лютого 1930 р. у 3190 виступах на території республіки брали участь 956587 жителів села.

У березні 1930 р. вийшла стаття Й.Сталіна у «Правді» «Запаморочення від успіхів», де засуджувалися «перегини» місцевого керівництва у колгоспному будівництві. Наслідком став масових вихід селян із колгоспів, що ніяк не могло влаштувати більшовицьке керівництво. Тому вже з вересня - відновлення наступу на одноосібників. У 1932 р. колгоспи об’єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ республіки, а у 1937 р. вже 96,1% селянських дворів і 99,7% посівних площ.

Суцільна насильницька колективізація призвела до катастрофічних наслідків. Скоротилося поголів’я худоби та коней (на 40% і 33%), свиней і овець (на 74% і 62%). Апогеєм трагедії став голодомор 1932-33 рр.

Загалом у СРСР у 1932 р. було зібрано врожай навіть на 3% більший ніж у 1931 р., що визнав сам Й.Сталін. Терор масовим голодом став показовою «виховною» мірою для українського селянства. Так, у листі від 15 березня 1933 р. С.Косіор цинічно наголосив: «То, что голодание не научило еще многих колхозников уму-разуму, показывает неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее неблагополучных (тобто голодуючих - Авт.) районах». За опір надмірному викачуванню хліба з офіційним формулюванням «за недоліки в справі хлібозаготівель» лише у 1933 р. було замінено 53% голів колгоспів, понад 70% секретарів райкомів, 60% голів виконкомів тощо.

Головним злочином влади стало повне приховування інформації про голод, що позбавило селян будь-якої надії на допомогу. Замість цього було створено законодавчу базу для терору. 7 серпня 1932 р. вийшла постанова «Про п’ять колосків» – офіційна назва «Про охорону соціалістичної власності», що передбачала розстріл за крадіжку колгоспного майна. 6 грудня 1932 р. – постанова «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». У селі, яке потрапляло на таку «дошку» заборонялася державна торгівля, припинялося кредитування, розпочиналися чистки тощо. (У грудні 1932 р. на «чорну дошку» в Донецькій області занесені 15 колгоспів, а всього по Україні понад 400).

Замість допомоги село отримувало лише репресії. Було введено заборону виїзду за межі України, використання внутрішнього паспорта. Так селяни позбавлялися можливості пересування і працевлаштування. Їм не дозволялось найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити, або переїжджати в Росію. На кордоні стали загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

Тотальне приховування правди про голодомор призвело до того, що досі неможливо точно встановити загальну кількість загиблих. 3,5-10 млн. називають різні дослідники.

Дата добавления: 2014-01-06