Проблеми реформування економіки

Після проголошення незалежності України першочерговим завданням постало завдання переходу від планово-командної до ринкової економіки.

Перед державою постав цілий ряд серйозних економічних проблем. Серед них можна виділити: тотальне домінування державного сектору та монополій; наявність структурної та регіональної диспропорційності економіки (яка, на жаль, зберігалася й далі – у 1995 р. капітальні вкладення у народне господарство Дніпропетровщини у 2,5 рази перевищували інвестування Волині); мілітаризація економіки (наприкінці 1990-го р. працювали на військово-промисловий комплекс 1,3 млн. робітників), екологічні (на 1 м² в Україні кількість викидів в атмосферу перевищувала союзний рівень у 6-7 разів і ситуація ще ускладнилася Чорнобильською катастрофою) та психологічні проблеми; незакінченість виробничих циклів – 72% господарських зв’язків замикалися на Росії, а в Україні вироблялося не більше 20% готових продуктів (причому основна їх частка являла собою лише напівфабрикати або комплектуючи вироби, які були призначені для продовження виробничого процесу в інших республіках) тощо.

В процесі реформування економіки можна відмітити 3 періоди: перший – 1991 – середина 1994 рр.; другий – друга половина 1994 – до кінця 2004 р.; третій з кінця 2004 р. – до сьогодення.

Для першого періоду були характерні невдалі спроби віднайти оптимальну модель реформування національної економіки.

Перші кроки до ринкової економіки Україна зробила ще на початку 90-х років (Декларація про державний суверенітет). Після проголошення незалежності, через різні обставини Україна не виробила своєї моделі переходу до ринку, а як складова частина єдиного економічного простору країн СНД, була просто втягнута у ринкові перетворення за російським зразком «шокової терапії».

У 1992-1993 рр. було здійснено обвальну лібералізацію цін, що спричинило найбільшу у світі інфляцію: у 1992 р. – 2100%, у 1993 р. – 10300%. Причому випереджальними темпами ціни зростали у паливно-енергетичному та сировинному комплексах. Так, у 1992 р. ціни у паливній промисловості зросли в 237 разів, а в легкій у 10-20 разів.

Такий штучно створений диспаритет цін спричинив розкол суспільства на тих, хто швидко розбагатів («нові українці») і на більшість тих громадян, які миттєво зубожіли.

У жовтні 1992 р. – прем’єр-міністром став Л.Д. Кучма, який спробував відновити централізоване управління господарством, ввести держзамовлення, при цьому спираючись на державний сектор.

Одночасно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникли ринки валюти, нерухомості, прискорилося роздержавлення. Але в умовах коли стара система господарювання була підірвана, а нова ще не створена всі ці спроби виявилися малоефективними. У вересні 1993 р. Л. Кучма йде у відставку. Виконуючим обов’язки прем’єр-міністра призначено Ю. Звягільського, який проводив політику поступових реформ:

– почалося згортання економічної лібералізації;

– відновлювалися адміністративні методи управління;

– зріс рівень регулювання цін (до 80%);

– запроваджено низький фіксований валютний курс.

Дійсно, цьому уряду вдалося суттєво загальмувати динаміку інфляції, але економічна криза загострилася, темпи спаду виробництва набирали силу. Так, політика посилення регуляції мала наслідками зростання «тіньової економіки», та обмеження виробничої діяльності.

За цих обставин обраний президентом Л. Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Її суть:

1. Фінансова стабілізація - послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.

2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.

3. Структурна перебудова виробництва.

4. Соціальний захист (реформа зарплат, соціальна допомога тощо).

У квітні 1995 р. були внесені корективи до цієї програми. Зокрема, передбачалося:

– прискорення приватизації;

– легалізація тіньової економіки;

– активізація інвестиційного процесу та ін.

Реалізація цих програм призвела до якісних змін в економіці:

– прискорилися приватизаційні процеси. У 2002 р. більше 70% промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах;

– відбулося роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб;

– утвердився ринковий механізм ціноутворення;

– вдалося забезпечити товарну насиченість ринку;

– відбулася певна стабілізація грошової системи.

Але і до сьогодні економічна криза в Україні не здолана. Найбільш характерними негативними процесами в економіці є:

1) Структурна деформація економіки. У 2000 р. частка базових галузей (група А) становила майже 60% (у світі вважається безперспективною така економіка!) В Америці ця частка складає – 25%, у Франції – 24%.

2) Високий рівень зношення основних фондів. У провідних галузях він сягає 60-70%. Причому цей процес старіння обладнання і устаткування прискорюється.

3) Неефективне використання наявного економічного потенціалу. Україна має сприятливі ресурсний, кадровий, сільськогосподарський потенціал (приміром, за рівнем забезпеченості трудовими ресурсами посідає 5-те місце; за науковим потенціалом 4-те місце). Але за використанням наукового потенціалу відстаємо від Франції у 20 разів. Так, лише у 1994/95 навчальному році з ВУЗів звільнилося 7 тис. викладачів.

4) Високій рівень економічного ризику. За всі роки незалежності на 2000 р. Україна отримала 4,2 млрд. іноземних інвестицій, а Сінгапур щороку отримує 10 млрд.

5) Високий рівень енерго- та ресурсоємності виробництва. Це наслідки неефективних, застарілих технологій. Україна забезпечує свої паливно-енергетичні потреби з власних ресурсів лише на 47%.

6) «Тінізація» та криміналізація економіки. За даними президента В. Ющенка у 2005 р. 40% економіки знаходилося в «тіні» (на 2001 р. – до 60%). Незаконний вивіз капіталу з України досяг за роки незалежності 20 млрд. доларів. В наслідок стратегічних помилок при реформуванні економіки 80% реального економічного потенціалу України захопили 20 «сімей»-кланів, а для 47 млн. населення залишили – 20%. Тіньовий сектор на сучасному етапі контролює понад 80% діяльності банків і майже 50% приватних підприємств.

7) Тіньова економіка народжує корупцію та злочинність. Це не тільки економічна – але й політична проблема. За рівнем корупції у 2000 р. Україна займала третє місце у світі (перші два – Нігерія, Ботсвана).

8) Непрофесійні, непослідовні реформи призвели до найнижчих за всю повоєнну історію показників господарської діяльності. Виробництво деяких товарів (мотоциклів, магнітофонів тощо) зменшилося у сотні разів, а виробництво окремих виробів взагалі припинилося. (Приміром, у 1990 р. Донецьк виробляв – 20,6 млн. пар шкарпеток, а на 2002 р. – виробництво припинилося повністю; Львів (був лідером України по виробництву шкарпеток) у 1990 р. – 97,4 млн. пар, у 2002 р. лише 6,6 млн. пар тощо). Підприємства приватизовані, а ефективність їх роботи зменшилася.

9) Значно зросла майнова диференціація суспільства. Відношення прибутків 10% найбагатшого населення до такої самої кількості найбіднішого становить 30:1 (в Європі 5–7:1). 80% населення опинилося на межі бідності. Внутрішній національний продукт на душу населення в Уругваї (країні третього світу) у 50 разів вищій, ніж у незалежній Україні.

10) Соціальні проблеми. За індексом людського розвитку (складається з ВВП на душу населення, показників освіти та здоров’я) Україна посідає 95 місце з 175 країн тощо.

Дата добавления: 2014-01-06