Зовнішня політика України

Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія і Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.

25 грудня 1991 р. після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюдження ядерної зброї, Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а у 1992 р. – іще 64.

Перед українською зовнішньою політикою постали такі основні завдання:

· вибір пріоритетів зовнішньополітичного і стратегічних партнерів;

· налагодження дипломатичних відносин із тими 132 державами, які визнали Україну; утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств;

· активне проведення зовнішньоекономічної діяльності;

· розв’язання проблеми ядерної зброї.

Уряд України і Верховна Рада одразу ж заявили, що зовнішня політика України носить відкритий характер і здійснюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не висуває жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політики ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Одним з найважливіших напрямків української зовнішньої політики є відносини із тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз об’єднуються у СНД. Вони ґрунтуються на спільній багатовіковій історії, міжетнічних зв’язках, економічних взаємозв’язках і певній взаємозалежності, яка виникла і багато в чому ще існує в рамках колишнього єдиного народногосподарського комплексу.

Деякі політичні сили Росії болюче сприйняли незалежність України, вступають за відновлення „Великої Росії”, проводять курс на розпалювання шовіністичних настроїв серед росіян. На території України проживає близько 11 млн. росіян, які відчули себе некомфортно, раптово опинившись у ролі національної меншини.

У зв’язку з тим відносини між Росією і Україною є досить складними. Російське керівництво намагається використати інститути СНД для відтворення принаймні конфедеративних зв’язків, координації політичної, військової та економічної сфер.

Із самого початку існування незалежної України російські парламентарії почали дискусії щодо територіальної приналежності Криму. Вони доводили, що акт 1954 р. про передачу півострова до складу України є неконституційним. У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Рада Безпеки ООН іще у тому ж 1993 р. визнала безпідставними територіальні претензії Росії щодо Криму.

Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Крим 250 тис. кримських татар. У лютому 1992 р. була відновлена Автономна Республіка Крим. Кримська проблема тісно пов’язана із проблемою Чорноморського Флоту. 31-31 травня 1997 р. був підписаний широкомасштабний політичний договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Росією. Сторони зобов’язалися будувати свої відносини на основі територіальної цілісності, непорушності кордонів. Урегульовано проблему Севастополя і Чорноморського флоту. Основні бухти Севастополя передаються в оренду Росії на 20 років за 2,5 млрд. доларів.

Іще однією важливою зовнішньоекономічною проблемою України була ядерна. Після розпаду СРСР Україна стала третьою ядерною державою. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, у якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї, не має військових супротивників, а її Збройні Сили призначені лише для гарантування національної безпеки. Улітку 1996 р. ядерне самоозброєння України було завершене – останні ядерні боєголовки були вивезені з території України.

Україна розширює і активізує свою участь у різних міжнародних організаціях. Ще у 1990 р. вона стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (з 1 січня 1995 р. – „Організація з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ). У листопаді 1995 р. Україну прийнято (до речі, раніше, ніж Росію) до такої впливової організації, як Рада Європи.

Важливе значення мають відносини між Україною і Європейським Союзом – організацією, яка має на меті створення політичного та валютного союзу західноєвропейських країн. У 1994 р. підписано угоду про співробітництво між Україною і ЄС, що відкриває шлях до асоційованого членства нашої країни в цій організації, дає простір для розвитку торговельно-економічних зв’язків.

Розвиваються відносини України з НАТО. У 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО, яке передбачає розширення співробітництва – проведення спільних миротворчих акцій, маневрів, використання науково-технічних досягнень НАТО.

Підприємства України здійснюють зовнішньоторговельні операції із партнерами більш як 164 країн світу. Найбільші імпортні находження йдуть із Росії, ФРН, Туркменістану, Польщі, але структура експорту залишається в основному сировинною.

За роки незалежності Україну визнали більш як 130 країн світу, налагоджені тісні зв’язки і відносини з різними впливовими міжнародними організаціями. Україна першою в історії людства добровільно відмовилася від ядерної зброї. Проте є ще чимало невирішених зовнішньополітичних і економічних проблем.

Дата добавления: 2014-01-06