Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Історія розвитку фармакогнозії

Читайте также:
  1. Аналіз природних та техногенних небезпек і прогнозування їх розвитку.
  2. Валютний ринок: поняття, види, сучасні тенденції розвитку.
  3. Відкритість національної економіки як умова розвитку міжнародної економічної діяльності
  4. Динаміка світового господарського розвитку другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
  5. Діалектика розвитку колективу
  6. ЕКОЛОГО-ФІЗЮЛОГІЧНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ МІКРОБІОЛОГІЇ.ВІДКРИТТЯ ЛУЇ ПАСТЕРА.
  7. Етапи розвитку науки
  8. Етапи становлення та розвитку світової валютної системи
  9. Значення медичної мікробіології в практичній діяльності лікаря. Історія мікробіології. Оригінальні методи мікробіологічного дослідження. Морфологія мікроорганізмів.
  10. Історія досліджень з іноземної філології в Україні
  11. Історія і сучасні проблеми української термінології
  12. Історія розвитку адміністративного права.

Виникнення та розвиток фармакогнозії пов’язаний з господарською діяльністю людини. Вже на початку розвитку людства виникла необхідність лікувальної допомоги при нещасних випадках та різних захворюваннях. З часом медичні знання поступово удосконалювались та передавались нащадкам.

Ієрогліфи на гробницях стародавнього Єгипту і розкопки у різних частинах світу підтверджують те, що багато рослин були відомі людині більше 2000-3000 років до н.е. У Китаї, наприклад, за 2700 р. до н.е. у збірнику Шень-Нунга було описано багато лікарських рослин, частина з яких використовується і в наш час (ревень, ріжки). Також відома фундаментальна праця Лі Ші Чженя (1522-1596рр.) “Основи фармакології” в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин.

Розвитку фармакогнозії у стародавні часи сприяла праця лікарів, які вивчали лікарські рослини. До наших часів дійшли твори засновника наукової медицини, геніального лікаря Стародавньої Греції Гіппократа (460-377рр. до н.е.). він провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, які застосовувались для лікування людей і був твердо переконаний у тому, що рослини потрібно використовувати тільки в їх природному стані, без жодних перетворень. Його вважають автором медичної праці “Corpus Hyppocraticum”, де описано 236 лікарських рослин. Гіппократ вважав, що “життєво важливу роль несуть кров, жовта та чорна жовч, слиз, з них складається природа тіла, і через них воно хворіє або буває здоровим”.

Давньоримський лікар Клавдій Гален (129-201рр.) є автором більш як 400 наукових трактатів. Він зібрав та класифікував відомості з медицини, фармації, анатомії, фізіології та фармакології, які були накопичені античною наукою. Лікування за Галеном – це правильна дієта та лікарські препарати. На відміну від Гіппократа Гален стверджував, що в препаратах рослинного та тваринного походження є корисні та баластні речовини, тобто вперше вивів поняття про діючі речовини. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них спиртові настойки, екстракти, оцтові витяжки. Також широко використовував при лікуванні сиропи, вина, суміш оцту з медом тощо. Лікарські препарати, отримані шляхом витяжки з лікарської рослинної сировини, називаються галеновими препаратами.

“Батьком фармакогнозії” вважається Диоскорид Педаній

(І ст.н.е.). він був реформатором античної медицини, є автором праці “Матерія медика”, в якій пописано біля 600 рослин, наведені їх малюнки, а рослини згруповані за морфологічними ознаками. Для багатьох рослин він також навів синоніми різними мовами.

Капітальна праця фармакогносту Сходу Бріуні Абу Райхана (973-1048рр.) “Фармакогнозія в медицині” не в тратила свого значення і в наш час. В цій праці він детально описав близько 880 рослин, їх окремих частин та продуктів виділення, а також зібрав і пояснив біля 4500 арабських, грецьких, сирійських, індійських, персидських, тюркських та інших назв рослин.



Великий середньовічний вчений-філософ, дослідник природи, лікар, математик і поет Абу Алі Хусейн Абн Сіна (Авіцена) (близько 980-1037рр.) критично опрацював досягнення науки та систематизував накопичені до того часу знання з медицини. В “Медичному каноні”, поряд з теорією медицини, дві книги з п’яти присвячені опису лікарської сировини, лікарських препаратів та способам їх виготовлення. З 2600 лікарських препаратів, описаних в “Каноні”, 1400 є рослинного походження. В своїх працях Ібн Сіна описав ліки китайського та індійського походження, опрацював дані народної медицини та доповнив їх своїм досвідом.

Існують дані, які підтверджують, що ще за часів Київської Русі широко використовувались народною медициною різні рослини. В ті далекі часи з лікувальною метою використовувались мед, віск, шипшина, звіробій, подорожник, наперстянка, беладона, горицвіт, чорнобиль, цибуля, капуста, редька та ін. У літописах згадується ім’я Івана Смера, який служив у князя Володимира і мав майстерність у лікувальній справі (Хст.).

Із стародавніх літописів ми дізнаємося, що уродженець Чернігівщини Антип (982-1073рр.) на святій горі Афон прийняв ім’я Антоній і разом з Феодосієм заснував в ІХ століття монастир – Києво-Печерську Лавру. В монастирській хроніці збереглися відомості, що Антоній особисто доглядав хворих та лікував їх цілющим зіллям. Чернець Агапіт, за походженням киянин, прийшов у монастир ще за часів Антонія. “Києво-Печерський патерик” розповідає про те, що Агапіт лікував хворих постом та лікарськими травами.

Велике значення для розвитку науки про лікарські рослини мало прийняття християнства на Русі. В цей час поширюється писемність, з’являються “травники”, “зільники”, “лікувальники”. На жаль, ранні оригінали цих примірників не збереглися.

Оригіналами для перекладних “лікувальників” були медичні твори греків, південних слов’ян, вірменів, сирійців. Стародавні укладачі травників посилались на зарубіжних авторитетів: “Серапион глаголет…”, “Плинус глаготет…”, “Павлин глаголет…”. Поряд з перекладеними творами з’являються різноманітні збірники – поширений від староруської літератури. Однією з найдавніших пам’яток руської писемності є рукописний твір “Ізборник Святослава”, який був укладений в 1073 та 1076рр. для київського князя Святослава Ярославовича. Тут крім уривків з духовної літератури, статей з математики, логіки, поетики, астрономії було описано ряд лікарських рослин.

Онука Володимира Мономаха Євпраксія (1108-1172рр.) була високоосвіченою жінкою свого часу. Вона вивчала народну медицину, сама лікувала хворих, за що в народі дістала поетичне прізвисько “Добродія”. Євпраксія Мстиславівна написала трактат “Мазі”, який складається з чотирьох частин і двадцяти дев’яти розділів. Тут викладені гігієнічні поради, розповідається про користь раціонального харчування, фізичних вправ.

Завдяки широким політичним і торгівельним зв’язкам слов’яни стародавньої Русі добре розумілись в ботаніці. Серед різноманітних лікарських засобів, що завозились на Русь з країн Середньої Азії, Арабського Сходу, Індії, першість належить засобам рослинного походження, особливо прянощам (гвоздика, імбир, кардамон).

На початку ХІІІ століття монголо-татари захопили і спалили Київ. Для Київської Русі настали важкі роки. Найменше постраждали від загарбників Волинь та Галичина. У 1270р. дружина князя Лева Констанція виділила землі на спорудження при соборі Іоана Хрестителя монастиря з притулком для хворих. При інших духовних осередках також створювались подібні заклади. Наприклад, при Печерській Лаврі, у Манявському Скиту, монахині допомагали хворим порадою, молитвою та засобами народної медицини. Лікувальною справою на той час займались не тільки в монастирях. В ХІІ- ХІV століттях у Галичині практикували поряд з цирульниками народні знахарі, зелійники-травознави, костоправи та ін. У ХVІ столітті на Галичині був виданий травник-лікувальник “Про трави та їх дію”. В цьому лікувальнику в основному описані лікарські рослини, настоянки з них, олійні витяжки. Тут також наведені правила діагностики захворювань, їх профілактики та способи лікування. У 1661р. у Львові була створена медична школа, де вивчалась медицина та фармація. На основі цієї школи в подальшому був створений Львівський університет, при якому у 1854р. відкрилось фармацевтичне відділення. У 1940р. фармацевтичний відділ було реорганізовано у фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту. Кафедру фармакогнозії з курсом ботаніки очолив Т.Ф.Вільчинський. він зібрав унікальну колекцію лікарських рослин різних кліматичних зон. Його традиції і в наш час продовжує кафедра фармакогнозії Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького.

У писемних пам’ятках ХVІ-ХVІІ ст. “Словарець” Лаврентія Зизанія та “Словесно-російський лексикон” Памви Беридні ми також знаходимо відомості про рослини та їх використання з лікувальною метою.

Особливо велика кількість рукописних лікувальників припадає на ХVІІ та ХVІІІ ст., коли у зв’язку із завданням “охороняти військо російське” зросло значення подібних посібників. Історичні джерела говорять про те, що у Великому Новгороді існували спеціальні “зеленйі” лавки, де продавались лікарські рослини – “зілля”. Наприкінці царювання Івана Грозного був заснований Аптекарський приказ, до якого була підпорядкована перша в Москві аптека. Під час царювання Петра І було широко організована заготівля вітчизняних лікарських рослин. До цього періоду також відноситься і початок культивування, пов’язане з організацією “аптекарських городів”, на яких вирощувались лікарські рослини.

Доктор медицини Лепехін Іван Іванович (1740-1802рр.) протягом багатьох років завідував ботанічним садом у Петербурзі, а також очолював численні експедиції. У своїй праці “Денні записки” велику увагу він приділив корисним рослинам, в тому числі і лікарським. Лепехін І.І. брав участь у складанні першої російської фармакопеї, до якої були включені чимало лікарських рослин народної медицини, виявлених під час експедиції. Перша “Фармакопея” була видана у 1778р. латинською мовою. Туди ввійшло понад 300 лікарських рослин.

При Києво-Могилянський академії в 1802р. було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводились практичні заняття з цих дисциплін. У Києво-Могелянській академії свого часу навчались: Нестор Максимович-Амбодік (1743-1812рр.), Іван Андрійович Полетика (1726-1738рр.), Петро Іванович Погорецький (1735-1780рр.), Мартин Матвійович Тереховський (1740-1796рр.), Данило Степанович Самойлович (1742-1805рр.)

Нестор Максимович-Амбодік написав багатотомну фундаментальну працю “Лікарське речеслів’я або опис цілющих рослин”, де подано не тільки опис, а й малюнки лікарських рослин. Також була доведена можливість заміни іноземних рослин вітчизняними.

Засновник самостійної школи фармації початку ХІХ ст. видатний вчений, професор і завідувач кафедрами фармації Медико-хірургічної академії Нелюбін Олександр Петрович (1785-1858рр.) розробив курс фармації, план фармацевтичної освіти, фармацевтичну термінологію тощо. Він удосконалив способи виготовлення багатьох ліків, був популяризатором вітчизняних лікарських рослин та раціональних засобів народної медицини, які були перевірені лікувальною практикою. Його праця “Фармакографія” і в наш час не втратила своєї актуальності.

Тихомиров Володимир Андрійович (1841-1915рр.) був фармакогностом, професором фармації Московського Імператорського університету. Він широко вводив в фармакогнозію анатомічний аналіз лікарської рослинної сировини; його підручник з фармакогнозії має багато анатомічних малюнків.

Хімічному аналізу лікарської рослинної сировини присвятив свої роботи Драгендорф Георг (1836-1898рр.). Фармакогност та фітохімік, доктор медицини і хірург, професор фармації Дерптського (пізніше Юр’ївського) університету, в 1890р. видав своє відоме довідкове керівництво “Лікарські рослини різних народів та часів, їх застосування, найважливіші хімічні речовини та історія”, в якому описав біля 12000 видів лікарських рослин. Він є засновником фітохімії лікарських рослин, розробив методику вивчення лікарської рослинної сировини і написав посібник “Якісний та кількісний аналіз лікарської рослини”.

Видатний російський фармацевт Трапп Юлій Карлович (1814-1908рр.) брав активну участь у видавництві вітчизняних фармакопей, був автором декількох навчальних посібників, підручників, в тому числі “Керівництва з фармакогнозії”. Великий внесок у розвиток фармакогнозії зробили його учні: професор фармації Харківського університету О.Д. Чирікрв, професори Варшавського університету М.Ф. Ментін, Д.О. Давидов; за їх підручниками вчились багато поколінь фармацевтів.

У 1921р. Радою Народних Комісарів був виданий декрет про збирання та культивування лікарських рослин. До 1930р. в різних географічних зонах країни були створені дослідні станції (Лубни, Могилів, Сухуми, Бітца, Ольгіно та ін.). на базі яких вивчались лікарські рослини. У 1931р. всі вони підпорядковувались Всесоюзному науково-дослідному інституту лікарських та ароматичних рослин (ВІЛАР). В різні роки у ВІЛАР працювали професор Сациперов Ф.О., Землінський С.Я. та ін.

Спеціалістом в області лікарських рослин по праву вважається Гаммерман Адель Федорівна (1888-1978рр.). Завдяки їй фармакогнозія з невеликого курсу стала однією з ведучих дисциплін фармацевтичної освіти. Учнями А.Ф. Гаммерман були М.О. Кузнєцова (автор підручника з фармакогнозії для фармацевтичних училищ), професор Муравйова (автор підручниеів з фармакогнозії для інститутів), та ін.

Завдяки ініціативі харківської групи фармацевтів-професорів М.А. Валяшка, М.П. Красовського, О.Д. Розенфельда, магістра фармації Л.Є.Розенфельда було порушено питання про створення фармацевтичного інституту. В 1921 році постановою Народного комісаріату охорони здоров’я України і Головнауки в Харкові було відкрито перший в Україні фармацевтичний інститут. У 1992 році він одержав статус академії.

В наш час українська вища фармакогностична школа представлена Державним науковим центром лікарських засобів (ДНЦЛЗ), Національною фармацевтичною академією України (НФАУ) Харкова, кафедрами фармакогнозії Запорізького медичного інституту, Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пірогова, Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, кафедрою фармацевтичної хімії та фармакогнозії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Зараз в Україні професію фармацевт можна отримати в Житомирському фармацевтичному коледжі ім. Г.С. Протасевича та фармацевтичних відділеннях при медичних училищах та коледжах в різних регіонах України.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Передмова | Розділ 1. Загальні поняття і відомості про лікарські рослини, лікарську рослинну сировину

Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 5364; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.