Російська назва: омела белая

Народна назва: помело, баб’ячий прокльон, імела, івилга

Опис рослини. Жовто-зелений напівпаразитичний дводомний кущ кулястої форми, який росте на гілках різних листяних дерев. Він пускає всередину гілок дерева-хазяїна особливі корені-присоски. Гілки дерев’янисті, галузяться вильчасто. Листки довгасті, цілокраї, тупі, до основи звужені, жилкування паралельне, залишаються на зиму. Квітки скупчені по 5-6, одностатеві, жовтувато-зелені. Плід – ягодоподібний, білий, з однією або двома насінинами і клейким оплоднем. Цвіте рослина в березні-квітні. Плоди достигають в жовтні-листопаді.

Розповсюдження та місце зростання. Паразитує на листяних деревах – тополі, клені, березі, липі, яблуні, груші, рідше на хвойних: сосні та піхті. Зустрічається у лісостепових районах України, на Поліссі, зрідка на півночі Степу та в Криму.

Правила заготівлі. Заготовляють пагони та листки, зрізаючи їх восени та взимку (листопад-квітень). Для заготівлі сировини з високих дерев використовують секатори та гачки.

Основні охоронні заходи. При збиранні сировини не можна ламати гілок дерева-хазяїна.

Первинна обробка. Сушіння. Зберігання. Відбирають старі здерев’янілі гілки. Сушать у теплих приміщеннях з доброю вентиляцією або під навісами, розкладаючи тонким шаром в 3-5см на тканині або папері. Можна сушити в сушарнях при температурі 40-50⁰ С. Вихід сухої сировини 37-39 %. Зберігають в сухих, добре провітрюваних приміщеннях, захищених від світла.

Опис сировини. Сировина складається з молодих пагонів з листками. Гілки тонкі, голі, циліндричні, вильчасторозгалужені, у вузлах потовщені, зеленувато-жовтого кольору. Гілки дуже крихкі. Листки шкірясті, цілокраї, довгастої форми, сидячі, розташовані супротивно на кінцях пагонів. Листки довжиною 2-6см, гілочки довжиною до 20см. запах відсутній. Смак гіркий.

Хімічний склад сировини. Сировина містить олеанову та урсулову кислоти, глікопротеїн віскотоксин, галактозоспецифічні лектини, α- і β-віскол, вісцерин, холін, аміни, жирну олію, смоли, флавоноїди, каротин, аскорбінову кислоту, мінеральні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Галенові препарати омели мають гіпотензивну та заспокійливу дію, покращують серцеву діяльність. Омела біла застосовується при гіпертонічній хворобі І та ІІ стадії, підвищує діурез та виділення продуктів азотистого обміну. Також спостерігаються незначні кровоспинні властивості рослини. Омелу іноді використовують в комплексній терапії атеросклерозу, при нефритах та інших захворюваннях нирок.

Лікарські засоби та лікарські форми. Рідкий екстракт омели входить до складу препарату кардіофіт, енерготоніку допельгерц. Очищені екстракти омели “Іскадор”, “Геліксор – М” запропоновано як цитолітичний засіб при неоперабельних формах раку.

Глава 26. Лікарська сировина тваринного походження

Лікарська сировина тваринного походження споконвіку використовувалась людиною для лікування різних захворювань. Особливо широко вона використовувалась в традиційній східній медицині. Сучасна європейська наукова медицина використовує тільки деякі види лікарської сировини тваринного походження: продукти життєдіяльності медоносної бджоли, змій, п’явки, бодягу, риб’ячий жир, жовч медичну тощо.

26.1. Продукти життєдіяльності медоносної бджоли

Медоносні бджоли – Apis mellifera – реліктові комахи, які існують в незмінному вигляді більше 56 млн. років. Вони живуть великими сім’ями. В кожному вулику живе одна сім’я бджіл: одна матка, декілька бджіл-самців (трутні) та декілька десятків тисяч (до 100000 і більше) робочих бджіл. Бджолина матка майже в два рази довша і в три рази тяжча за робочу бджолу. Біологічна функція бджолиної матки полягає в тому, що вона щодня відкладає в сотові чарунки 1000-2000 запліднених яєць і більше. Робочі бджоли – це самиці з недорозвинутими статевими органами. Вони є природними фабриками, які виробляють продукти з великою біологічною активністю.

Бджолина отрута (апітоксин) – Venenum Apium

Жалючий апарат у бджіл знаходиться в черевці і складається з жала, двох отруйних залоз і резервуара для отрути. Бджола, жалячи людину, інстинктивно прагне відлетіти, але зазубрини жала міцно утримуються в шкірі, і тому разом з жалом залишається жалючий апарат. Бджола, яка втратила жало, через декілька годин гине. Бджолина отрута викликає у місці жалення почервоніння, набряк та біль. Тому потрібно видалити жало і промити уражену ділянку розчином спирту. У більш важких випадках отруєння необхідно звернутись за медичною допомогою.

Отримання бджолиної отрути. Бджолину отруту отримують різними способами: вилученням жалоносного апарату з вбитої бджоли і добуванням з нього отрути; жаленням мембрани тваринного походження, яка натягнута на стакан; збиранням отрути із стінок барабана, який наповнений живими бджолами і обертається навколо своєї осі; збудженням бджіл електричним струмом.

Фізичні властивості. Бджолина отрута – це майже безбарвна колоїдна рідина з характерним запахом меду і гірким пекучим смаком. Вона добре розчиняється у воді, має кислу реакцію, стійка до підвищених (до 100⁰ С) та низьких температур. Отрута швидко висихає і перетворюється в масу, схожу на клей – гуміарабік. Суха отрута може зберігатись роками. Бджолина отрута руйнується під впливом травних ферментів при внутрішньому застосуванні. У водних розчинах отрута втрачає свої корисні властивості.

Хімічний склад. Білкові речовини, ферменти, токсичний поліпептид мелітин (до 50 %), біогенні аміни (гістамін, дофамін, норадреналін), органічні кислоти (мурашина), мінеральні кислоти (хлороводнева, ортофосфатна), мінеральні речовини (сірка, мідь, кальцій, магній тощо) та інші.

Застосування. Препарати бджолиної отрути застосовуються при поліартритах, міозитах, радикулітах, захворюваннях периферичних судин, нервової системи, трофічних виразках, мігрені тощо.

Препарати. “Апіфар” таблетки (для електрофорезу), мазь “Вірапін”, “Апізартрон” (мазь, ампульний розчин).

Протипоказання. Апітерапія (лікування отрутою бджоли) протипоказана при захворюваннях нирок, печінки, підшлункової залози, діабеті, туберкульозі, пухлинах.

Мед – Mel

Мед – це нектар, зібраний і перероблений бджолами. Щоб виробити 100г меду, бджола повинна відвідати приблизно мільйон квітів. Вона хоботком збирає з квітів нектар і наповнює їм медовий шлуночок, після чого летить у свій вулик. У вулику бджолу зустрічають інші бджоли – приймальниці нектару, які звільняють бджолу від нектару і деякий час зберігають його в своєму медовому шлуночку. Тут нектар проходить складну обробку і збагачується ферментами, органічними кислотами та іншими речовинами. Мед, що визрів, містить 18-20 % води.

Фізичні властивості. Густа майже прозора сиропоподібна рідина, яка з часом перетворюється в непрозору зернисту масу. Запах, колір та смак залежить від сорту меду. Колір може бути світло-жовтий, жовтий, темно-жовтий, з червонуватим відтінком, світло-коричневий і навіть темно-коричневий. Запах своєрідний, ароматний, залежить від квітів, з яких був зібраний нектар. Смак специфічний, солодкий. Мед не повинен пінитись, мати кислий смак і запах. Мед легко розчиняється у воді та 96 % спирті.

Хімічний склад. Моноцукри, які легко засвоюються організмом (глюкоза, фруктоза тощо), дицукри, ферменти (амілаза, каталаза, ліпаза тощо), вітаміни групи В, Е, К, С, каротин, органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, молочна, щавлева тощо), білки, ксантофіл, біогенні стимулятори, солі кальцію, натрію, калію, магнію, заліза, хлору, фосфору, сірки, йоду, а деякі сорти меду містять радій та мікроелементи (манган, кремній, алюміній, бор, хром, мідь, нікель, свинець, титан та багато інших). Кількість мінеральних речовин, які містяться в меді, майже однакова із вмістом їх у сироватці крові людини.

Застосування. Мед здавна використовується в народній медицині майже у всіх народів. Мед прискорює процес загоєння ран, має бактерицидні властивості. Застосовується як загальнозміцнюючий засіб, сприятливо діє на серцевий м’яз, покращує коронарний кровобіг. Рекомендується при туберкульозі легень, виразковій хворобі шлунку, при захворюваннях печінки. Має заспокійливу та снодійну дію. Зовнішньо застосовується при карбункулах, фурункулах та опіках. Мед використовується як дієтичний та харчовий продукт.

Маточкове молочко – Las Apis

Маточкове молочко виробляється глотковими та верхньощелепними залозами бджіл – годувальниць віком 7-12 днів і використовується для годування всіх молодих бджіл. Бджоли – годувальниці харчуються квітковим пилком. Яйце, з якого буде розвиватись матка, містять в спеціальну воскову чарунку (маточник) і постачають личинку особливим кормом – маточковим молочком. Матка, яка харчується тільки маточковим молочком, живе 5-6 років, тоді як робочі бджоли – 30-60 діб. З кожного маточника можна отримати 0,3-0,4г молочка. Маточкове молочко збирають спеціальними ложечками в широкі пляшки, які заповнюють на 9/10 об’єму, закупорюють та заливають парафіном.

Фізичні властивості. Маточкове молочко – це желеподібна маса жовтувато-білого кольору з перламутровим відтінком. Запах специфічний. Смак кислуватий, пекучий. Водні розчини неоднорідні, дають опалесценцію і містять незначну кількість нерозчинених у воді речовин. При кімнатній температурі під дією світла маточкове молочко висихає і жовтіє. Зберігають його при температурі 0⁰ С.

Хімічний склад. Містить білки, жири, цукри, вітаміни (В₁, В_2., В₆, РР, В₃, Н, D, фолієва кислота, пантотенова кислота, біотин тощо), мінеральні речовини (солі кальцію, натрію, магнію, заліза, хрому, нікелю та ін.), ензими (амілаза, каталаза, інвертаза тощо), ферменти, ацетилхолін, органічні кислоти тощо.

Застосування. Маточкове молочко має різні фармакологічні властивості. Воно знижує рівень холестерину в крові, регулює артеріальний тиск, має протимікробну дію. Застосовується при гіпотрофії і розладах травлення у дітей, при бронхіальній астмі, для поліпшення загального стану у людей похилого та середнього віку, а також для лікування атеросклерозу, астенічного неврозу мозку і серця. В дерматології маточковим молочком лікують себорейну екзему.

Препарати. “Апілак” (суха речовина маточкового молочка) у вигляді пористих плиток кремового кольору, порошку, таблеток, супозиторій, мазей.

Прополіс (бджолиний клей) – Propolis

Прополіс виробляється бджолами для закріплення сот, покриття стінок вулика, для “замурування” трупів шкідників, які потрапили у вулик, тобто використовується як будівельний матеріал. Прополіс створює бактерицидну атмосферу у вулику, що позитивно впливає на вирощування плоду.

Фізичні властивості. Свіжий прополіс має тістоподібну консистенцію, темно-жовтий або червоний колір, приємний смолистий запах і гіркуватий смак. Внаслідок окислення і конденсації сировина твердіє, змінює колір на буро-зелений з сіруватим відтінком. При температурі 40⁰ С прополіс пластичний, після охолодження до 15⁰ стає крихким. Прополіс легко змішується з воском, не розчиняється у воді, розчиняється у спирті.

Хімічний склад. Містить смолисті речовини, ефірну олію, віск, фенольні сполуки, полісахариди, домішки квіткового пилку, леткі речовини, флавоноїди, сесквітерпеноїди, ферменти, мікроелементи (марганець, мідь, цинк, кобальт та інші).

Застосування. Прополіс має антимікробну, антивірусну, антимікотичну, протизапальну, болетамувальну та спазмолітичну дію. Застосовується при запальних процесах порожнини рота, при хронічний екземі, нейродермії та при ранах та виразках, які довго не гояться.

Препарати. Настойка прополісу, аерозольні перпарати “Пропомізоль” і “Пропасол”, мазь “Пропоцеум”.

Бджолиний віск – Cera alba, cera flava

Бджолиний віск виділяється восковими залозками робочих бджіл. Віск відкладається у вигляді тонких прямокутних пластинок на черевці бджоли. Бджоли знімають ці пластинки одна у одної і за допомогою щелеп будують з них соти. Віск отримують двома способами: витоплюванням та екстракцією органічними розчинниками. Для медичного використання віск отримують шляхом сонячної воскотопки або плавлення воскосировини з наступним пресуванням. В медицині використовують відбілений віск (для відбілювання використовують 20 % розчин перекису водню).

Фізичні властивості. Віск, витоплений з нововідбудованих сот, має білий або світло-жовтий колір і приємний медовий запах. З часом віск темнішає внаслідок нашарування невоскових компонентів. Віск має кристалічну, зернисту структуру, щільну, тверду консистенцію. При жуванні не прилипає до зубів, а при розминанні пальцями перетворюється на пластичну масу. Не розчиняється у воді і холодному спирті. Розчиняється в органічних розчинниках.

Хімічний склад. Віск містить вільні вуглеводні, спирти та кислоти, складні ефіри вищих жирних кислот – церотинової, міріцилової, пальмінтинової і церилового спирту.

Застосування. Бджолиний віск має пом’якшуючі та протизапальні властивості. Він входить до складу багатьох мазей, пластирів, свічок, а також використовується в косметиці. Крім того, його використовують для виробництва фарб, лаків, мастик, а також для просякання шкір, тканини, дерева тощо.

Дата добавления: 2014-01-06