Виховувати культуру користувача ПК

План

1. Поняття інформації.

2. Визначення обсягів економічної інформації.

4. Структурні одиниці економічної інформації.

3. Поняття класифікації та кодування економічної інформації.

Поняття інформації є основним поняттям інформатики. Будь-яка діяльність людини являє собою процес збору і переробки інформації, прийняття на її основі рішенні і їхнього виконання. З появою сучасних засобів обчислювальної техніки інформація стала виступати в якості одного з найважливіших ресурсів науково-технічного прогресу.

Інформація міститься в людській мові, текстах книг, журналів і газет, повідомленнях радіо і телебачення, показаннях приладів і т.д. Людина сприймає інформацію за допомогою органів почуттів, зберігає і переробляє її за допомогою мозку і центральної нервової системи. Передана інформація звичайно стосується якихось чи предметів нас самих і зв'язана з подіями, що відбуваються в навколишньому нас світі.

У рамках науки інформація є первинним і невизначуваним поняттям. Воно припускає наявність матеріального носія інформації, джерела інформації, передавача інформації, приймача і каналу зв'язку між джерелом і приймачем. Поняття інформації використовується у всіх сферах: науці, техніку, культурі, соціології і повсякденному життю. Конкретне тлумачення елементів, зв'язаних з поняттям інформації, залежить від методу конкретної науки, мети чи дослідження просто від наших представлень.

Термін «інформація» походить від латинського informatio — роз'яснення, виклад, поінформованість. Енциклопедичний словник (М.: Сов. енциклопедія, 1990) визначає інформацію в історичній еволюції: спочатку — зведення, передані людьми усним, письмовим чи іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і т.д.); із середини XX століття — загальнонаукове поняття, що включає обмін зведеннями між людьми, людиною й автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світі (передача ознак від клітки до клітки, від організму до організму).

Більш вузьке визначення дається в техніку, де це поняття містить у собі всі зведення, що є об'єктом збереження, передачі і перетворення.

Найбільш загальне визначення має місце у філософії, де під інформацією розуміється відображення реального світу. Інформацію як філософську категорію розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру.

В еволюційному ряді речовина -> енергія -> інформація кожен наступний прояв матерії відрізняється від попереднього тем, що людям було сутужніше його розпізнати, виділити і використовувати в чистому виді. Саме складність виділення різних проявів матерії обумовила, напевно, зазначену послідовність пізнання природи людством.

З поняттям інформації зв'язані такі поняття, як сигнал, повідомлення і дані.

Сигнал (від латинського signum — знак) являє собою будь-який процес, що несе інформацію.

Повідомлення — це інформація, представлена у визначеній формі і призначена для передачі.

Дані — це інформація, представлена у формалізованому виді і призначена для обробки її технічними засобами, наприклад, ЕОМ.

Розрізняють дві форми представлення інформації — безупинну і дискретну. Оскільки носіями інформації є сигнали, то в якості останніх можуть використовуватися фізичні процеси різної природи. Наприклад, процес протікання електричного струму в ланцюги, процес механічного переміщення тіла, процес поширення світла і т.д. Інформація представляється (відбивається) значенням одного чи декількох параметрів фізичного процесу (сигналу), або комбінацією декількох параметрів.

Сигнал називається безупинним, якщо його параметр у заданих межах може приймати будь-як проміжні значення. Сигнал називається дискретним, якщо його параметр у заданих межах може приймати окремі фіксовані значення.

Варто розрізняти безперервність чи дискретність сигналу за рівнем і в часі.

Нарешті, усе різноманіття навколишньої нас інформації можна згрупувати по різних ознаках, тобто класифікувати по видах. Наприклад, у залежності від області виникнення інформацію, що відбиває процеси і явища неживої природи, називають елементарної, процеси тваринного і рослинного світу — біологічної, людського суспільства — соціальної.

По способі передачі і сприйняття розрізняють наступні види інформації: візуальну — передану видимими образами і символами, аудиальную — звуками, тактильну — відчуттями, органолептичну — запахами і смаком, машинну — видавану і сприйману засобами обчислювальної техніки, і т.д.

Поняття кількості інформації

Кількістю інформації називають числову характеристику сигналу, що відбиває той ступінь невизначеності (неповноту знань), що зникає після одержання повідомлення у виді даного сигналу. Цю міру невизначеності в теорії інформації називають ентропією. Якщо в результаті одержання повідомлення досягається повна ясність у якомусь питанні, говорять, що була отримана повна чи вичерпна інформація і необхідності в одержанні додаткової інформації немає. І, навпаки, якщо після одержання повідомлення невизначеність залишилася колишньої, виходить, інформації отримано не було (нульова інформація).

Приведені міркування показують, що між поняттями інформація, невизначеність і можливість вибору існує тісний зв'язок. Так, будь-яка невизначеність припускає можливість вибору, а будь-яка інформація, зменшуючи невизначеність, зменшує і можливість вибору. При повній інформації вибору немає. Часткова інформація зменшує число варіантів вибору, скорочуючи тим самим невизначеність.

Приклад. Людина кидає монету і спостерігає, якою стороною вона упаде. Обидві сторони монети рівноправні, тому однаково імовірно, що випаде одна чи інша сторона. Такої ситуації приписується початкова невизначеність, характеризуемая двома можливостями. Після того, як монета упаде, досягається повна ясність і невизначеність зникає (стає рівної нулю).

Приведений приклад відноситься до групи подій, стосовно до яких може бути поставлене питання типу «ні». Кількість інформації, яку можна одержати при відповіді на питання типу «ні», називається битом (англ. bit — скорочене від binary digit — двоичная одиниця). Біт — мінімальна одиниця кількості інформації, тому що одержати інформацію меншу, чим 1 біт, неможливо. При одержанні інформації в 1 біт невизначеність зменшується в 2 рази. Таким чином, кожне кидання монети дає нам інформацію в 1 біт.

Як інші моделі одержання такої ж кількості інформації можуть виступати електрична лампочка, двухпозиционный вимикач, магнітний сердечник, діод і т.п. Включений стан цих об'єктів звичайно позначають цифрою 1, а виключене — цифрою 0.

Розглянемо систему з двох пристроїв, що незалежно друг від друга можуть бути включені чи виключені. Для такої системи можливі наступні стани:

Пристрій А 0 0 1 1

Пристрій В 0 1 0 1

Щоб одержати повну інформацію про стан системи, необхідно задати два питання типу «ні» — по пристрою А та пристрою В відповідно. У цьому випадку кількість інформації, що міститься в даній системі, визначається вже в 2 біти, а число можливих станів системи — 4. Якщо взяти три лампочки, то необхідно задати вже три питання й одержати 3 біти інформації. Кількість станів такої системи дорівнює 8 і т.д.

Зв'язок між кількістю інформації і числом станів системи установлюється формулою Хартли:

де i — кількість інформації в бітах; N —. число можливих станів. Ту ж формулу можна представити інакше:

N =2ⁱ.

Група з 8 битов інформації називається байтом. Якщо біт — мінімальна одиниця інформації, то байт її основна одиниця. Існують похідні одиниці інформації: кілобайт (кбайт, кб), мегабайт (Мбайт, Мб) і гигабайт (Гбайт, Гб).

1 кб =1024 байта - 2¹⁰ (1024) байтів.

1 Мб = 1024 кбайта ⁼ 2²⁰(1024 x 1024) байтів.

1 Гб = 1024 Мбайта - 2³⁰ (1024х1024 х 1024)байтів.

Ці одиниці найчастіше використовують для вказівки обсягу пам'яті ЕОМ.

Лекція № 2

Тема: Основи побудови та функціонування ПЕОМ. Логічна схема ЕОМ.Апаратна та програмна складові ЕОМ

Мета:

§ Ознайомити з сучасною комп’ютерною технікою, дати поняття базової конфігурація ПК.

Визначити основні поняття, необхідні для роботи на комп'ютері.

§ Розвивати просторову уяву, вміння креслити та читати схеми

§ Виховувати інформаційну культуру, уважність, дисциплінованість, акуратність

План:

1. Основні компоненти ПК.

2. Функціональна схема ПК.

3. Принципи будови ПК

4. Класифікація за сумісністю

5. Логічна схема будови ПК

6. Апаратно-програмний інтерфейс

Сукупність пристроїв, призначених для автоматичної або автоматизованої обробки інформації називають обчислювальною технікою. Конкретний набір, пов'язаних між собою пристроїв, називають обчислювальною системою. Центральним пристроєм більшості обчислювальних систем є електронна обчислювальна машина (ЕОМ) або комп'ютер.

Сучасну архітектуру комп'ютера визначають також такі принципи:

1. Принцип програмного керування. Забезпечує автоматизацію процесу обчислень на ЕОМ. Згідно з цим принципом, запропонованим англійським математиком Ч.Беббіджем у 1833 р., для розв'язання кожної задачі складається програма, що визначає послідовність дій комп'ютера. Ефективність програмного керування є високою тоді, коли задача розв'язується за тією самою програмою багато разів (хоч і за різних початкових даних).

2. Принцип програми, що зберігається в пам'яті. Згідно з цим принципом, сформульованим Дж. фон Нейманом, команди програми подаються, як і дані, у вигляді чисел й обробляються так само, як і числа, а сама програма перед виконання завантажується в оперативну пам'ять. Це прискорює процес її виконання.

Принцип довільного доступу до пам'яті. Згідно з цим принципом, елементи програм та даних можуть записуватися у довільне місце оперативної пам'яті. Довільне місце означає можливість звернутися до будь-якої заданої адреси (до конкретної ділянки пам'яті) без перегляду попередніх.

Персональний комп'ютер — загальнодоступна й універсальна щодо застосування настільна або перенос­на ЕОМ. Він — обов'язковий атрибут сучасного офісу. Це основна технічна база IT.

Професіонали, які працюють поза комп'ютерною сфе­рою, вважають неодмінною складовою своєї компетент­ності знання апаратної частини ПК, хоча б його основних технічних характеристик.

Можливості ПК визначаються складом і характерис­тиками його функціональних блоків (рис. 2.1). Замінивши одні блоки на інші, можна досить легко та швидко мо­дернізувати ПК.

Архітектуру ПК зумовлюють потреби користувача. Го­ловне в них — структура та функціональні можливості ма­шини, які можна поділити на основні й додаткові.

Структура комп'ютера — це модель, що встановлює склад, порядок та принципи взаємодії її компонентів.

Основні функції визначають призначення ЕОМ: оброб­лення і зберігання інформації, обмін інформацією із зовнішніми об'єктами. Додаткові функції підвищують ефек­тивність виконання ЕОМ основних функцій: забезпечують ефективні режими її роботи, діалог з користувачем, високу надійність та ін. Ці функції ЕОМ реалізуються за допомо­гою її компонентів — апаратних і програмних засобів.

Достоїнствами ПК є:

- помірна вартість;

- автономність експлуатації без спеціальних вимог до навколишнього середовища;

- гнучкість архітектури, що забезпечує її адаптивність
до різноманітних застосувань у сфері управління, на­уки, освіти, побуту;

- «дружність» ОС та іншого програмного забезпечення, що зумовлює можливість роботи з нею користу­вача без спеціальної професійної підготовки;

- висока надійність роботи (більш як 5 тис. год. ек­сплуатації до відмови).

2. Конфігурація персонального комп’ютера, процесор, пам’ять

Розглянемо склад ПК і призначення його основних блоків, виходячи зі структурної схеми, зображеної на рис. 2.2.

Мікропроцесор. Він є центральним блоком ПК, призначеним для керування роботою всіх блоків комп'ютера і виконання арифметичних та логічних операцій над інформацією. До нього входять логічні блоки (КП, АЛП), мікропроцесорна пам'ять (МПП) — складова частина, що забезпечує короткочасне зберігання, запис та видачу інформації, використовувану в обчисленнях у найближчі такти роботи комп'ютера. МПП будується на регістрах і використовується для забезпечення високої швидкодії ЕОМ, оскільки основна пам'ять не завжди забезпечує не­обхідну для швидкодійного МП швидкість запису, зчиту­вання, пошуку інформації. Регістри — найшвидкодійніші елементи пам'яті завдовжки 1—4 байти або більше.

Інтерфейсна система МП реалізує зв'язок з іншими пристроями ПК (через системну шину).

Генератор тактових імпульсів. Генерує послідовність електричних імпульсів, частота яких визначає тактову ча­стоту комп'ютера. Проміжок часу між імпульсами стано­вить такт.

Системна шина. Це основна інтерфейсна система ПК, що забезпечує взаємозв'язок усіх його пристроїв. Містить шину даних, шину адреси, шину керування та шину жив­лення, забезпечуючи три напрямки передачі інформації:

1) між МІГ й оперативною пам'яттю;

2) між МП і портами введення-виведення зовнішніх (відносно процесора та шини) пристроїв;

3) між основною пам'яттю і портами введення-виве­дення зовнішніх пристроїв (у режимі прямого доступу до пам'яті).

Усі блоки, а точніше їхні порти введення-виведення, через відповідні уніфіковані рознімні з'єднання підключа­ються до шини безпосередньо або через пристрої сполу­чення — контролери (адаптери). У сучасних ПК керуван­ня шиною здійснюється контролером шини.

Основна пам'ять. Складається з ОЗП і ПЗП (див. с. 13, 14). ПЗП призначений для зберігання програми те­стування ПК, програми початкового його завантаження, базової системи введення-виведення (BIOS). ОЗП слу­жить для оперативного запису, зберігання та зчитування інформації (програм і даних), безпосередньо бере участь в інформаційно-обчислювальному процесі, виконуваному ПК у поточний період часу. Головними достоїнствами ОЗП є його висока швидкодія і можливість звернення до кожного елемента пам'яті окремо (прямий адресний до­ступ до комірки). Але в ньому неможливо зберігати інформацію після вимкнення живлення ПК (енергоза-лежність). Ємність ОЗП сучасного ПК може становити 16, 32, 64, 128 Мбайт і більше.

Зовнішня пам'ять, її утворюють зовнішні (відносно МП та системної плати) пристрої ПК, використовується для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечен­ня комп'ютера. Вона містить різноманітні запам'ятовуючі пристрої. Найпоширеніші — НЖМД і НГМД, призначен­ня яких — зберігання великих обсягів інформації, запис і видача інформації за запитом в ОЗП. Різняться НЖМД та НГМД лише конструктивно, обсягом інформації, що зберігається, і часом пошуку, запису та зчитування її. Ємність сучасних НЖМД — від 2—4 до 40—75 Гбайт і більше (1 Гбайт = 10⁹ байт).

Як пристрої зовнішньої пам'яті застосовують також за­пам'ятовуючі пристрої на касетній магнітній стрічці (стри­мери), накопичувані на оптичних дисках (CD-ROM — Compact Disk Read Only Memory — компакт-диск із пам'яттю, що тільки читається) та ін. (див. с. 48—50).

Джерело живлення. Це блок, який містить системи ав­тономного й мережного енергоживлення ПК.

Таймер. Це внутрішній електронний годинник, що за­безпечує автоматичне зняття поточного моменту часу (рік, місяць, години, хвилини, секунди та частки секунд). Підключається до автономного джерела живлення — аку­мулятора і при вимкненні ПК продовжує працювати.

3. Зовнішні пристрої.

Це найважливіша складова частина будь-якого обчислювального комплексу. Вартість їх іноді становить 50—80 % вартості всього ПК. Від їхніх складу та характеристик багато в чому залежать можливість й ефективність застосування ПК в системах управління і народному господарстві взагалі.

Зовнішні пристрої забезпечують взаємодію ПК з навколишнім середовищем: користувачами, об'єктами уп­равління та іншими ЕОМ. Вони дуже різноманітні і мо­жуть бути класифіковані за рядом ознак. Так, за призна­ченням можна виділити такі їхні види:

• зовнішні запам'ятовуючі пристрої (ЗЗП), або зовнішня пам'ять ПК;

• діалогові засоби користувача;

• пристрої введення інформації;

• пристрої виведення інформації;

• засоби зв'язку і телекомунікації.

Зовнішні запам 'ятовуючі пристрої ПК — це ті самі за­пам'ятовуючі пристрої, але виконані як окремий конст­руктивний блок із, як правило, власним блоком живлен­ня. Часто вони мають велику ємність, іноді містять кілька накопичувачів в одному корпусі. ЗЗП допускають опера­тивне їх підключення до різних ПК (іноді одночасно). За наявності кількох ПК зручно мати один дорогий зовнішній пристрій для перезапису компакт-дисків, один-два пристрої для ZIP або магнітооптичних носіїв.

Діалогові засоби користувача — монітори, різноманітні пристрої введення та пристрої мовного введення-виведення інформації.

Монітор (дисплей) — пристрій для відображення інформації, що вводиться в ПК і виводиться з нього.

Пристрої мовного введення-виведення належать до за­собів мультимедіа. Пристрої мовного введення — це різні мікрофонні акустичні системи (наприклад «звукові миші») зі складним програмним забезпеченням, що дає змогу розпізнавати слова, ідентифікувати їх і видавати комп'ютеру відповідні команди або перетворювати мову на текст. Пристрої мовного виведення — це різні синте­затори звуку, які перетворюють цифрові коди на літери та слова, відтворювані через гучномовці (динаміки) або зву­кові колонки, приєднані до комп'ютера.

Пристрої введення інформації:

• клавіатура — пристрій для ручного введення число­вої, текстової і керуючої інформації в ПК;

• графічні планшети (діджитайзери) — пристрої для ручного введення графічної інформації, зображень переміщенням по планшету спеціального покажчика (пера) з одночасним автоматичним прочитуванням координат його місцезнаходження та введення цих координат у ПК;

• сканери (читаючі автомати) — пристрої для автома­тичного прочитування з паперових носіїв і введення в ПК машинописних текстів, графіків, малюнків, креслень;

• маніпулятори (пристрої вказівки — джойстик, миша, трекбол, світлове перо та ін.) — пристрої для введен­ня графічної інформації на екран монітора, керуван­ня рухом курсора по екрану з подальшим кодуван­ням координат курсора та введенням їх у ПК;

• сенсорні екрани — пристрої для введення окремих елементів зображення, програм або команд з поліек­рана дисплея у ПК.

Пристрої виведення інформації:

• принтери — друкувальні пристрої для реєстрації інформації на паперовому носію;

• графпобудовники (плотери) — пристрої для виведен­ня графічної інформації (графіків, креслень, ри­сунків) з ПК на паперовий носій. Бувають векторні з кресленням зображення за допомогою пера і рас­трові (термографічні, електростатичні, струминні та лазерні). За конструкцією поділяються на планшетні й барабанні. Основні характеристики плотерів при­близно однакові: швидкість креслення — 100— 1000 мм/с, у кращих моделей можливі кольорове зо­браження і передача півтонів; найбільшу роздільну здатність та чіткість зображення забезпечують ла­зерні плотери, але вони найдорожчі.

Пристрої зв'язку і телекомунікації використовують для зв'язку з приладами й іншими засобами автоматизації (інтерфейсні адаптери, цифро-аналогові та аналого-циф­рові перетворювачі тощо) і для підключення ПК до ка­налів зв'язку, інших ПК та комп'ютерних мереж (мережні інтерфейсні плати, модеми).

Зазначений на рис. 2.2 мережний адаптер є зовнішнім інтерфейсом ПК і служить для підключення його до ка­налу зв'язку з метою обміну інформацією з іншими ЕОМ, роботи в складі обчислювальної мережі. У глобальних ме­режах функції мережного адаптера виконує модем.

Багато з названих вище пристроїв належать до умовно виділеної групи — засобів мультимедіа.

Засоби мультимедіа (multimedia — буквально: багатосередовищність). Це комплекс апаратних і програмних засобів, що дають змогу людині спілкуватися з комп'юте­ром, використовуючи найрізноманітніші, природні для се­бе середовища: звук, відео, графіку, тексти, анімацію та ін.

До них належать пристрої мовного введення і виве­дення інформації; сканери (дають змогу автоматично вво­дити в комп'ютер друковані тексти та малюнки); високо­якісні відео- і звукові плати та плати відеозахоплення (video grabber), що знімають зображення з відеомагнітофона або відеокамери і вводять його у ПК; високоякісні акустичні та відеовідтворювальні системи з підсилювача­ми, звуковими колонками, великими відеоекранами. До засобів мультимедіа відносять також запам'ятовуючі при­строї великої ємності на оптичних дисках, які використо­вують для запису аудіо- і відеоінформації.

Додаткові схеми.

До системної шини та МП можуть бути підключені також деякі додаткові плати з інтеграль­ними мікросхемами, що розширюють і поліпшують її функціональні можливості: математичний співпроцесор, контролер прямого доступу до пам'яті, співпроцесор введення-виведення, контролер переривань та ін.

Плати розширення. Так називають електронні прист­рої, відсутні в первинній комплектації комп'ютера, їх за­стосовують для збільшення його потужності або розши­рення функціональних можливостей, хоча з точки зору конструкції контролери та плати розширення — часто од­не й те саме.

Математичний співпроцесор широко застосовується для прискореного виконання операцій над двійковими числами з рухомою комою і двійковокодованими десяте­ричними числами, а також для обчислення деяких транс-цедентних, у тому числі тригонометричних, функцій. Ма­тематичний співпроцесор має свою систему команд і пра­цює паралельно (сумісно в часі) з основним МП, але під керуванням останнього. Прискорення операцій відбу­вається в десятки разів. Останні моделі МП, починаючи з МП 486DX, мають у своїй структурі співпроцесор.

Контролер прямого доступу до пам'яті звільняє МП від прямого керування накопичувачами на магнітних дисках, що істотно підвищує ефективну швидкодію ПК. Без ньо­го обмін даними між ЗЗП та ОЗП здійснюється через регістри МП, а з ним цей обмін відбувається безпосеред­ньо, тобто минаючи МП.

Співпроцесор введення-виведення завдяки паралельній роботі з МП значно прискорює виконання процедур вве­дення-виведення інформації при обслуговуванні кількох зовнішніх пристроїв (дисплей, принтер, НЖМД, НГМД та ін.), звільняє МП від процедур введення-виведення, в тому числі реалізує режим прямого доступу до пам'яті.

Найважливішу роль відіграє в ПК контролер переривань. Переривання — це тимчасове припинення виконання однієї програми з метою оперативного виконання іншої, важливішої (пріоритетної) в певний момент програми. Пе­реривання виникають при роботі комп'ютера постійно. До речі, всі процедури введення-виведення інформації виконуються за перериваннями. Наприклад, переривання від таймера виникають й обслуговуються контролером пе­реривань 18 разів за секунду (звичайно, користувач їх не помічає).

Схема реалізації внутрімашинного інтерфейсу сучасних ПК

Контролер переривань обслуговує процедури перери­вання, приймає запит на них від зовнішніх пристроїв, ви­значає рівень пріоритету цього запиту і видає сигнал пере­ривання в МП, який, одержавши цей сигнал, припиняє виконання поточної програми, переходячи на виконання спеціальної програми обслуговування того переривання, яке запитало зовнішній пристрій. Після завершення про­грами обслуговування відновлюється виконання перерва­ної програми. Контролер переривань є програмованим.

Показана на рис. структурна схема ПК є спроще­ною. Вона стосується першого та частково другого по­колінь ПК (PC, XT і перші машини класу AT), відрізня­ючись від структурних схем сучасних ПК передусім ре­алізацією внутрімашинного системного інтерфейсу.

У застарілих ПК як системний інтерфейс застосовува­лася системна шина (це й відображено на рисунку). В су­часних обчислювальних системах використовують інші схеми. Сучасні ПК характеризуються:

• стрімким зростанням швидкодії процесорів (уже МП Pentium першого покоління теоретично може вида­вати дані зі швидкістю 528 Мбайт/с по 64-розрядній шині даних, і це всього при тактовій частоті шини 66 МГц);

• зростанням швидкодії інших пристроїв (так, для відображення цифрового повноекранного відео пропускна здатність відеопідсистеми має становити 22 Мбайт/с);

• появою програм, що потребують виконання великої кількості інтерфейсних операцій (програми оброб­лення графіки у Windows, роботи з muitimedia-додатками).

За цих умов пропускна здатність шини розширення, що обслуговує відносно повільні пристрої, неповною мірою узгоджується з роботою швидко дійного ЦП, опера­тивної та кеш-пам'яті. Розробники, пройшовши кілька етапів (шина ISA, EISA, локальна шина VESA), реалізува­ли приблизно таку схему внутрімашинного інтерфейсу ПК, яку показано на рис. 2.3.

Процесор, оперативна- і кеш-пам'ять сполучені між собою найшвидкодійнішою та найширшою шиною (66— 133 МГц, 64 біт). Саме цю ділянку ПК називають сист­емною шиною. Мікросхеми чіпсету надвеликої інтегральної схеми (НВІС) керування на системній платі виконують функції мостів (bridge) між шинами з більшою і меншою пропускними здатностями (System bus/PCI bridge, PCI/ISA bridge). Окремо виділяється спеціальна шина AGP, призначена для підключення єдиного, але "найненаситнішого" споживача пропускної здатності шини — відеоадаптера.

Питання для контролю знань:

1. Назвіть пристрої введення інформації.

2. Для чого служить клавіатура?

3. Для чого служить „миша”?

4. Для чого служить сканер?

5. Для чого служить монітор.

6. Для чого служить принтер.

7. Які типи принтерів?

8. Як спрощено зобразити персональний комп’ютер в виді схеми?

9. Які пристрої відносяться до зовнішніх пристроїв комп’ютера?

10. Які пристрої відносяться до системних пристроїв комп’ютера”?

11. Які пристрої розташовані у системному блоці?

12. Яку роль у комп’ютері виконує процесор?

13. Які характеристики у процесора?

14. Для чого призначена оперативна пам’ять?

15. Для чого призначена постійна пам’ять?

Лекція №3

Тема: Операційні системи, їх призначення, характеристики і можливості.

Мета:

§ Дати означення операційної системи. Розглянути призначення, характеристики і можливості операційних систем. Дати порівняльну характеристику різним сучасним операційним системам

§ Розвивати вміння порівнювати, будувати причинно-наслідкові зв’язки.

Дата добавления: 2014-01-06