Соціальна структура сучасного російського суспільства

Підстави соціальної стратифікації й мобільності як фактори формування соціальної структури суспільства.

Соціальна структура суспільства в наукових концепціях.

Лекція 7, 9. Соціальна структура суспільства

1. Соціальна структура суспільства в наукових концепціях

Поняття «соціальна структура» у соціології вживається в 2-х змістах. У широкому змісті «соціальна структура» - це будова суспільства в цілому, всі елементи суспільства як системи, їхнього взаємозв'язку, взаємодії (тобто всі соціальні спільності, шари, групи). У вузькому змісті «соціальна структура» як поняття поширюється на соціально-класові й групові спільності. Це соціальний склад суспільства як набір елементів, що виступає як об'єктивний розподіл суспільства на класи, шари, групи. У цьому змісті «соціальна структура» - це сукупність взаємозалежних і взаємодіючих соціальних общностей, що відбивають соціальну нерівність людей у суспільстві, у зв'язку з їхніми неоднаковими статусами й соціальними ролями.

Як відомо, суспільство вкрай диференційоване (одернування), але і йерархизировано. У ньому одні шари мають більшу владу, багатством, привілеями. Нерівність існує в 2-х видах: 1) природна нерівність тому що люди відрізняються по підлозі, віку, силі, розуму, красі; 2) соціальна нерівність (розходження) породжено поділом праці, укладом життя (сільським, міським) соціальними ролями (начальник - підлеглий, власник - найманий робітник).

Отже, соціальна нерівність, а значить розходження в статусах людей є природним станом будь-якого суспільства. Нерівність існує не тільки між окремими індивідами, але й між великими общностями, класами, шарами, групами.

У соціології зложилися різні погляди на причини виникнення нерівності.

У марксистській соціології акцентується економічний фактор, першопричина нерівності лежить у нерівному відношенні до власності. Поява приватної власності спричинило до соціального розшарування суспільства на класи.

Функціоналісти Т. Парсонс, Р. Мертон, Э. Шилс, К. Девис виводять нерівність із неоднакових функцій, які в суспільстві виконують різні шари й групи. На верху соціальних сходів коштують шари, що управляють державою, економікою. Унизу прості виконавці. Тому на основі ієрархії соціальних функцій, складається відповідна ієрархія, класів, шарів і виконуючих різні по престижності ролі й функції.

М. Вебер і Т. Парсонс акцентують ціннісний підхід на нерівність, розглядаючи соціальну ієрархію відповідно до системи пануючих цінностей у суспільстві. Розташування класів, шарів у соціальній піраміді визначається з устояними в суспільстві поданнями про значимість кожного статусу, і міняються в міру зміни самої системи цінностей.

2. Підстави соціальної стратифікації й мобільності

Теорія соціальної стратифікації являє собою одну з найбільш розвинених частин соціологічної теорії. Основи сучасного підходу до вивчення соціальної стратифікації були закладені М. Вебером і розвинені Т. Парсонсом, Э. Шилзом, Б. Барбером. К. Девисом, У. Муром. Узагальнюючи різноманітні аспекти теорії стратифікації, виділимо її основні принципи: 1. Вивчати все без винятку соціальні шари суспільства незалежно від того, більші вони або малі, стійкі або нестійкі, граючі в суспільному процесі основні або другорядні ролі; 2. Соизмерть і сравнивть групи за допомогою тих самих критеріїв. Їхня безліч, але якщо береться той або інший, то застосовується до усім без винятку групам; 3. Цих критеріїв повинне бути не менше, ніж потрібно для досить повного й глибокого опису кожного шару.

Соціальна структура реального суспільства завжди виступає як певна стратификационная система, обумовлена розходженням соціальних ролей і позиції, що об'єктивно виникають у ході еволюції. Ця система детермінована поділом праці й існуючої в даному суспільстві системою цінностей і культурних стандартів.

У теорії соціальної стратифікації є впорядкована сукупність ознак (критеріїв), що, природно, не можна звести до суми сукупності, не з огляду на соціальної значимості кожного з них. У їхньому числі: форма власності, розмір доходу, професія, обсяг влади, престиж (авторитет, положення в суспільстві), національні риси, утворення, тип культури й т.п. Жоден з названих (і не названих) ознак не може бути абсолютизована, його роль міняється.

Стратифікація з'являється перед нами як 1) система ознак, 2) соціальна структура наявного суспільства, 3) переміщення груп по «вертикалі» і «горизонталі» (соціальна мобільність). Упорядкування елементів по горизонталі дає різноманіття критеріїв - національних, професійних, освітніх, культурних, по вертикалі - відношення до власності, рівень доходу, престиж. Стратифікація виступає і як метод виділення відповідних шарів, і як «портрет» самого суспільства. У цьому змісті стратифікація - природна риса будь-якого суспільного організму.

Стратифікація - система, у якій категорії людей у суспільстві перебувають у певній ієрархії, що представляє соціальну нерівність.

У соціології пропонуються різні критерії стратифікації Р. Дарендорф в основу стратифікації вносить «авторитет», і на цій основі ділить все суспільство на керуючих і керованих.

Американський учений Л. Уорнер соціальні позиції всіх людей визначав по 4 параметрам:

дохід; 2) професійний престиж; 3) утворення; 4) етнічна приналежність.

Б. Барбер провів стратифікацію суспільства по 6 показникам: престиж професії, влада, багатство, утворення, релігійна чистота, етнічна приналежність. Французький учений А. Турен уважав, що в сучасному суспільстві стратифікація проходить не стосовно власності, владі, престижу, а по доступі до інформації.

У цілому достатнє виділення 3-х основних рівнів соціального розподілу суспільства: престиж професії, рівень утворення, рівень доходу які визначаються пануючими в суспільстві цінностями, соціальними інститутами й ідеологіями.

У стратифікації особливе й значне місце займають класи. Макс Вебер уважав класові проблеми надзвичайно важливими для розробки соціальної стратифікації. Він визнавав марксистський розподіл на класи, але вважав його вузьким, що не відбиває складності й глибини соціальної диференціації суспільства. Соціологія досліджує реальні класи конкретних суспільств, аналізує класові рухи й класову боротьбу. Вивчення проблем організації праці не може обходитися без проведення класового аналізу цього процесу.

Клас є важливим осередком соціальної структури, оскільки виступає стійким носієм економічних, політичних і ідеологічних відносин. Классообразование - складний історичний процес, результат суспільного розшарування.

Соціальна ієрархія сучасного суспільства складається з 3-х рівнів: вищий, середній, нижній. Розподіл населення по цих рівнях і визначена параметрами стратифікації. На думку Г. Зиммеля, стабільність соціальної структури (суспільства в цілому) залежить від питомої ваги середнього шару (класу). Він займає проміжне положення, він знижує їхнє протистояння тому що має толерантність стосовно элитам, і демонструє нижнім шарам зразки образа й стилів життя, доступних за умови вертикальної мобільності.

«Групова мобільність» особливо інтенсивно відбувається в часи структурних перебудов економіки. Поява нових престижних ролей. У середині ХХ в. такою групою стали менеджери, технократи, «білі комірці», «яппи».

У період революцій відбувається зліт наверх «нового класу» номенклатур. Одночасно йдуть процеси марганализации суспільства під впливом НТР. Падіння соціального статусу старих професій, зникнення частини з них, руйнування дрібної й середньої буржуазії приводить до розмивання старих соціокультурних цінностей і норм, доходів, що раніше споювала ці шари, їхнє стійке положення в соціальній структурі. Опускання долілиць соціальної групи може бути тимчасовим (військові, що служать держави), але може придбати сталий характер (учені, викладачі, працівники культури).

Зі зміною ідеологічних орієнтирів, цінностей, норм, відбуваються соціальні переміщення по соціальним сходам нагору й долілиць, відкривається шлях наверх, легітимізуються шари, які раніше по престижі були внизу (охоронці, обслуга кабаре, повії, торговці, перукарі, бармени). У Росії йде потужне піднесення класу підприємців-фінансистів.

У стабільному суспільстві соціальні переміщення по вертикалі носять не груповий, а індивідуальний характер. Але вододіл між стратами переборюється нелегко. Всі суспільства стратифіковані, це означає, що існує сито, фільтри, які дозволяють, або утрудняють вертикальну мобільність.

Роль «сита» виконують соціальні інститути, які регулюють рух по вертикалі, і особливості субкультур, способу життя кожного шару, які тестируют кожного претендента на відповідність нормам, стилям, що відповідає страти.

Інститути утворення виконують роль соціального ліфта, політичні партії формують еліти, інститут шлюбу дає шанс піднятися наверх.

Але тільки освоєння культурних образів дозволяє обмежено вписати в соціокультурне середовище конкретної страти.

Маргінал - це людин перебуває між декількома соціальними статусами, між двома культурами. Це переміщення в невизначеному соціальному просторі називається маргинальностью. Маргінал - людина, позбавлена колишнього статусу, але не зумів адаптуватися до нового соціокультурного середовища іншої страти.

Особливе уваги соціологів викликають соціальні спільності, члени яких живуть як би у двох і більше мирах одночасно, не належачи до жодного з них. Такий стан соціологи називають «маргинальностью» (від лат. marginalis – находящийся на краї, margo – край), а групи і їхніх членів – маргінальними групами й, маргінальними особистостями. Основна передумова маргинальности - «самітність», втрата зв'язків з іншими общностями або індивідуальними суб'єктами. Це прикордонний, проміжний стан стосовно соціальних общностям (національним, класовим, професійним, культурним) формує типологічні групи зі своїми ознаками, які можуть усвідомлюватися, так сказати, зсередини.

Явище маргинальности суперечливо. З одного боку, це руйнування соціальності, деградація, депрофессионализация, дезорганизованность. Але всякий рух по шляху формування нових суспільних структур, общностей теж пов'язане з маргинальностью. Виходить, з іншого боку, це механізм і одне із суспільства, що складаються прогресу.

Але нам важливо підкреслити, що маргінальні групи здобувають стан стійкості, групової стабільності, формують специфічний моральний кодекс, особливий стиль життя. Це аж ніяк не прогресивна тенденція. Маргінал, компенсуючи своє проміжне положення, здатний носити маску й приймати вигляд представника тієї або іншої націй, культури або релігії. Не маючи власних даних цінностей життя й культури, маргінали імітують чужий спосіб життя, звичайно спотворюючи його, тому що в сутності не володіють його внутрішнім потенціалом. Перебуваючи в суспільстві, вони перебувають фактично поза ним, поза соціальними зв'язками й процесами. У маргінальних груп це виражається в стані й почутті розгубленості, претензійності, розпачу й цинізму.

Дата добавления: 2014-01-06