Виникнення та розвиток банківської справи у Др. Греції та Др. Римі

В Стародавній Греції банківська діяльність вперше почала розвиватися на початку 4 сторіччя до н.е. Особи, які займалися цим видом діяльності, називалися трапезитами (слово походить від “трапезо” – стіл). Вони приймали на зберігання вклади з метою провадження платежів за рахунок вкладників. Також їм надавали на зберігання цінні папери, договори, спірні суми. Інші особи займалися оцінкою вартості монет, обміном. У Ст.. Греції є батьківщиною трансфертних операцій “жиро-” (від “трансферо” – переписую, тобто платити шляхом списування з рахунку одного на користь іншого). Серйозну конкуренцію приватним банкірам складали стародавні грецькі храми з їхнім величезним багатством, які надавали позички під невеликий відсоток (від 10%) на досить великий строк – до 5 років під заставу.

У афінських трапезитів існувала деяка спеціалізація по окремим видам угод. Так, одні займалися переважно прийомом та здійсненням платежів за рахунок клієнтів, інші відокремились у клас спеціалістів - мінял, котрі стали експертами з автентичності і ціни багаточисельних видів монет, що знаходились у тодішньому значному грошовому обігу. Третя категорія банкірів здійснювала видачу дрібних позик під заставу майна (ломбардна справа).

Дещо запізнився розвиток банківської системи в античному Римі (351 р. до н.е.). Роль перших банкірів виконували менсарії (mensarii) та аргентарії (argentarii). Це ремесло, як, до речі, й багато інших, було завезене до Риму греками. Римські аргентарії та менсарії спеціалізувалися по окремим операціям, як їх грецькі попередники. Щодо самих операцій та прийомів співробітництва, тут також не видно суттєвих змін та відмінностей від попереднього їх грецького зразку.

Характерними рисами банківської справи у Римі були притаманні римському народові визначеність та розробленість юридичної форми банківського договору поручительства, згідно з яким аргентарій сплачував за рахунок клієнта третій особі певну суму, яку передав йому клієнт. У Римі також практикувався переказ грошей через аргентаріїв (permutatio pecuniae). Існували також такі види банківських документів, як щось подібне на зразок банківського векселю або переказу.

Для кожного клієнта відкривався особливий вид рахунку - ratio, що писався на окремій таблиці (восковій, пізніш - пергаментній). Ці таблиці (tabulae) складалися та формували книгу (codex).

Римським банкірам належить започаткування пам’ятної книги (ephemeris, adversum), за якою візувалися всі операції щодо грошових коштів, крім того, для щоденних записів велася головна книга – codex rationum mensae (argentarii), куди вносилось все з пам’ятної книги, для кожного клієнта відкривався особливий рахунок – ratio, що писався на окремій табличці (восковій, пергаментній). Таблиці (tabulae) складалися та складали книгу – codex. Кожна таблиця називалася nomen, тому що на заголовку її вписувалося ім’я вкладника та була розділена на дві частини: accepti та expensi (“дебет” та “кредит”).

Лінгвістичною батьківщиною банківської справи можна вважати Геную ХІІ ст. Міняли займалися там своїм промислом на базарній площі за особливими станками (banca), покритими зеленим сукном; від цього й пішла їх назва - bancherii (банкіри). Від цього слова також пішла назва “банкрот”, тобто коли лихвар зловживав чиєюсь довірою, стіл, за яким він сидів розбивали – banco rotto. Незабаром звичай віддавати банкірам вільні капітали та провадити через них платежі став загальновживаним. Не тільки приватні особи, а й державні власті стали зберігати у банкірів свої фонди. Провадження платежів шляхом списування у книгах банкірів з рахунку одних на рахунок інших було визнано комерційною практикою найкращим способом, який усував усі негаразди перевезення, оцінки, перерахунку різноманітної монети. Це вже були банкіри, які майже повністю відповідали етимологічному значенню цього слова.

Дата добавления: 2014-01-06