Розвиток банківської справи в середні віки

Банківська справа за часів середньовіччя розподіляється на два періоди: І – розвиток банківської справи в Італії, ІІ – в Англії. За часів середньовіччя існування величезної кількості монет, їх різної вартості (відповідно) породило інститут свого роду “експертів” монетної справи, певний клас людей, що займалися цим ремеслом професійно. На міських площах, де йшла сама жвава торгівля, на ярмарках та торжищах – всюди були розставлені лавки мінял, які займалися цією справою за столом (banca), вкритим зеленим сукном. По мірі розвитку цього промислу вона стали називатися банкірами.

Приватна банківська діяльність в Італії. Згодом проведення грошових операцій за допомогою банкірів стали вигідним, і банківська справа отримала подальший поштовх для свого розвитку. Проведення платежів шляхом списування в книгах банкірів з одного рахунку на інший було визнано комерційною практикою, при чому визнання було отримано ще й через те, що кожна операція чітко фіксувалась в книзі, та могла слугувати доказом на випадок виникнення непорозумінь між контрагентами. Законами італійських міст підтверджувалось, що переказ по книзі банкіра, акцептований кредитором, вважається правомірним. В цей же час виникає і загальний нагляд за банківською діяльністю. Так, в Венеції існували спеціальні комерційні суди, які мали право контролю за діяльністю банку; існував також і урядовий контроль. Спершу нагляд поручався консулам (consules mercatorum), потім була створена спеціальна комісія із трьох інспекторів, а згодом кожен банкір був під наглядом особливого proveditore, який щоденно слідкував за всім банківським діловодством.

Перші суспільні банки в Італії. Виникнення суспільних банків в Італії – спірне питання, на яке частково “проливається світло” у зв’язку із виникненням montes, тобто об’єднанням капіталу для позички його уряду (ХVI ст.). замість виплати боргу уряд надавав таким компаніям “об’єднаного капіталу” право управління цілими статтями державних доходів. Згодом такі компанії приєднали до свого бізнесу й приватну банківську діяльність.

Виникнення першого “жиро-банку” (переказного банку) пов’язане з створенням у Венеції банківських установ, які отримали свою назву від головної їх операції, яка заключалася в провадженні платежів за рахунок третіх осіб з сум, які надавались ними банківській установі. Особливість цієї операції заключається в тому, що клієнти банку складали замкнуте коло осіб (giro), по усному наказу яких банк переносив вказані суми з рахунку одного на рахунок іншого. Для зручності діяльності була створена єдина “міра” грошової одиниці – монета, яка слугувала своєрідним еталоном монетарного обігу (рахункова одиниця). Ця одиниця отримала назву “банківської монети”, на яку переоцінювалися всі дійсні монети, які слугували для платежів.

Виникнення Амстердамського банку. Внаслідок великих втрат, які несла торгівля, а разом з нею – банки через велику кількість різноманітних за вартістю та номіналом монет, амстердамські купці вирішили ввести єдину рахункову одиницю, для чого необхідно було зосередити всі платежі та розрахунки в одній установі. Будь-якій особі, яка вносила вклад не нижче 300 флорінтів, відкривався кредит на відповідну суму. Завдяки запровадженню єдиної платіжної одиниці, яка представляла вартість певної кількості чистого срібла, – “банківського флоринта” банк завжди підтримував курс своїх грошей на відповідній висоті. Капітал банку складався з вкладів, цифра його трималася в суворій таємниці. До кінця ХVIII ст. банк користувався великою довірою. Ніхто навіть не сумнівався, що кожному банковому флоринту, що знаходився в обігу, дійсно відповідає срібний чи золотий флоринт в сховищах банку. Внаслідок завойовницьких дій Амстердамський банк був захоплений французами та ліквідований, проіснувавши 186 років.

Дата добавления: 2014-01-06