Основні чинники формування особистості. Теорія формування особистості

Питання 6

Соціально-діяльнісна сутність особистості дитини як об’єкт і суб’єкт виховання.

Питання 5

Виховна діяльність спрямована на сприяння індивідуальному становленню особистості, формування її рис і якостей. Виховання неефективне без знання процесу індивідуального розвитку, його рушійних сил і закономірностей. Бо, як стверджував В. Сухомлинський, найголовніше У педагогічній діяльності — знати дитину. Поняття “особистість” визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; “індивідуальність” — виражає сукупність фізичних і психічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв´язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загальнолюдських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

Вітчизняна наука використовує три загальних поняття щодо характеристики людини: “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”. “ Індивід” – це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. Індивід – окремий організм, людина як представник біологічного виду. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної діяльності, стає особистістю. “Особистість” – категорія соціальна. Особистість – це онтогенетичне набуття людиною, результат складного процесу її соціального розвитку. Під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку і діяльність. Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда, визначає індивідуальність. «Індивідуальність» – сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей. Розвиток людини – процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання. Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти (фізичного росту організму, ваги тіла, м’язової сили тощо). У зарубіжній педагогіці проблеми розвитку особистості вивчають за трьома основними напрямами: біологічним (біологізаторським), соціологічним (соціологізаторським) і біосоціальним (теорія конвергенції). Формування особистості – процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Процес і результат розвитку і формування особистості визначають основні фактори - спадковість, середовище і виховання. Спадковість – здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності. Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь – темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку – задатки. Вони впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особливостей особистості. Якщо немає сприятливих суспільних умов, чи людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, - все те, що оточує дитину протягом життя: природні чинники, сім’я, близьке оточення, соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу. Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків і відносин. Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета – допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні. Вплив спадковості і середовища коректується вихованням. Виховання – головна сила, спроможна виправити недоліки природи і негативної дії середовища. Виховується дитина у безпосередньому спілкуванні з дорослими. Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та в кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі, натомість спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо. Крім спадковості, середовища і виховання, на розвиток особистості впливає діяльність. До основних видів діяльності відносять гру, навчання й працю.

Дата добавления: 2014-01-06