Поняття, принципи та конституційно-правові основи правового статусу людини та громадянина

ТЕМА 4. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ, ГРОМАДЯНИНА

Державні символи і відзнаки України.

У Конституції (ст. 20) закріплені державні символи Украї­ни — Державний Прапор України, Державний Герб України і Держав­ний Гімн України.

Державні символи є сукупністю конституційно за­тверджених знакових, образних чи музикальних творів, що юридично уособлюють державу.

Державний Прапор України — це національний прапор, який поєднує два притаманних українській національній тра­диції кольори (синій та жовтий) і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького. Головним його елементом є малий Державний Герб України. Держав­ний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими Законом України «Про Державний Гімн Укра­їни» від 6 березня 2003 р.

Опис державних символів України та по­рядок їх використання має бути встановлено законом, який прийма­ються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Крім цього існують державні атрибути, до яких відносять столицю України – місто Київ, спеціальний статус якої визначається законом «Про столицю України — місто-герой Київ» під 15 січня 1999 року; назву держави, державну печать; державну грошову одиницю та ін.

1. Поняття, принципи та конституційно-правові основи правового статусу людини та громадянина.
2. Громадянство України як конституційний інститут.
3. Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.
4. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні та обов’язки громадян України.
5. Конституційно-правові гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Людина розумна (Homo Sapiens) — вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу (антропогенезу).

Громадянин — людина яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки, щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам поведінки.

У системі конституційного права України як галузі права особливе місце належить інституту основ правового статусу особи, сутність якого викладена в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Правовий статус особи – це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені та гарантовані Конституцією та законами України.

У літературі вирізняють кілька видів правового статусу: 1) загаль­ний або конституційний статус людини і громадянина; 2) спеціальний або родовий статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейне положення тощо; 4) статус фізичних і юридичних осіб; 5) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством, біженців; 6) галузеві правові стату­си (адміністративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо); статус осіб, які працюють у різних сферах.

Загальний (конституційний) правовий статус — це статус осо­би як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається на­самперед Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад сімейного стану, посади, освіти тощо. Цей статус є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов'язки, які надані й гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять численні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовідносин, у які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших.

Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також нормативно-правовими актами поточного законодавства, у яких де­тальніше розкривається зміст і порядок реалізації закріплених у Кон­ституції України основних прав і свобод людини і громадянина.

Структуру конституційного статусу особи в Україні утворюють такі елементи: 1) громадянство; 2) правосуб'єктність, яка включає правоздатність і дієздатність; 3) основні права і свободи; 4) конститу­ційні обов'язки; 5) правові принципи; 6) гарантії правового статусу людини і громадянина. Основу правового статусу особи становлять її права, свободи, законні інтереси і обов'язки. У єдності вони є базою для всіх інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають із природного права, а права громадянина — з позитивного.

Права громадянина — це своєрід­не обмеження рівності між людьми, оскільки іноземці і особи без громадянства не мають усього комплексу прав і свобод, насамперед політичних, якими в повному обсязі володіють громадяни України.

Основні права і свободи закріплюються за кожною людиною і гро­мадянином. Усі інші (неосновні) права і свободи пов'язані з різними статусами, яких набуває особа впродовж життя. Так, якщо галузеве законодавство, характеризуючи учасників правовідносин, звертається до них як до працівників, депутатів, покупців тощо, то конституційно-правова норма, присвячена правам і свободам, адресована кожній людині і громадянину України незалежно від того, реалізують чи ні нони ці права в конкретних правовідносинах.

1. Громадянство України як конституційний інститут.

Важливою передумовою для встановлення правового статусу особи в державі є громадянство. Громадянство — це політична і правова приналежність особи до конкретної держави. Це особливий зв’язок між державою й особою, що базується на юридичному визнанні державою цієї особи своїм громадянином і набутих ним, у зв’язку з цим, прав і обов’язків. Як наслідок, на громадянина поширюється суверенітет держави, він користується всіма правами, свободами і перебуває під захистом держави як усередині країни, так і за її межами. У свою чергу громадянин додержується законів і виконує встановлені обов’язки перед державою.

Громадянство України передбачає постійний зв’язок особи й Української держави, що виявляється в їх взаємних правах та обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом людини і ніхто не може бути позбавлений громадянства і права на вихід з громадянства. Питання громадянства в Україні регулюються Конституцією України, Законом України від 16 квітня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України “Про громадянство Украї­ни” та іншими нормативними актами.

У законі про громадянство зазначено, що в Україні встановлено єдине громадянство, а також передбачені підстави для належності особи до громадянства України. Громадянами України є:

1. Усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України.

2. Особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав.

3. Особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 р. подали у встановленому законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України.

4. Особи, які набули громадянство України відповідно до цього Закону.

Законом передбачені також правові підстави для набуття громадянства України (ст. 11 Закону «Про громадянство України»). Громадянство України набувається: за народженням; з походження; через прийняття до громадянства України (натуралізація); унаслідок поновлення в громадянстві України; на інших підставах, передбачених цим Законом (наприклад, у результаті оптації — вибору особою громадянства), а також на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливою підставою для набуття громадянства України є народження. При визначенні громадянства за народженням застосовуються такі принципи: принцип «права крові» — громадя­нами держави є всі особи, що народилися від громадян цієї держави, або принцип «права ґрунту» — громадянами даної держави є всі особи, що народилися на її території. В Україні застосовується принцип «права крові» при набутті громадянства в силу народження.

Закон «Про громадянство України» регламентує підстави набуття дітьми громадянства України в результаті усиновлення (ст. 11), вна­слідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий буди­нок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронажного вихователя (ст. 12), у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 13), у результаті пишання батьківства чи материнства або встановлення факту батьків­ства чи материнства (ст. 15). Аналіз Закону «Про громадянство України» свідчить, що в ньому закріплено змішану систему набуття грома­дянства, за якої переважне значення надається принципу права крові, який поєднується із застосуванням принципу права ґрунту.

Набуття громадянства України дітьми віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Чинне законодавство передбачає набуття громадянства України іноземними громадянами та особами без громадянства з їх власної волі, вираженої у відповідному клопотанні, на підставі рішення Президента України. У таких випадках умовами надання громадянства України є: не перебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років (це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування; визнання і виконання Конституції України та її законів.

Припинення громадянства України означає втрату постійного зв’язку особи з Українською державою. Громадянство України припиняється:

- унаслідок виходу з громадянства України;

- унаслідок втрати громадянства України;

- на підставах, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

До державних органів, на які покладається вирішення питань гро­мадянства, належать Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений централь­ний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Крім цих органів, питаннями громадянства займаються органи Служби безпеки України, суди.

У системі державних органів особливе місце належить Президен­ту України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Кон­ституції України і закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові Украї­ни з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) роз­глядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід із грома­дянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного зако­нодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Пре­зидентом України з питань громадянства.

Для реалізації своїх завдань Комісія має необхідні повноваження: право повертати документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформ­лення відповідно до вимог чинного законодавства України; одержува­ти в установленому порядку від центральних та місцевих органів ви­конавчої влади матеріали, необхідні для розгляду заяв про прийняття до громадянства України і про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про громадянство України», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань грома­дянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження: 1) встановлюють належність до громадянства України; 2) приймають заяви разом із необхідними документами щодо прийняття до грома­дянства України та виходу з громадянства України, перевіряють пра­вильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід із громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) готують подання про втрату особами грома­дянства України і разом із необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 4) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за всіма підставами, крім прийняття до громадянства України;скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття грома­дянства України у випадках, передбачених ст. 21 цього Закону; 6) ви­конують рішення Президента України з питань громадянства; 7) ви­дають особам, які набули громадянство України, паспорти громадяни­на України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про реєстрацію особи громадянином України; 8) вилучають у осіб, громадянство України яких припи­нено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття і громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадян України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини і видають довідки про припинення громадянства України; 9) ведуть облік осіб, які набули громадянство України і при­пинили громадянство України.

Слід додати, що Загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадян­ства України або припинення громадянства України не повинен переви­щувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців із дня їх надходження.

1. Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Треба звернути увагу на такі категорії, як іноземні громадяни та особи без громадянства, що за своїм правовим статусом відрізняються від громадян України. Іноземні громадяни — це особи, які не є громадянами України і мають докази своєї належності до громадянства іншої держави. Особи без громадянства — це особи, які не мають прав громадянства в будь-якій державі. В Україні правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається ст. 26 Конституції України та Законом України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та іншими актами. Зазначені особи користуються такими ж правами й свободами і виконують такі самі обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземцям в Україні, таким чином, надається національний режим.

Іноземці в Україні мають широке коло соціально-економіч­них прав і свобод (право на трудову і підприємницьку діяльність, на відпочинок і охорону здоров’я, на соціальний захист, на майнові та особисті немайнові права, на освіту, на участь в об’єднаннях громадян, свободу совісті, користування досягненнями культури, права в шлюбних і сімейних відносинах та ін. У деяких випадках правоздатність іноземців обмежена, вони не можуть обирати та бути обраними до органів влади, служити в армії, не можуть бути членами політичних партій України; існують обмеження на право займатися деякими професіями. В Україні іноземні громадяни зобов’язані поважати Конституцію України і закони України, а в разі скоєння правопорушень на території України підлягають відповідальності на загальних підставах з громадянами України (за винятком іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом). Іноземцям та особам без громадянства, які зазнають утисків за кордоном за прогресивну громадсько-політичну, наукову та іншу діяльність, може надаватися право притулку в порядку, встановленому законом.

Важливою підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація. Натура­лізація — це надання органами державної влади громадянства зацікав­леній особі на її прохання відповідно /до визначеної законодавством процедури.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натуралізація і натуралізація в результаті правонаступництва держави. Останній вид натуралізації автоматично виникає в момент утворення нової держави. Надання громадянства в порядку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлення особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що ґрунтується на особливому виборі, і натуралізацію в ре­зультаті прийняття закону.

1. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні та обов’язки громадян України.

Права – це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сім’ї, права нації, права інших спільнот і груп.

Конституційні права, свободи і обов’язки називають основними тому, що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв’язки між громадянином і державою.

Тому цілком закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68). Коло цих прав і свобод більше порівняно з попередньою Конституцією, а їх зміст у переважній більшості багатший. До того ж права і свободи визнаються не лише за громадянами України, а й за іншим особами, які проживають на її території (іноземцями), особами без громадянства.

Класифікація конституційних прав і свобод може здійснюватися за різними критеріями.

- Залежно від суб’єкта їх можна поділити на права і свободи людини (особи), права і свободи громадянина; права і свободи іноземців та ін.

- За характером суб’єктів та формою здійснення права і свободи поділяють на індивідуальні й колективні (групові). До останніх відносяться право нації, народу на самовизначення, права національних меншин та деяких інших категорій населення (дитини, молоді тощо).

- Права і свободи поділяють також на основні (конституційні) і додаткові (конкретизуючі). У літературі існують й інші класифікації.

Але в сучасних умовах найпоширенішою і визнаною класифікацією прав і свобод у конституційному праві є їх поділ за змістом і сферою дії.

Виділяють три найголовніші види прав і свобод:

1. у сфері особистого життя і безпеки людини;

2. у сфері державного і суспільно-політичного життя;

3. у сфері економічної, соціальної і культурної діяльності.

Відповідно до цього права і свободи громадян України поділяються на такі групи:

1. Громадянські права. До них відносяться такі права: на життя (ст. 27); свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла (ст. 29, 30); таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31); на свободу пересування і вільного вибору місця проживання (ст. 33); на свободу думки і слова (ст. 34); на інформацію та її розповсюдження, на особисте і сімейне життя та захист його від свавільного втручання (ст. 32); на правову допомогу (ст. 59); на повагу до своєї гідності (ст. 28); на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями (ст. 56) та ін.

2. Політичні права і свободи. До них належать такі права громадян: брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними (ст. 38); на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); збиратися на мирні збори, походи і демонстрації (ст. 39); на звернення (ст. 40); на участь у професійних спілках (ст. 36).

3. Економічні права. Вони містять у собі права: на приватну власність і можливість користуватися природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 41); на підприємницьку діяльність (ст. 42); на страйк (ст. 44); на працю та своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); на відпочинок (ст. 45) тощо.

4. Соціальні права. Це права: на охорону здоров’я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров’я дозвілля (ст. 50); на соціальний захист (ст. 46); на житло (ст. 47); на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48); на вільній згоді громадян на шлюб, а також захист материнства, батьківства і дитинства (ст. 51).

5. Культурні права. До них належать права: доступу громадян України до духовних цінностей; на освіту (ст. 53); на свободу творчої діяльності; на захист інтелектуальної власності; на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

6. Екологічні права - це можливості людини жити в безпечному навколишньому середовищі, брати участь у розробці і здійсненні мір у відношенні її охорони, раціонального і комплексного використання природних ресурсів (ст.50).

1. Конституційно-правові гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Конституцією України передбачено і закріплено значний комплекс гарантій прав та свобод людини і громадянина, які умовно можна поділити на такі групи: 1) загальносуспільні; 2) юридичні; 3) організаційні.

Гарантії прав людини - це засоби і умови, що забезпечують дотримання, реалізацію й охорону прав людини. Вони поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні гарантії регулюються та забезпечуються такими нормативно-правовими актами:

- Загальна декларація прав людини 1948 р.;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.;

- Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р.;

- Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р.;

Органами на які покладені функції по спостереженню і контролю за дотриманням прав людини, є:

- Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН;

- Комітет ООН по правах людини;

- Європейський суд по правах людини.

Внутрішньодержавними юридичними засобами захисту прав і свобод людини є такі:

- судові,

- парламентські,

- адвокатські,

- адміністративні,

- контрольно-наглядові.

Новим інститутом у системі захисту прав людини є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України). Його правовий статус визначається Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради по правах людини” від 23.12.97 р.

Уповноважений призначається строком на п'ять років, який по­чинається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради Укра­їни. При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданні Верховної Ради України складає присягу. Уже двічі на цю посаду пере­обиралася Ніна Іванівна Карпачова, яка і є на сьогодні Уповноваженим Верховної Рада України з прав людини.

Дата добавления: 2014-01-06