Тема 5. Конституційно-правові форми народовладдя в Україні

1. Вибори і виборче право як форма прямого народовладдя в Україні.
2. Референдум як основна форма прямого народовладдя в Україні.
3. Народне обговорення та інші форми народовладдя в Україні.

1. Вибори і виборче право як форма прямого народовладдя в Україні.

Ідея народовладдя - одна із загальнолюдських цінностей.

Вона є вихідною точкою до розуміння того, що є демократія. Відповідно до неї у суспільстві й державі в уявленні людей проходить межа між демократією і реакцією. Ідейною основою народовладдя є концепція суверенітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Саме ідея народного суверенітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя у різних країнах.

Демократичність Української держави і суспільства виявляється насамперед у народовладді. Під народовладдям розуміється широка й активна участь громадян в управлінні справами держави і суспільства та створення найсприятливіших умов для надання всієї повноти влади народу. Отже, народовладдя в Україні здійснюється у двох формах: а) прямої (безпосередньої) демократії, коли народ виражає свою волю у визначених Конституцією і законами процесуальних формах; б) представницької демократії, тобто через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В Україні представниками народу є Верховна Рада України, Президент України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради.

В конституційному праві вибори – це процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, що здійснюється безпосередньо голосуванням уповноважених осіб.

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів у державі. Сукупність правових норм, що регламентують порядок виборів, становить виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України “Про вибори народних депутатів України” від 22 жовтня 1997 р., “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 р., “Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р., “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” від 12 лютого 1998 р.

У цих законах сформульовані демократичні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Виборче право — це конституційно-правовий інститут, який об'єднує її собі норми Конституції України і норми поточного виборчого зако­нодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного волевиявлення.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і означає, що будь-які прямі або непрямі непередбачені цими законами пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять забороняються.

Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах депутатів не рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні для голосування може перебувати лише особа, яка голосує.

Пасивне виборче право — це право бути обраним депутатом. Виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п’яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює та території відповідної ради.

Принцип вільного і рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України з правом голосу мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпосередньо, так і через політичні партії та їхні виборчі блоки або трудові колективи.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права має розумітися так, що всім кандидатам після офіційної їх реєстрації надається можливість взяти учать у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування зумовлює існування таких положень виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих або службових обов’язків із збереженням за останні 3 місяці середньої заробітної платні (для кандидатів у депутати місцевих рад); кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої згоди, притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладається в судовому порядку без згоди Центральної виборчої комісії (стосовно кандидатів у народні депутати) і відповідної територіальної виборчої комісії (щодо кандидатів у місцеві ради).

Відповідно до чинного законодавства організація виборчого процесу в Україні складається з таких стадій:

- Порядок призначення виборів і утворення виборчих округів.

- Утворення виборчих дільниць.

- Утворення виборчих комісій.

- Складання списків виборців.

- Висування, обговорення і реєстрація та агітація кандидатів у депутати.

- Проведення голосування і визначення результатів виборів.

- Опублікування підсумків виборів.

- Повторне голосування, повторні вибори або позачергові вибори.

У світовій конституційно-правовій практиці існує велика кількість різновидів виборчих систем, але всі вони є специфічними модифікаці­ями одного з трьох типів: мажоритарної, пропорційної та змішаної (мажоритарно-пропорційної).

Першою за часом виникнення і найпоширенішою в сучасному світі є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено прин­цип більшості. За цієї виборчої системи виборці голосують за конкрет­них осіб, а обраним вважається той із кандидатів, який отримав зако­нодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (залежно від цього розрізняють мажоритарні систе­ми відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).

Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій. У її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об'єднань у пред­ставницьких органах влади — політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи ви­борчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар'єр (тобто мінімальна кількість голосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий блок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів.

Чинне законодавство також передбачає гарантії здійснення виборчого права: організаційні та юридичні гарантії, тобто встановлення відповідальності за порушення виборчого законодавства України.

Вибори роблять владу легітимною. За допомогою виборів народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав. Вибори служать барометром політичного життя. Результати виборів дають об’єктивну оцінку міри їх впливу, показують настрої виборців, тенденції політичного життя. Вони виступають також засобом селекції політичних керівників. Усі вибори в Україні відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.

1. Референдум як основна форма прямого народовладдя в Україні.

Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлено». На відміну від виборів, референдум не є універсальним інститутом.

Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референ­дум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народо­владдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій роз­діл Конституції, згідно з ч. З ст. 156 Конституції України, змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цьо­го розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референ­думом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту до цього розділу з одного й того ж питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156) та Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., у якому референдум визначається як спосіб при­йняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень із важливих питань загальнодержавного і місцевого зна­чення (ст. 1).

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; під­стави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму; час про ведення; за суб'єктами, що ініціювали проведення референдуму.

Так, за територією проведення референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) місцеві референдуми.

За юридичною силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Згідно із законом, консультативні референдуми проводяться з ме­тою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного рефе­рендуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відпо­відними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов 'язковими та факультативними. Обов 'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Факультативний референдум проводить­ся для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рі­шень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань держа­вотворення.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим. Дозаконодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер і проводяться для визна­чення ставлення громадян до рішення, яке має бути прийняте відпо­відним державним органом. Післязаконодавчі референдуми спрямова­ні на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту.

За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конститу­ційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. З Закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми») тощо. На конституційному референдумі може прийматися новий Основний Закон або зміни до чинної Конституції. Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референ­думів із міжнародно-правових питань є входження держави до певних міждержавних організацій, співтовариств. На адміністративні референдуми виносяться питання управлінського характеру. Зокрема, ці можуть бути питання про зміну адміністративно-територіального по ділу. З погляду юридичної сили рішення, що прийняті шляхом голосування на референдумі, мають різні юридичні наслідки.

Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит". У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предметом у більшості випадків е вирішення територіальних суперечок між різними державами.

1. Народне обговорення та інші форми народовладдя в Україні.

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять; референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Оскільки законодавство України не містить такого поняття, як “всенародне обговорення”, то єдиним правовим актом, що регулює його проведення, є Указ Президента України “Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України”.

Метою всенародного обговорення є визначення позиції громадян України стосовно основних положень того чи іншого законопроекту або суспільноважливого факту.

Основними етапами обговорення умовно можна вважати такі:

- Опублікування проекту Закону України.

- Визначення дати набрання чинності Указу Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

- Визначення останньої дати обговорення проекту Закону України.

- Пропонування друкованим засобам масової інформації опублікувати цей проект Закону для якомога ширшого ознайомлення громадян України з його положеннями.

Покладаються наступні обов’язки на певні державні та недержавні установи:

1. Національний інститут стратегічних досліджень:

- забезпечує узагальнення із залученням представників правозахисних та інших громадських організацій, провідних учених у галузі конституційного права, у сфері суспільно-політичних наук та фахівців пропозицій, що надходитимуть у процесі всенародного обговорення законопроекту;

- організовує за участю Національної академії наук України проведення у строк, визначений для всенародного обговорення, соціологічних досліджень щодо ставлення громадян України до основних положень проекту та про результати поінформувати до певної дати;

- підготувати за результатами всенародного обговорення та подати до визначеної дати сформульовані узагальнені пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

1. Секретаріат Президента України забезпечує проведення за участю Національної академії наук України, Академії правових наук України, правозахисник громадських організацій, провідних учених-юристів, політологів інтернет-конференцій, дискусій у режимі он-лайн, інших заходів для обговорення та роз'яснення змісту положень проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» з використанням Офіційного інтернет-представництва Президента України в мережі Інтернет.
2. Пропонується телерадіоорганізаціям, друкованим засобам масової інформації запровадити рубрики та цикли передач, публікації з обговорення основних положень проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України», залучивши до участі в них провідних учених у галузі конституційного права, інших науковців та широкі кола громадськості.
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державним адміністраціям мають всебічно сприяти проведенню всенародного обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

Слід зазначити, що подібна схема всенародного обговорення та сприяння йому не є алгоритмом для будь – якого іншого обговорення і стосується лише цьогорічного проекту.

Дата добавления: 2014-01-06