Тема 6. Конституційна системаі статус органів державної влади в Україні

1. Поняття, види та система органів державної влади в Україні.
2. Конституційний статус і повноваження органів законодавчої влади в Україні.
3. Конституційно-правовий статус постійних комісій та інших органів Верховної Ради України. Порядок діяльності Верховної Ради України.
4. Правовий статус народного депутата України.
5. Система і повноваження органів державної виконавчої влади в Україні.
6. Інститут Президентства в Україні.
7. Система судоустрою України.
8. Конституційний суд України.
9. Конституційно-правовий статус органів прокуратури України.

1. Поняття, види та система органів державної влади в Україні.

Держава діє через систему органів та установ, які в сукупності створюють державний механізм. Державний орган – це особа або організована група осіб, що наділяються правом приймати владні рішення. Функціонування державних органів проходить через рішення і дії їх посадових осіб, що наділяються індивідуальними повноваженнями, реалізація яких породжує юридичні наслідки для інших осіб. В залежності від порядку прийняття владних рішень державні органи можуть базуватися або на принципах єдиноначальництва, або принципі колегіальності. Конституційне право регулює статус державних органів і основи статусу державних установ. Конституційно-правове регулювання державного механізму в Україні базується перш за все на принципах народного суверенітету (визнання народу єдиним джерелом влади, яку він здійснює через прямі та представницькі форми (ст.5 Конституції України) і поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 Конституції України).

Положення кожного державного органу, яке регулюється правовими нормами, утворює його правовий статус. Це правовий інститут, що має дуже складану структуру. Правовий статус органу перш за все включає визначення його соціального призначення, що виявляється в його завданнях. Наприклад, парламент (Верховна Рада України) здійснює законодавчу владу; Кабінет Міністрів України - виконавчу тощо.

Обов’язковим елементом статусу виступає компетенція органів, яка включає функції і конкретні повноваження (права та обов’язки) по відношенню до певних предметів відання. На відміну від приватних осіб, які можуть робити все, що не заборонено законом, державний орган може робити тільки те, на що він безпосередньо уповноважений законом. Компетенція державного органу реалізується у його актах та діях (наприклад, Конституція, закони – це акти Верховної Ради, а затвердження Прем’єр-міністра – це дія).

Важливими елементами статусу державного органу є порядок його формування (вибори або призначення), а також процедура (наприклад, законодавчий, бюджетний процеси) і відповідальність.

До системи органів Української держави входять представницькі органи державної влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування). Однак законодавчу владу в Україні здійснює тільки Верховна Рада України, а право приймати закони належить також всеукраїнському референдуму. Особливу роль у системі державних органів України відіграє інститут Президентства. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

До органів виконавчої влади відносяться Кабінет Міністрів України та система центральних і місцевих органів виконавчої влади (міністерства, державні комітети, відомства, місцеві державні адміністрації). Судова влада здійснюється системою незалежних судів. До складу судової системи України входять: Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, органи Прокуратури України тощо (див. Розділі 4, 5, 6, 7, 8, 11).

Суть держави і здійснювані нею функції, принцип розподілу влади визначають систему органів Української держави, принципи їх організації та діяльності.

Усі органи Української держави мають такі загальні ознаки:

1. Кожний орган держави є складовою частиною державного апарату і становить єдину систему.
2. Кожний орган держави призначений для здійснення окремих завдань і функцій держави.
3. Кожний орган держави діє від імені держави і наділений державно-владними повноваженнями.
4. Усі органи держави створюються і діють в установленому законом порядку.
5. Органи держави уповноважені приймати рішення в межах їх компетенції, які мають загальнообов’язковий характер і підлягають безумовному виконанню іншими органами, громадянами і посадовими особами.
6. Органи держави наділяються правом у передбачених законом випадках вживати заходи державного примусу.

1. Конституційний статус і повноваження органів законодавчої влади в Україні.

У системі органів державної влади в Україні важливе місце посідає Верховна Рада України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Верховна Рада України — є однопалатним представницьким органом законодавчої влади, до складу якої входять 450 народних депутатів, які обираються на підставі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі і не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат.

Конституція України надає Верховній Раді України широкі повноваження:

1. внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2. призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3. прийняття законів;

4. затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5. визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7. призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8. заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9. оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10. усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11. розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12. надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13. здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14. затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15. призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

16. призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17. призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18. призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19. призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20. призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21. призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22. затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23. схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24. надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

25. надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26. призначення третини складу Конституційного Суду України;

27. обрання суддів безстроково;

28. дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29. утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30. призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31. затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32. надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33. здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34. прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35. призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36. затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

Слід зазначити, що досить широке коло питань може вирішуватись Верховною Радою України виключно шляхом прийняття законів, тобто актів, які мають вищу юридичну силу. Це стосується відносин, які мають винятково важливе значення для особи, суспільства, держави, а саме:

- прав та свобод людини і громадянина та їх гарантій;

- основних засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору;

- засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності;

- засад утворення політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

- територіального устрою України;

- засад місцевого самоврядування;

- основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

- бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземних валют на території України;

- одиниць ваги, міри і часу, порядку встановлення державних стандартів;

- амністії та ін.

Верховна Рада України може здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менше двох третин від її конституційного складу, тобто не менше 300 народних депутатів.

1. Конституційно-правовий статус постійних комісій та інших органів Верховної Ради України.

Важлива роль у законодавчому процесі, у здійсненні контрольних функцій Верховної Ради України належить комітетам, які працюють постійно.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада Ук­раїни затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. До складу комітетів Верховної Ради обираються народні депутати (10—30 осіб) на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень.

Комітети Верховної Ради України утворюються з важливих питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва, наприклад: з питань правової реформи; соціальної політики і праці; науки й освіти; культури і духовності; бюджету; фінансів і банківської діяльності; промислової політики; будівництва, транспорту і зв’язку; аграрної політики і земельних відносин; національної безпеки й оборони; свободи слова та інформації; регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України та ін. У Верховній Раді України 14-го скликання налічується 22 комітети і Спеціальна контрольна комісія з питань приватизації.

Чинне законодавство визначає такі повноваження комітетів:

- законотворча робота;

- збирання і дослідження інформації;

- контроль за виконанням Конституції та законів України;

- вивчення ефективності діяльності уряду;

- участь у складанні й ухваленні Державного бюджету і подальший контроль за його виконанням;

- попереднє вивчення й підготовка висновків щодо ратифікації міжнародних договорів;

- попереднє обговорення кандидатур на офіційні посади, які підлягають затвердженню на засіданні Верховної Ради Ук­раїни.

- щоб підготувати й попередньо розглянути питання, Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії.

З метою проведення розслідувань з питань, що становлять суспільні інтерес, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина депутатів від конституційного складу Верховної Ради (150 народних депутатів). Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

У законодавчому механізмі Верховної Ради України важливе значення мають фракції та депутатські групи. Відповідно до регламенту Верховної Ради України фракції та депутатські групи реєструються на першій сесії Верховної Ради України нового скликання до початку розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України й утворення органів Верховної Ради України. Фракції є групами депутатів, які сформовані на основі партійної приналежності депутатів. Депутатські групи — це групи депутатів, які об’єднуються на підставі спільних цілей, як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи (фракції) мають право на пропорційне представництво у всіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях.

Порядок діяльності Верховної Ради України та її органів визначається її Регламентом.

Робочим органом Верховної Ради України є апарат Верховної Ради України, який здійснює організаційне, правове, інформаційне, методичне і матеріально-технічне забезпечення. До складу апарату Верховної Ради України входять 20 підрозділів: керівництво апарату, секретаріати, головні управління й управління, відділи та управління справами.

1. Правовий статус народного депутата України.

Народні депутати України є повноважними та відповідальними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України. Виконуючи свої функції і повноваження, народні депутати керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.

Народним депутатом України може бути лише громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Народний депутат повинен мати громадянство України, бо саме ця властивість визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому числі й наявність усіх юридичних прав і обов’язків, передбачених Конституцією України.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі, їм забороняється займатись будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької. Повноваження народних депутатів України набувають чинності з моменту складання ними перед Верховною Радою України відповідної присяги. Якщо народний депутат відмовляється складати присягу, то він втрачає депутатський мандат, і у відповідному виборчому окрузі мають відбутися нові вибори до Верховної Ради України.

Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією України та чинним законодавством. Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України відповідного скликання. Ст. 81 Конституції України передбачає підстави дострокового припинення депутатських повноважень:

- складення повноважень за особистою заявою депутата;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата;

- визнання депутата в судовому порядку недієздатним або безвісти відсутнім;

- припинення громадянства України або виїзд депутата на постійне проживання за межі України;

- смерть депутата.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (має проголосувати не менше 226 народних депутатів).

Важливими формами депутатської діяльності є депутатський запит і депутатське звернення.

1. Система і повноваження органів державної виконавчої влади в Україні.

Виконавча влада — це самостійна гічка державної влади, на як І покладається здійснення постійного управління різними сферами ти забезпечення виконання Конституції України, законів і підзаконних нормативно-правових актів.

У системі органів державної влади в Україні особлива роль належить органам державної виконавчої влади, оскільки вони здійснюють, виконавчо-розпорядчу та організаційну діяльність, тобто організують реальне виконання, втілення в життя законів та інших нормативно-правових актів.

Систему органів державної виконавчої влади в Україні становлять органи різних рівнів: 1) Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 3) обласні державні адміністрації; 4) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 5) районні державні адміністрації; 6) районні державні адміністрації в містах Києві та Се­вастополі; 7) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (управління, департаменти, відділи тощо).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів вико­навчої влади, колегіальним органом державної виконавчої влади за­мінної компетенції. Уряд України здійснює виконавчу владу безпо­середньо і через міністерства, інші центральні органи виконавчої клади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує й контролює діяльність цих органів. Правовий статус уряду визначається Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 р. Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією України.

Прем'єр-міністр України призначається на посаду Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України

Президент України після прийняття рішення про відставку Кабінету Міністрів України або про припинення повноважень Прем'єр-міністра України вносить до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України. Верховна Рада України розглядає подання Президента України про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення такого подання до Верховної Ради України. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій до розгляду питання на пленарному засіданні

Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їхні запитання.

За загальним правилом члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України за поданням Прем'єр-міністри України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Рішення про призначення Прем'єр-міністра України та інших членів уряду ухвалюється парламентом більшістю від його конституційного складу.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності уряду.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед ново­обраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, згідно з Конституцією, має значні пов­новаження:

1. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2. вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

6. здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

7. розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

8. здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

9. організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

10. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

11. виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Крім зазначених вище Уряд має виконувати й інші повноваження, визначені Конститу­цією та законами України.

Порядок організації діяльності, пов'язаної з виконанням його пов­новажень, визначається Регламентом Кабінету Міністрів, затвердженим Постановою Уряду № 950 від 18 липня 2007 р.

Систему місцевих органів державної виконавчої влади становлять. 1) обласні державні адміністрації; 2) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 3) районні державні адміністрації; 4) районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; 5) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (управління, відділи).

В Україні створено 24 обласні держадміністрації, 2 міські держадміністрації (м. Києва та м. Севастополя), 14 районних у містах (у м. Києві та м. Севастополі) держадміністрацій та 490 районних держадміністрацій.

Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, містах Києві та Севастополі. У межах своїх повію важень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, згідно з Конституції ю України, визначаються окремими законами України.

Місцеві держадміністрації діють на засадах: 1) відповідальної перед людиною і державою за свою діяльність; 2) верховенства прана; і) законності; 4) пріоритетності прав людини; 5) гласності; 6) поєднан­ня державних і місцевих інтересів.

Місцеві держадміністрації у своїй діяльності керуються Конститу­цією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» під 9 квітня 1999 р. та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищо­го рівня. Районні держадміністрації в Автономній Республіці Крим керуються у своїй діяльності Конституцією України і законодавчими актами України, а також актами Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їх повноважень.

Склад місцевої державної адміністрації формує її голова. До скла­ду місцевої держадміністрації входять її голова, його перший заступ­ник, заступники, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідної місцевої держадміністрації, її голова визначає структуру держадміністрації, утворює відділи, управління та інші структурні підрозділи галузевої, міжгалузевої та внутрішньогалузевої компетенції.

Київську міську державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою Київської міської державної адміністрації. Як голова Київської міської державної адміністрації Київський міський голова є відповідальним перед Президентом України і Кабінетом Мі­ністрів України, підзвітним і підконтрольним Кабінету Міністрів України.

Повноваження голів місцевих держадміністрацій припиняються Президентом України. Підставами їх припинення є: порушення вимог несумісності, висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради, за власною ініціативою Президента Укра­їни тощо. На посади в місцеві держадміністрації призначаються лише гро­мадяни України.

Місцеві держадміністрації здійснюють також ті повноваження міс­цевого самоврядування, які делеговані їм відповідними обласними чи районними радами. Делегування радами своїх повноважень має супро­воджуватися передачею держадміністраціям фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.

Кабінет Міністрів України може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищо­го рівня, що передбачає передачу їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення.

Органами державної виконавчої влади на місцях є також тери­торіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що не входять до системи місцевих державних адміністрацій і не підпорядковані їм. До них належать територіальні управління Укрзалізниці, управління та відділи Міністерства внутрішніх справ в областях, районах, містах, районах міст, на транспорті, управління Служби безпеки України в областях, військові комісаріати Міністерства оборони України тощо. Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються і звільняються з посад за погодженням з головою відповідної державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України. Голови місцевих державних адміні­страцій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і сприяють їм у виконан­ні покладених на ці органи завдань.

На такі органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, як Рада міністрів, міністерства і республіканські комітети Автономної Республіки Крим, також покладається здійснення не лише власних виконавчих функцій і повноважень, але й державних функцій і повно­важень, делегованих законами України.

1. Інститут Президентства в Україні.

Вивчаючи цей інститут конституційного права, слід звернути увагу на те, що ст. 102 Конституції України визначає Президента України як главу держави, який виступає від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Питання про вибори Президента України, його статус та повноваження визначається чинним законодавством.

Законом передбачені певні вимоги, яким має відповідати кандидат на посаду Президента України. Президентом України може бути обраний громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років на день виборів, який має право голосу і не обмежений у виборчих правах, проживає на території України протягом 10 останніх перед днем виборів років, володіє державною (українською) мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Чинне законодавство наділяє Президента України широкими повноваженнями. Згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України:

1. забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2. звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3. представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4. приймає рішення про визнання іноземних держав;

5. призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6. призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7. призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8. припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9. призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

10. призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

11. призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

12. призначає половину складу Ради Національного банку України;

13. призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14. призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

15. утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

16. скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17. є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18. очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19. вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

20. приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21. приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22. призначає третину складу Конституційного Суду України;

23. утворює суди у визначеному законом порядку;

24. присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25. нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26. приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27. здійснює помилування;

28. створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29. підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30. має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язко­вими до виконання на території України.

При Президентові України функціонує допоміжний орган — Секретаріат Президента, завданням якої є надання кваліфікованих порад Президентові України для винесення рішень, підготовки проектів документів, проведення експертних оцінок стану суспільства, аналізу існуючих проблем і надання рекомендацій щодо їх ефективного вирішення.

1. Система судоустрою України.

Серед трьох складових гілок державної влади в Україні особливе місце посідає судова. Судова влада (правосуддя) здійснюється виключно судами у формі конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Привласнення функцій правосуддя будь-ким іншим не допускається.

У ст. 124 Конституції України зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Організація, повноваження і порядок діяльності цих судів визначаються спеціальними законами України.

Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Символами судової влади є державні символи України — Державний герб України та Державний Прапор України.

Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливого значення це набуває у сфері право­суддя. Виходячи з Законі України «Про судоустрій та статус суддів» судочинство в Україні провадиться на засадах рівності сторін — учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від походження, соціального, майнового й посадового стану, раси, національності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Сторони рівні в можливості користуватися процесуальними правами, що визначаються лише їх процесуальним статусом: цивільний позивач, цивільний відповідач, підсудний, потерпілий та ін. Ніхто з них не має ніяких переваг і не зазнає ніяких обмежень незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших ознак. Це по­ложення поширюється також на іноземців, осіб без громадянства.

Функції судової влади - правосуддя та контроль. Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти. Сутність правосуддя, таким чином, - це діяльність органів судової влади щодо розгляду правових конфліктів. Отже, потреба в здійсненні функції правосуддя обумовлена, насамперед, наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений правопорядок. Держава визначає коло особливо важливих соціальних цінностей - життя, здоров'я, державна безпека, власність тощо, посягання на які повинно вести до застосування тільки органами судової влади заходів кримінального покарання.

Суд є державним органом, тому судові рішення, що набрали за­конної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами і юри­дичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність. Обов'язковість судових рішень встановлена ч. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з точки зору авторитету судової влади, так і з точки зору забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та іншими законами. При цьому органи державної влади, органи місцевого само­врядування та їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не пося­гати на неї.

Судова система — це сукупність діючих в Україні судів, що функ­ціонують на єдиних конституційних засадах. Створення надзвичайних та особливих судів, згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції, забороняється. Система судів загальної юрисдикції в нашій державі будується відповідно до Конституції України за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1. місцеві суди(районні, районні в містах та міськрайонні суди);

2. апеляційні суди;

3. вищі спеціалізовані суди

4. Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується на засадах: єдності організації та діяльності судів; загальності статусу суддів; обов'язковості для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченості Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов'язковості виконання на території України судових рішень; наявністю єдиного порядку організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Місцеві суди в судовій системі України посідають особливе місце, оскільки вирішують основну кількість судових справ. Вони мають широку компетенцію. Місцевий суд є судом першої інстанції і розгля­дає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

В Україні діють також вищі спеціалізовані суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на по­саду безстроково, голови суду та його заступників. У цих судах можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ.

Верховний Суд України має значні повноваження:

1. переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

2. переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3. надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких винувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4. звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

В Україні діє Вища Рада Юстиції відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року. За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належать:

- внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

- винесення рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

- здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності місцевих суддів і прокурорів.

1. Конституційний суд України.

Конституційний Суд України є незалежним, самостійним суб’єктом у системі судової влади, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд України здійснює правосуддя в межах, визначених Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (КСУ).

Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя КСУ призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова КСУ обирається на спеціальному пленарному засідання КСУ зі складу суддів КСУ таємним голосуванням на трирічний строк.

До повноважень КСУ належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

1. Конституційно-правовий статус органів прокуратури України.

Конституція України в сьомому розділі регламентує правовий ста­тус прокуратури. У державному механізмі України прокуратура ви­ступає як самостійна державно-правова інституція, яка при реалізації своєї компетенції тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо із судовою. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину центра­лізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпо­рядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Так, у статті 121 Конституції йдеться про те, що прокуратура України становить єдину систему. До її складу входять: Генеральна прокуратура, проку­рори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастопо­ля (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори, а також військові, транспортні, правоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, діючу систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. При цьому територіальні прокуратури створені і діють відповідно до адміністративно-територіального устрою, а спеціалізовані за предметно-галузевим принципом, тобто функціонують в окремих сферах життє­діяльності.

Прокуратура України — єдина централізована система органів і установ, що не входить до жодної з гілок влади. Прокуратура діє на базі відповідних принципів.

Принцип незалежності в організації діяльності прокуратури діє як у взаємовідносинах з іншими державними органами, так і все­редині системи прокуратури.

Принцип законності традиційно є основоположним принципом організації і діяльності прокуратури.

Найвищою ланкою системи прокуратури є Генеральна прокурату­ра, яку очолює Генеральний прокурор України. Вона визначає страте­гію і тактику діяльності органів прокуратури.

Закон «Про прокуратуру» встановлює відповідні вимоги до пра­цівників прокуратури. Так, прокурорами і слідчими прокуратури мо­жуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, а також необхідні ділові і моральні якості. Прокурором Авто­номної Республіки Крим, прокурорами областей, міст Києва і Сева­стополя призначаються особи не молодші тридцяти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років. Міськими, районними і прирівнюваними до них прокуро­рами призначаються особи не молодші двадцяти п'яти років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дає змогу уникнути випадків призначення на керівні посади осіб, які не мають достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

Працівники прокуратури несуть відповідальність, що визначається специфікою функцій, які вони реалізують. Так, за порушення законо­давства, неналежне виконання службових обов'язків або скоєння ганеб­ного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дис­циплінарним статутом Прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України.

Генеральний прокурор призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради. Парламент України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. При цьому Конституція не визначає підстав дострокового звільнення з посади Генерального про­курора. Строк його повноважень — п'ять років.

Згідно зі ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладаються такі функції: а) під гримання державного обвинувачення в суді; б) пред­ставництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визна­чених законом; в) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; г) нагляд за до­держанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самовряду­вання, їх посадовими та службовими особами.

Дата добавления: 2014-01-06