Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн

Виникнення держави і права

Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн

2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін

Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів дер-жави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисциплі-на вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни.

У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також пер-вісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання полі-тичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Та-ким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є:

– загальна підготовка студентів у питаннях держави і пра-ва, вироблення в них особливого юридичного мислення, не-обхідного для засвоєння та застосування права;

– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, криміна-льне право і процес;

– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;

– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності.

ажливість вивчення історії держави і права прослідко-вується в працях відомого польського історика права акаде-міка Ю. Бардаха, який справедливо критикував тих студентів, які, вступивши на юридичні факультети з причин “легкості навчання” ігнорують історію держави і права, вимагаючи ви-кладання тільки спеціальних юридичних предметів. Ці студенти не турбуються про свою культуру, їх мало хвилює те, що історія держави і права не тільки не відділена від позитивного права, але є найкращою передумовою його засвоєння і розу-міння.

2.Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін

Історія як наука виникає на початку цивілізації, щоб ста-ти незмінним супутником людини, її вчителем, вихователем. Уже стародавні автори намагались не тільки описати відомі їм факти історії, але і пояснити їх. Разом з тим історія ставала засобом боротьби класів і партій.

Історичне знання досягло великих успіхів протягом XVІІІ, і особливо XІX століть. Завдяки працям вчених-істориків ми дізнались про стародавні цивілізації Сходу, Греції і Риму, про велич Київської Русі.

Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін в основному визначають реалії об’єкта дослідження. Вона визначає різноманітність першопричин виникнення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення на-дається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Стан суспільства значно ускладнюється в період розкладу первіснообщинного ладу, коли виникає загроза його послаб-лення, розпаду і навіть загибелі. У зв’язку з цим виникає не-обхідність в особливій, регулюючій силі, яка стоїть над сус-пільством, забезпечує його життєздатність і цілісність. Цією силою стала держава. У міру поглиблення соціального роз-шарування населення механізм держави все більше контро-люється верхівкою суспільства, яка ставить його на службу в першу чергу власним інтересам. Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин найрізнома-нітнішого, перш за все, загальнонаціонального характеру. Навіть у країнах, де державна влада особливо інтенсивно ви-користовувалась чи використовується з вузькокласовою, ін-коли клановою метою, держава, як і основна частина права, зберігає і суспільне призначення: захист від стихійних лих, епідемій, боротьба з кримінальною злочинністю, оборона держави та інші заходи, що відповідають інтересам більшості.

Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднозначно. Відповідно “логічний”, тобто загальна закономірність розвитку, та “історичний” вияв цієї закономірності в усій складності приватних модифікацій протягом дуже тривалого історичного часу повністю не співпадають.

Фактично це і визначає взаємозв’язок історії держави і права з теорією держави і права. Таким чином, історія держави і права досліджує держав-но-правовий процес у часі і просторі та виявляє конкретно-історичні закономірності, тобто “історичний”. Теорія держави і права, спираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш зага-льні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, тобто “логічний”. Таким чином, науково об-ґрунтоване розкриття суті державно-правового процесу пе-редбачає тісну взаємодію цих наук.

Це повною мірою стосується і взаємозв’язку історії дер-жави і права з історією політичних та правових вчень, яка вивчає виникнення і розвиток, соціальну ефективність держа-вних та правових вчень в їх історичній конкретності і хроно-логічній послідовності.

Отже, історія держави і права разом з теорією держави і права та історією політичних і правових вчень утворюють групу так званих теоретико-історичних наук, які є теоретич-ною основою галузевих юридичних наук.

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих дер-жав у рамках чотирьох основних періодів: історії держави і права Стародавнього світу, історії держави і права в епоху Середньовіччя, історії держави і права Нового часу, історії держави і права Новітнього часу. Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право.

Кожна з даних епох характеризується складністю і неод-нозначністю соціально-економічних і державно-правових процесів. Так, у часи Стародавнього світу поряд з рабовлас-ницькими Грецією і Римом існували країни з іншим способом виробництва, що в науці називаються “азіатським”. Це ряд країн Стародавнього Сходу. У багатьох регіонах світу пану-вав первіснообщинний лад. Лише подальший розвиток історії показав, що “азіатський спосіб виробництва” виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземно-мор’я. У підсумку провідною тенденцією розвитку Стародав-нього світу (ІV тис. до н.е. – V ст. н.е.) стало становлення і розвиток рабовласницького суспільства, для Середніх віків (V – XVІІ – XVІІІ ст.) – феодального суспільства, для нового часу (XVІІ – XVІІІ – кінець XІX ст.) – буржуазного суспільс-тва. Новітній час (XX ст.) – це початковий етап сучасної епо-хи з недостатньо чіткою основною магістральною лінією, але вже відзначеною соціалістичними революціями, появою соці-алістичної державності, падінням колоніальних імперій, структурною трансформацією “західного суспільства”.

У межах кожного з цих періодів і у даному курсі розгля-дається історія держави і права окремих країн.

Дата добавления: 2014-01-06