Особливості стратегій економічного розвитку Росії

План

Лекція. Тема 5. Стратегії розвитку перехідних економік

1. Особливості реформування економіки в постсоціалістичних країнах.
2. Особливості стратегії економічного розвитку Росії.
3. Стратегії економічного розвитку Китайської Народної Республіки.

1. Особливості реформування економіки в постсоціалістичних країнах.

Країни з перехідною (транзитивної) економікою - це країни колишньої соціалістичної системи (країни колишнього СРСР, країни Центральної Європи, Монголія, Китай, В'єтнам). Соціалістична система існувала в економіці цих країн 70 років. Вона характеризувалася адміністративними та командними методами управління економікою. У 1980-х роках ці методи не дозволили економіці країн пристосуватися до досягнень наукового та технічного прогресу. Тому виникла проблема зміни методів економічного розвитку.

Реформи в економіці в Польщі та Чехії почалися вже в 1980-х роках. Китай почав будувати систему соціалістичного товарного господарства також.

Економічні реформи стали активно розвиватися у 1990-х роках. Стратегічною метою реформ було: 1) досягнення рівня розвитку передових країн світу, 2) механізм досягнення мети - це перехід до ринкових економічних відносин.

Головними проблемами реформ були питання про методи і темпах економічних змін. Мали місце два шляхи розвитку реформ: 1) «шокова терапія» - це рішуча ломка соціалістичних економічних відносин і швидкий перехід до ринкового економічному механізму. Цей шлях вибрали більшість країн, 2 ) еволюційний метод реформування, який зберігає сильні позиції державної адміністрації. Цей метод вибрав Китай і Білорусія.

Група країн Центральної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія) вийшли з «шокового стану» першими. Інші країни Центральної та Східної Європи почали виходити кризи тільки в 1990-х роках.

У Польщі «шокова терапія» проводилася найбільш активно. Реформи включали такі заходи: різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни; введення конвертованості національної валюти (злотого); лібералізація цін і зовнішньої торгівлі; отримання кредитів від МВФ для стабілізації економіки; швидка структурна перебудова економіки та приватизація; прийняття нового економічного законодавства, відкриття національної економіки для іноземних інвесторів. В результаті економіка Польщі вже в 1996 р. досягла дореформеного рівня і продовжувала активно розвиватися.

Економічні реформи були проведені у всіх постсоціалістичних країнах Центральної Європи. Позитивними результатами реформ в цих країнах було: знищення дефіциту товарів на ринках; підвищення доходів населення; реструктуризація економіки і збільшення приватного сектору; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зростання продуктивності праці; збільшення обсягів ВВП.

У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Литва і Латвія були прийняті до Європейського Союзу. Економіка цих країн була визнана ринковою. Тому перехідний етап для цих країн був завершений.

У країнах СНД реформи проходили складніше і позитивний ефект дали пізніше. «Шокова терапія» була основною моделлю реформування економіки. Особливості економічного розвитку країн СНД не були враховані реформою. Колективна форма стала основною формою власності. Лібералізація цін призвела до інфляції неймовірних розмірів. Лібералізація зовнішнього ринку мала негативні наслідки. Дешеві і якісні іноземні товари хлинули до країн СНД. Вітчизняна продукція не змогла з ними конкурувати. Це загальмувало розвиток вітчизняного виробництва.

Позитивні моменти реформування в країнах СНД. Грошова реформа була завершена. Законодавство для зовнішньої економічної діяльності були впорядковані. Приватний сектор почав формуватися. Іноземні інвестиції стали надходити в економіку країн. Однак багато проблем ще залишалося.

Сьогодні стратегічна мета країн Східної Європи - це прискорення темпів розвитку економіки та технологічна перебудова промисловості. Стратегічна мета в зовнішній економічній діяльності - це активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільних ринків для своїх товарів, пошук нових партнерів у торгівлі. Україна і Грузія мають своєю зовнішньоекономічною стратегією - вступ до Євросоюзу. Росія, Білорусь, Казахстан тяжіють до об'єднання у рамках СНД.

Росія стала офіційним спадкоємцем колишнього СРСР, як його активів, так і боргів.
Головна стратегічна мета Росії - це збереження того місця у світовій економіці, яке займав СРСР. Росія повинна бути в групі 8-ми країн-лідерів світової економіки.
Росія має для цього всі підстави. Вона володіє величезними природними та енергетичними ресурсами, великою площею на континенті, значними людськими ресурсами і т.д. Але Росія реалізує свої можливості не повністю. Причина кризи російської економіки - це невдала економічна політика, яка була базою її реформування.

Реформи економіки в Росії проводилися на основі моделі «шокової терапії». Самими важливими частинами економічної політики були: лібералізація цін, лібералізація зовнішньої торгівлі, приватизація. Єгор Гайдар керував реформою на основі монетаристської теорії регулювання економіки. Він взяв курс на розвиток приватного сектора і обмеження участі держави в економіці. Такий курс називався дерегуляцією економіки.
Але Росія не була готова до такої моделі реформування економіки.
Лібералізація цінової політики призвела до величезного подорожчання товарів. Наприклад, в 1992 р. ціни зросли в 26 разів.

Лібералізація зовнішньої політики проявилася у відкритті внутрішнього ринку. В результаті дешеві і якісні іноземні товари підірвали багато галузей російської економіки. Крім того, Росія втратила своїх торгових партнерів з країн Центральної Європи, які стали торгувати на ринках Західної Європи.
Дезорганізація внутрішнього ринку і проблеми на зовнішніх ринках, сильне падіння купівельної спроможності російських громадян - все це спровокувало руйнування економіки Росії і довготривале падіння обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП).

Етапи еволюції економічної політики уряду Росії в процесі реформування.
1 етап. 1992 - 1995 роки. Основні цілі економічної політик:
- лібералізація економіки (цін, господарських зв'язків, зовнішньої економіки);
- макроекономічна стабілізація, зниження інфляції;
- приватизація.

Перша половина 1990-х років характеризувалася падінням економічного розвитку Росії. Одна з головних причин цього була помилкова політика невтручання держави в управління економікою.

2 етап. 1996 - 1998 роки. Мети реформування виражені у програмі «Структурна перебудова та економічне зростання в 1997 - 2000 роках». Реформи проводяться на основі ідей неокейнсіанства, які об'єднують ринкові і державні важелі управління економікою. Падіння економіки припинилося, але в 1998 р. вибухнула економічна криза.
3 етап. Осінь 1998 - 1999 роки. Завдання цього періоду реформування економіки сформульовані в постанові Держради «Про основні напрями соціально-економічного розвитку Російської Федерації». Головна думка цього документа - підвищення керівної ролі держави в економіці («дирижизм»).

Цілі економічної політики 3-го періоду реформ - це відновлення і розвиток промисловості, активізація наукового та технічного потенціалу, оздоровлення фінансової системи і нормалізація грошового обороту, захист прав приватних власників, забезпечення правових умов функціонування ринкової економіки, захист національних інтересів у сферах зовнішньої економіки і політики.

4 етап розпочався в 2000 році. У цей період ринковий механізм у Росії вже заробив. Держава зосередило свої зусилля на макроекономічному регулюванні. У 2001 р. була проведена податкова реформа. Крім того, було здійснено модернізацію економіки. Основне її напрямок - це створення сприятливого клімату для бізнесу та інвестування. Роль держави в регулюванні економіки скорочувалася. Лібералізація ринків тривала й далі.

З 2004 р. російський уряд здійснює політику централізації управління країною. Це означає, що після короткого періоду лібералізації економіки, уряд знову повертається на позиції теорій Кейнса.

Останнім часом уряд Росії використовує інституційну модель, як основу реформування економіки.

Дата добавления: 2014-01-06