Стратегії економічного розвитку Китайської Народної Республіки

Політика Росії у зовнішній економіці.

Уряд Росії намагається досягти рівноваги у проведенні цієї політики. Головні партнери Росії у зовнішній торгівлі - це країни Європейського Союзу (45% всього товарообігу). Але Росія хоче розширити свій економічний вплив у Союзі Незалежних Держав. Митний союз об'єднує Росію, Білорусію, Казахстан і Киргизстан. Ці ж країни створенні організацію Євразійський економічний союз.

Стратегічне завдання Росії у зовнішній економіці - це зміцнення своїх позицій на світових (особливо європейських) ринках. Останнім часом Росія активізує економічні та політичні зв'язки з Китаєм.

Китай - це найбільша країна в світі. Кінець ХХ в. - Початок ХІХ ст. характеризується бурхливим зростанням економіки Китаю. Зараз Китай - це один з лідерів світової економіки.
Сучасні економічні стратегії Китаю були сформовані в 1978 р., коли почалася реформа китайської економіки. Основа реформ - зміна відносин власності і формування соціалістичного ринку. Реформа має довгостроковий характер і складається з трьох етапів:
- до 2000 р. - Китай повинен збільшити обсяг валової продукції промисловості і сільського господарства в 4 рази, забезпечити середній достаток життя народу;
- до 2021 р. - Китай повинен стати країною із середнім рівнем розвитку економіки;
- до 2049 р. - Китай повинен стати країною з високим рівнем розвитку економіки.

Реформування почалося в 1980-і роки. Перші реформи проводилися у сфері сільського господарства. Землю віддали в приватну власність селянам, яким дозволили використовувати найманих робітників. Господарська самостійність селян, їх зацікавленість у результатах праці привели до підвищення продуктивності праці та великому збільшенню обсягів продукції сільського господарства.
Промислові підприємства також отримали можливість для самостійної діяльності. Вони могли самі вибирати різні форми власності, самостійно приймати виробничі рішення, встановлювати ціни на свою продукцію і заробітну плату працівникам. Ринкова система формування цін почала встановлюватися.

Кредитно-фінансова система також реформувалася. Народний банк Китаю став центральним банком країни. Він підпорядковується Державному раді Китаю і відповідає за стабільність національної валюти.
Особливість економічної системи Китаю - це з'єднання планових важелів управління (директивне планування) і ринкових важелів управління економікою. Держава керує економікою на макрорівні, а ринок - на мікрорівні. Принцип розподілу по праці (соціалістичний принцип) об'єднується з принципом поділу за вкладеною в бізнес капіталу (капіталістичний принцип). Така концепція називається модель «соціалістичної ринкової економіки».

Реформи економіки дуже прискорили темпи її розвитку. Темп зростання ВВП в 1981-1985 рр. був найвищим за всю історію післявоєнного Китаю, він склав 13,2%. Але були і негативні наслідки такого швидкого розвитку економіки. Тому реформування сповільнюється і роль держави в регулюванні економіки посилюється. Права державних підприємств розширилися, структура ринку активізувалася: розширилася мережа товарних і фондових бірж.

Реформи в Китаї дали неймовірні результати. Тільки в 1991 - 2001 рр. ВВП країни виріс в 30 разів порівняно з 1978 р., коли реформування почалося. Головні фактори економічного зростання є активний експорт китайської продукції та іноземні інвестиції.
Головний напрям сучасної економічної стратегії Китаю є легалізація різних форм власності.

Дата добавления: 2014-01-06