Тема 8. Економіко-правові основи управління організацією

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Поняття організації. Економічні основи фірми.

8.1.1. Рушійні мотиви розвитку економіки підприємства (фірми).

8.1.2. Виробництво і його основні ознаки.

8.2. Правові форми підприємництва.

8.2.1. Господарські товариства.

8.2.2. Акціонерні товариства.

8.2.3. Кооперативи.

8.2.4. Спільні підприємства.

8.1. В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємства, тому що саме на підприємстві створюється продукція, виконуються роботи, виявляються послуги. Для рішення поставлених задач і досягнення намічених цілей підприємство використовує фактори виробництва: трудові ресурси, техніку, технології, природні ресурси, капітал і т.д. На підприємстві розробляються бізнес-плани, здійснюється управління – менеджмент, проводяться маркетингові дослідження, організаційно-технічні заходи, розраховуються економічний ефект і економічна ефективність від упровадження заходів. Від того, наскільки ефективне підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, залежить добробут його колективу і суспільства в цілому.

Для рішення цих задач вимагаються глибокі економічні знання. В умовах ринкової економіки виживає лише той, хто найбільше грамотно і компетентно визначить ринкову кон'юнктуру, створить і організує виробництво продукції, що користується попитом, забезпечить прибутковість підприємства.

8.1.1. У центрі економічних інтересів лежать економічні відносини між учасниками виробництва з приводу розподілу результатів виробництва.

Присвоєння цих результатів виступає у формі користування, розпорядження і володіння. Користування представляє економічну можливість тільки споживання. Розпорядження – власне використання чи передача благ іншим (оренда, позика і т.п.). Володіння – тривале, не обмежене терміном користування факторами виробництва. Це найбільш повна форма присвоєння. Прояв кожного з них визначається відносинами власності на засоби виробництва. Відповідно до «Закону про власність» в Україні існують такі основні форми власності, як виробнича, акціонерна, орендна, приватна й особиста.

Зазначені форми власності відрізняються ступенем поділу користування, володіння і розпорядження засобами виробництва, тобто ступенем реального володіння ними. Сукупність відносин власності утворить систему економічних відносин, як у суспільстві, так і на підприємстві. Саме вони являють собою рушійні сили розвитку суспільства і підприємства. Але їхній прояв на кожнім з вищезгаданих рівнів по-різному як за формою, так і по змісту.

На рівні народного господарства рушійним мотивом стає збільшення національного багатства суспільства, що є основою росту життєвого рівня населення, економічного могутності країни і його суспільного прогресу. У цьому зацікавлені всі учасники суспільного виробництва.

На рівні підприємства інтереси виявляються в збільшенні обсягу продажів і одержанні прибутку в таких розмірах, які б забезпечували економічний ріст підприємства, з одного боку, і життєвий стандарт працюючих – з іншого.

Разом з тим зацікавленість працівників підприємства в розширенні продажів, зростанні прибутку виявляється по-різному. Це обумовлено місцем і роллю окремого працівника у виробництві (директор, що керує, склад, робітник), а також відношенням власності до засобів виробництва (державна, колективна, приватна), звідси дуже важливим елементом у досягненні поставлених цілей перед підприємством є гармонізація інтересів працюючих. В основі інтересів, як відомо лежать потреби. Вони утворять цілу ієрархію, у підставі якої лежать найпростіші фізіологічні потреби.

8.1.2 Економіка будь-якої країни з'являється перед нами як діяльність величезного числа суб'єктів, що хазяюють, що створюють різноманітні товари і послуги.

Якщо відвернутися від розмаїтості продукції, виробленої кожним конкретним підприємством, то можна виділити ті загальні ознаки, що властиві їм усім.

Насамперед, можна побачити, що кожне підприємство – це сукупність визначених засобів виробництва. Але для того, щоб їх пустити в хід, потрібна праця, потрібні працівники, що використовують засоби виробництва для створення нового продукту. Тому неодмінною й істотною ознакою підприємства є сукупність працівників, об'єднаних загальним процесом праці.

У процесі праці між працівниками виникає ціла гама відносин, що називаються « виробничі відносини ». Вони включають:

- організаційні відносини, обумовлені особливостями технології виробництва і поділу праці в рамках даного підприємства (послідовність проведення робіт, їхнє упорядкування, взаємодія різних частин і ланок підприємства);

- зв'язки, що обумовлені і випливають з відносин власності на засоби виробництва (це–відносини розподілу, управління, а нерідко–і споживання);

- зв'язки, у котрі вступає кожне підприємство з іншими, зовнішніми по відношенню до нього суб'єктами господарської діяльності.

Названі ознаки не існують окремо друг від друга. Саме їх сукупність і єдність додають визначеність і цілісність підприємству як особливій, окремій ланці господарської системи.

Таким чином, підприємство – це відособлений техніко-економічний і соціальний комплекс, призначений для виробництва корисних для суспільства благ.

В умовах ринкової економіки підприємства виступають у якості «товаровиробників».

Ціль виробничої діяльності підприємств носить двоїстий характер. Одержати від реалізації зробленої продукції прибуток, зробити його як можна більшим, - така безпосередня ціль і спонукальний мотив діяльності підприємств. Але дістати прибуток можна, лише роблячи потрібну для споживачів продукцію, тобто товари, що користуються попитом. Тому підприємства змушені одночасно домагатися й іншої цілі – повніше і щонайкраще задовольняти запити споживачів.

Отже, підприємство – це заснування у формі заводу, фабрики, шахти, ферми, невеликого чи великого магазина, що виконує одну чи кілька специфічних функцій по виробництву і розподілу різноманітних товарів і послуг. Його основні риси:

- організаційна єдність: підприємство – це певним чином організований колектив зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління. Базується на ієрархічному принципі організації економічної діяльності;

- визначений комплекс засобів виробництва: підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою максимізації прибутку;

- відособлене майно: підприємство має власне майно, що самостійно використовує у визначених цілях;

- майнова відповідальність: підприємство несе повну відповідальність усім своїм майном по різних зобов'язаннях;

- підприємство припускає єдиноначальність, ґрунтується на прямих, адміністративних формах управління;

- виступає в господарському обороті від власного імені (найменування);

- оперативно-господарська й економічна самостійність: підприємство саме здійснює різного роду угоди й операції, саме дістає прибуток чи несе збитки, за рахунок прибутку забезпечує стабільне фінансове положення і подальший розвиток виробництва.

Часто в економічному обороті використовується термін «фірма», під яким розуміється економічний суб'єкт, що займається різними видами діяльності і володіє господарською самостійністю. Інакше, фірма – це організація, що володіє і веде господарську діяльність на підприємстві. Хоча більшість фірм має тільки одне підприємство (і в цьому змісті ці поняття збігаються), багато фірм володіють і управляють декількома підприємствами.

Підприємства можна класифікувати по різних кількісних і якісних параметрах. Основними кількісними параметрами виступають чисельність працівників і річний оборот капіталу.

Відповідно до критерію чисельності зайнятих виділяють: дрібні підприємства, чи малий бізнес (не більш 99 чоловік); середні підприємства, чи середній бізнес (не більш 499 чоловік); великі підприємства, чи великий бізнес (понад 500 чоловік).

Серед якісних параметрів класифікації підприємств можна назвати наступні:

тип власності (приватні чи державні);

характер і зміст діяльності;

обсяг і асортимент продукції, що випускається;

способи і методи ведення конкурентної боротьби;

спосіб входження в різні союзи й об'єднання;

Дата добавления: 2014-01-06