Позбавлення волі як юридична форма державного примусу

ТЕМА № 8 Позбавлення волі та соціально-правова характеристика цієї дії

Особлива частина

§ 1. Позбавлення волі як юридична форма державного примусу;

§ 2. Види позбавлення волі.
§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання.

§ 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі.

У сучасний період наука і практика опинилися перед вибором: яким шляхом розвиватися системі виконання кримінальних пока­рань. Спроби введення окремих змін гуманістичного характеру, від­міна деяких обмежень кардинально не можуть змінити її сутності. Прогресивні пенітенціарні ідеї сьогодні не завжди мають можливість реалізації за наявності проблем юридичного та економічного харак­теру, а також у разі відсутності готовності персоналу запроваджу­вати їх у життя.

Тому такий специфічний і найгостріший інститут соціального примусу, як позбавлення волі в усіх його формах, притягує до себе безліч різноманітних поглядів і критики відносно його соціальної ефективності, що зумовлюється системою протиріч і конфліктів, які мають місце в правовідносинах між людиною і державою.

Вивчення інституту кримінального покарання у вигляді по­збавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків, як зазнає В. І. Рудник, — це не тільки об'єкт кримінально-право­вих наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримі­нології тощо. При цьому засуджена особа ізолюється від суспільства, на неї покладаються специфічні обов'язки, змінюється в бік обмеження її правовий статус, вона стає учасником правовідносин, відносно яких здійснюється каральний вплив.

Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна, оскільки нега­тивно, прямо чи побічно, впливаючи на характер суспільних відно­син, вона зачіпає права та інтереси однієї п'ятої частини населення у суспільстві1. Аналіз точок зору суддів, прокурорів, працівників установ по виконанню покарань вказує на неоднозначність думок з приводу оцінки ефективності позбавлення волі. Більшість опитаних висловлюються за зниження обсягу його застосування (суддів — 61,9%, прокурорів — 71,6%, працівників УВП — 50%). Вони та­кож висловлювались за розширення покарань, не пов'язаних з по­збавленням волі2. Одночасно дослідження суспільної думки свідчить про стійкий погляд на поширення позбавлення волі в більш суворих його видах і термінах, яке може ефективно вплинути на зниження злочинності. Це зумовлюється: значним зростанням злочинності, особливо тяжкої; кризою судово-правової та кримінально-виконавчої систем; зниженням попереджувальної ролі кримінальної відпові­дальності й ефективності покарання; вірою у всесильність позбав­лення волі і недостатньою обізнаністю про негативні наслідки його використання, що тим самим підтверджує некомпетентність суспіль­ної думки3.

Застосування позбавлення волі як кари, а також як превентив­ного заходу з боку держави сьогодні слід розглядати критично з позиції наявності проблем у кримінальній юстиції і з позиції пере­вантаження системи виконання покарань. Існуючий фактор незадо­воленості в тому, що злочинність може вийти за рамки дії традицій­них форм соціального контролю, не повинен спричинити відмови від прогресивно-ліберальних ідей в галузі кримінальної юстиції і повер­нення до минулих поглядів на роль покарання, пов'язаного з позбав­ленням волі, як на головний або навіть єдиний засіб боротьби із зло­чинністю.

Позбавлення волі як захід самозахисту і безпеки суспільства має бути доцільним і в той же час позбавлений ознак тортур і без­корисних страждань злочинця. Його ефективність залежить від то­го, чим більше він сприяє удосконаленню особи винного в напрямку його зближення із соціальним середовищем, засвоєння його норм і цінностей. У підтвердження даної думки можна навести багато уза­гальнених положень, які у свій час сформулював А. Р. Ратінов:

а) мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближ­че момент його застосування;

б) попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворот-ніше воно уявляється суб'єкту;

в) стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага позбавляється злочинець у разі його застосування;

г) успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній залежності від ступеня поширеності і стійкості заборонених форм

поведінки;

ґ) ефективність превентивної мотивації залежить від виваженос­ті санкції і забороненої поведінки;

д) ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того, наскільки заборонене діяння суб'єкт вважає для себе бажаним і до­цільним1.

Таким чином, проблема позбавлення волі як інструмента соці­ального управління, регулятора суспільних відносин полягає в тому, що, з одного боку, виявляється його визначальна роль, з іншого — воно само виступає об'єктом цілеспрямованого правового впливу. І в механізмі правового регулювання даної сфери відносин нас ціка­вить перш за все постановка в нормах права соціально-корисної цілі, її відповідності потребам суспільства; цілям усієї системи криміналь­ної юстиції; об'єктивним можливостям даної кримінально-виконав­чої галузі права і пенітенціарної практики.

Згідно з даною позицією критерії оцінки ефективності позбав­лення волі як державно-правового інституту слід розглядати на різ­них юридичних рівнях:

1) як вищу конституційну мету держави;

2) як мету кримінально-правової системи, яка є провідним орієн­тиром для кримінально-виконавчого та правотворчого процесів;

3) як галузеву кримінально-виконавчу систему цілей і завдань, Що формується на грунті вищеназваних, і утворює складну ієрархію Цілей, де цілі конкретних правових норм трансформуються в цілі правових інститутів, коли ефективність систем вищого рівня зале­жить від підсистем нижчого рівня.

Тому, на наш погляд, слід зазначити, що держава і суспільство в сучасний період розвитку не можуть відмовитися від такої міри, як позбавлення волі, але разом з цим необхідно констатувати й акцентувати увагу на тому, як виконується державний примус у вигляді позбавлення волі, а саме: наскільки він відповідає сучасній політиці гуманізації, соціальної справедливості, законності та доціль­ності. При цьому слід зауважити, що саме від виконання даного за­ходу і залежить її кінцевий результат і іспит на ефективність, тому що проголошені Конституцією України і кримінальним правом поло­ження даного змісту мають змогу реалізовуватися саме в криміналь­но-виконавчій сфері, її правовій регламентації і практичного вико­нання, яка і повинна притягнути до себе більшу увагу з боку держа­ви і суспільства з метою надання даному інституту достатніх право­вих, матеріальних і соціальних можливостей, підтримки і гарантій для виконання зазначених функцій.

Дата добавления: 2014-01-06