Види позбавлення волі

Згідно із законом, до осіб, які вчинили правопорушення, може застосовуватися ряд примусових державно-правових, пов'язаних з ізоляцією від суспільства й обмеженням правового статусу дій. Під­ставою для застосування такої міри, як позбавлення волі, є проти­правна поведінка особи, яка залежно від характеру та ступеня сус­пільної небезпеки вчиненого діяння, особистості правопорушника й інших факторів визначає форму (вид) позбавлення волі — адмініст­ративно-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-право­ву. У свою чергу, залежно від цього позбавлення волі регулюється відповідно адміністративним, кримінально-процесуальним, кримі­нальним і кримінально-виконавчим правом, а здійснення цього при­мусового заходу покладено на спеціально призначені для цього ор­гани й установи держави.

У законодавстві ця міра визначається по-різному: "затримання", "ув'язнення під варту", "позбавлення волі" і т. д. Поняття "позбав­лення волі" є загальним стосовно всіх названих форм державного примусу.

При всій різноманітності форм позбавлення волі кожна з них має такі найстійкіші об'єктивні властивості.

1. Позбавлення волі — винятковий захід, реакція держави на ан­тисоціальну поведінку людини. Застосовується тільки від імені дер­жави у зв'язку з неправомірними, небезпечними для суспільства діями громадянина у вигляді затримання, запобіжного заходу або покарання.

2. Позбавлення волі передбачає поміщення особи в призначені для цієї мети установи (приміщення) зі спеціальним режимом.

3. Цей примусовий захід встановлюється нормами права (зако­нами і підзаконними актами), що регулюють форми позбавлення во­лі, умови і порядок застосування цього заходу, а також компетенцію органів, які її виконують.

4. Позбавлення волі реалізується лише з допомогою правозасто-совних актів (вирок, ухвала суду, протокол або постанова органу дізнання, слідчого, прокурора).

5. Цей захід забезпечується примусом, владними повноваження­ми держави і передбачає підпорядкування засуджених (ув'язнених) законним діям адміністрації місць позбавлення волі.

Місця позбавлення волі умовно можна розділити на чотири групи:

виправно-трудові установи, які призначені для виконання кримі­нальних покарань у вигляді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі;

арештні дома, які призначені для виконання кримінального пока­рання у виді арешту;

місця попереднього ув'язнення, які виконують заходи криміналь­но-процесуального примусу — короткочасне позбавлення волі (слід­чий ізолятор, ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта);

органи і установи, які виконують заходи адміністративного (дис­циплінарного) примусу: запобіжні заходи (примусове лікування від алкоголізму в лікувально-трудовому профілакторії); адміністративне стягнення (адміністративний арешт з утриманням в ізоляторах тим­часового тримання, прийомниках-розподільниках); дисциплінарне стягнення (арешт з утриманням на гауптвахті).

Таким чином, виконання кримінального покарання у вигляді по­збавлення волі є визначальним критерієм відокремлення виправно-трудових установ у самостійну групу місць позбавлення волі.

§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання

Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законо­давства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. При Цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим май­ном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний Юридичний обов'язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов'язане із значними обмеженнями його свободи, що об'єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспіль­ства.

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специ­фічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суво­ро визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає пра­вомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної фор­ми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, за­безпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді по­збавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обгрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що вико­нують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочи­нець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, на­був нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додат­кових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ря­ду прав.

Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наді­ляється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого ви­роком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при по­збавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.

До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудже­ного особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою прояв­ляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється.

Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов'язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціаль­них зв'язків і функцій.

Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій за­суджених, порядок їх спілкування в межах однієї УВП. Тому засу­джений до позбавлення волі, оскільки він постійно перебуває в умо­вах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спо­сіб життя, який відрізняється від життя на волі.

У літературі зустрічаються різні терміни, які характеризують цей елемент позбавлення волі: "ізоляція від суспільства", "ізоляція від зовнішнього світу". Однак ці терміни умовні. Термін "ізоляція від зовнішнього світу" невдало виражає характер і зміст позбавлен­ня волі. Повна (абсолютна) ізоляція від зовнішнього світу не засто­совується. Про таку ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, якщо засуджений втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом, своїми близькими.

Термін "ізоляція від суспільства" точніше відображає сутність позбавлення волі. Засуджені, перебуваючи в УВП, мають право на побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, їм дозволя­ється дивитися кінофільми, слухати радіопередачі, читати книги, га­зети, спілкуватися з вільнонайманим персоналом, представниками громадських організацій і трудових колективів. Крім цього, деяким категоріям засуджених за певних умов можуть бути дозволені ко­роткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі.

Позбавлення волі як кримінальне покарання характеризує спеці­альний каральний режим, який встановлюється в УВП, і постійний нагляд за його виконанням засудженими, а також можливість засто­сування до осіб, які порушують вимоги режиму, примусових за­ходів.

Важливим елементом кари є залякуючий вплив позбавлення во­лі, який виражається в самому факті осуду, винесенні вироку судом від імені держави і залежить від тривалості строку позбавлення во­лі, виду УВП. Позбавлення волі впливає як на суспільну психоло­гію, так і на психіку злочинця. Репресивність позбавлення волі аку­мулює в собі такі риси і властивості, які сприяють розвитку в сус­пільстві негативного ставлення до злочинця, спричиняють обурення з приводу злочинних дій.

Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді позбавлення волі тягне за собою зміну став­лення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспіль­ством з метою привести його до визнання аморальності своєї про­типравної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціа-лізації).

До каральних елементів покарання у вигляді позбавлення волі варто віднести і стан судимості, який тягне за собою певні обмеження суспільного характеру, а також кримінально-правові наслідки. Судимість погашається або знімається за підставами, встановлени­ми законом.

Розглядаючи поняття "позбавлення волі", потрібно визначити сутність і зміст цього виду покарання. Під сутністю звичайно розу­міється те головне, що характеризує предмети, їх внутрішню най­важливішу сторону, їх основу, глибинні процеси, що відбуваються в них, а під змістом — те, що розкриває сутність. Сутність покарання у вигляді позбавлення волі виражається в карі, а різні елементи ка­ри, про які вже йшлося, і є його змістом.

Як відомо, кара найяскравіше проявляється в режимі відбування покарання. Режим не тільки конкретизує зміст покарання, а й є ре­гулятором його каральної сили, і тому виступає основним критерієм визначення судом виду позбавлення волі. Вимоги режиму реалізу­ються шляхом створення різних умов тримання засудженого під час відбування покарання. Ці умови визначаються відповідними норма­ми кримінально-виконавчого законодавства. Позбавлення волі має значну силу дисциплінуючого впливу, яка у комплексі з іншими за­собами виправлення, передбаченими ст. 7 ВТК, здатна зробити пев­ні зміни в переоцінці ціннісних орієнтацій засудженими, змінити їхню поведінку, погляди та звички.

Покарання у вигляді позбавлення волі не має на меті спричинен­ня фізичних страждань або приниження людської гідності. Відбу­вання позбавлення волі супроводжується залученням засудженого до суспільно корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки, які максимально використовуються в бо­ротьбі за відродження людини. Засуджені добре знають, що суспіль­ство проявляє про них турботу. Вказані обставини зумовлюють можливість використання позбавлення волі не тільки як каральний, а й як виховний засіб.

Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріч­чя, оскільки:

— маючи за мету максимально пристосувати людину до життя в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього;

— маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі уявлення і звички, його, разом з тим, поміщають у середовище ін­ших злочинців, де взаємне "зараження" негативними звичками і уявленнями найвірогідніше;

— намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному се­редовищі, його одночасно поміщають в обстановку, яка в принципі є ненормальною, неприродною;

— здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину само­стійності в прийнятті рішень.

Таким чином, позбавлення волі — це поєднаний з виправним впливом захід державного примусу, який полягає в тому, що особа на підставі вироку суду, який набрав чинності, визнається винною у вчиненні злочину, ізолюється від суспільства шляхом поміщення до УВП, підлягає правовим обмеженням, набуває стану судимості, що тягне за собою ряд невигідних для неї наслідків після звільнення від відбування покарання.

Широкий діапазон впливу позбавлення волі, можливість досяг­нення при цьому не тільки позитивних, а й негативних соціальних результатів робить особливо актуальним послідовне проведення в карній політиці принципу економії репресій. Сам по собі факт по­збавлення волі, осуд злочинця за певних обставин можуть мати на нього більший виховний вплив, ніж надто жорсткі обмеження. У перспективі це дозволить поступово пом'якшити матеріальні обме­ження, встановлені для засуджених до позбавлення волі, покращи­ти умови їх утримання.

Останнім часом у цьому напрямку є значні позитивні зміни, які

наближаються до вимог міжнародно-правових стандартів.

Дата добавления: 2014-01-06