Організація медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі

Реалізація медико-санітарного забезпечення засуджених у міс­цях позбавлення волі — одна із складових частин відбування пока­рання. Його організація випливає з конституційного права громадян України на охорону здоров'я і медичну допомогу. Правове регулювання здійснюється Виправно-трудовим кодексом України, законо­давством про охорону здоров'я, нормативними актами Кабінету мі­ністрів України та Державного департаменту з питань виконання покарань.

Для медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях по­збавлення волі організовані лікувально-профілактичні установи, а для лікування і утримання інфекційно хворих — виправно-трудові установи на правах лікувальних. Лікувально-профілактична і сані-тарно-протиепідеміологічна робота в місцях позбавлення волі орга­нізовується і здійснюється згідно із законодавством про охорону здоров'я.

Порядок надання особам, позбавленим волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання ліку­вальних і санітарно-профілактичних установ системи охорони здо­ров'я і залучення до цього їх персоналу визначається Державним департаментом з питань виконання покарань разом з Міністерством охорони здоров'я.

Медико-санітарне забезпечення засуджених здійснюється ство­реними в кожній виправно-трудовій установі медичними частинами, завданнями яких є надання медичної допомоги засудженим, здійс­нення санітарного нагляду, проведення профілактичних, протиепіде-міологічних заходів. У структуру медико-санітарної частини вхо­дять, як правило, аптека, амбулаторія, стаціонар (лікарня) з діагнос­тичною лабораторією, стоматологічний, терапевтичний та інші кабі­нети, інфекційний ізолятор.

Медико-санітарне обслуговування починається з моменту надхо­дження засудженого до виправно-трудової установи. Згідно з п. 82 Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, при­бувши в місця позбавлення волі, засуджені проходять обов'язковий медичний огляд і з метою попередження проникнення інфекційних захворювань розміщуються у карантинному приміщенні виправно-трудової, виховно-трудової колонії на термін до 14 діб. Представник медико-санітарної служби присутній при розподілі новоприбулих по соціально-психологічним відділенням з тим, щоб було враховано стан здоров'я кожного засудженого.

У разі виявлення інфекційних захворювань серед засуджених, які перебувають у карантинному приміщенні, термін карантину про­довжується. При виявленні інфекційно хворих засуджених, які пе­ребувають поза карантинним приміщенням, їх негайно ізолюють, а У виправно-трудовій установі вводиться карантин з проведенням комплексу необхідних профілактичних заходів. Про інфекційне захворювання у виправно-трудовій установі негайно повідомляється прокурор.

Обов'язковому медичному і бактеріологічному обстеженню з ме­тою виявлення інфекційних захворювань піддаються засуджені, які використовуються на роботах у пральнях, перукарнях, будинках ди­тини при виправно-трудових установах, на харчоблоках та інших об'єктах, через які може поширитися інфекція.

Медична допомога надається засудженим як амбулаторне, так і в стаціонарах. Згідно з діючими нормативами, прийом в амбулаторії веде лікар, а в разі його відсутності — фельдшер. Дані про обсте­ження хворого заносяться до медичної картки. У випадках звільнен­ня засудженого від роботи начальник медико-санітарної частини по­відомляє про це начальнику виправно-трудової установи. Години прийому встановлюються (як правило, у вільний від роботи час) на­чальником медико-санітарної частини і затверджуються начальни­ком виправно-трудової установи. В амбулаторії організовується що­річна диспансеризація засуджених, яка є ефективним засобом про­філактики захворювань. На виробничих об'єктах, де працює не мен­ше 300 засуджених, створюються медичні пункти, всі цехи й інші об'єкти обладнуються аптечками швидкої допомоги.

У стаціонарах медико-санітарних частин перебувають на ліку­ванні, як правило, ті засуджені, які не потребують тривалого або спеціального лікарняного впливу. При наявності хвороби, яка вима­гає кваліфікованого лікування, засуджені розміщуються у спеціалі­зованих міжобласних чи обласних лікарнях Державного департа­менту України з питань виконання покарань. Якщо можливість на­дати стаціонарну медичну допомогу відсутня, то хворих можна роз­містити в лікарнях або інших лікувальних установах системи охорони здоров'я з організацією надійної охорони засудженого або залучити до роботи стаціонару в медичних санітарних частинах установ медичний персонал органів охорони здоров'я.

Крім того, засуджений має право звернутися за консультацією до системи платних медичних послуг. Оплата таких послуг і при­дбання ліків здійснюються самим засудженим або його родичами за власний рахунок. Консультація і лікування в таких випадках здій­снюється в медико-санітарній частині за місцем відбування покаран­ня під наглядом персоналу медико-санітарної частини.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудо­вих установ у лікувальних закладах місць позбавлення волі ізольо­вано від інших категорій засуджених тримаються тільки особи, за­суджені до довічного позбавлення волі, особи, яким смертна кара або довічне позбавлення волі в порядку помилування замінено позбавленням волі, і засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави. Вони утримуються в спеціально відведених і обладнаних по тюремному зразку палатах. Роздільно утримуються також непов­нолітні, жінки та чоловіки.

Тривалі побачення із засудженими, які перебувають у лікуваль­них закладах, як правило, не надаються, а короткострокові надають­ся начальниками лікувальних закладів згідно з нормами, встановле­ними для відповідних видів виправно-трудових установ. У випадку тяжкої хвороби засудженого, яка є небезпечною для його життя, на­чальник виправно-трудового чи лікувального закладу надає близь­ким родичам засудженого можливість відвідати його. Таке відвіду­вання не зараховується як чергове.

Якщо засуджений переводиться в лікувальний заклад із штраф­ного чи дисциплінарного ізолятора, чи приміщення камерного типу колонії загального, суворого режиму, карцерів або одиночних камер, або із тюрем суворого режиму у зв'язку з членоушкодженням або симуляцією хвороби, час його перебування в лікувальній установі в строк відбування дисциплінарного покарання не зараховується.

Засуджені, які порушують дисципліну в лікувальних закладах місць позбавлення волі, несуть передбачену законодавством відпові­дальність, за таким винятком:

— вони не можуть бути переведені в приміщення камерного ти­пу і одиночні камери;

— у штрафних ізоляторах вони отримують харчування за лікар­няною нормою і мають право на прогулянку тривалістю до двох го­дин у день.

Засуджені, які систематично злісно порушують дисципліну, ви­писуються з лікувальної установи і переводяться до місця утриман­ня тільки у випадках, які не становлять небезпеки для життя і здо­ров'я хворого та оточуючих.

Деякі особливості умов тримання засуджених, у спеціалізованих ВТУ (на правах лікувальних)

Засуджені хворі на туберкульоз, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних, за систематичні злісні порушення дисципліни і режиму лікування можуть переводитися в приміщення камерного типу на термін до шести місяців, де вони за­безпечуються лікуванням, харчуванням і щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Деякими особливостями відрізняється відбування покарання ва­гітними жінками, жінками, які мають немовлят і дітей у віці до трьох років. Згідно із ст. 76і ВТК, у разі потреби при виправно-трудових установах повинні бути організовані будинки дитини. Засу­джені жінки мають право розміщувати в них своїх дітей віком до трьох років.

Діти засуджених жінок, за згодою матері, можуть бути передані її родичам або (також за згодою матері і рішенням органів опіки і піклування) іншим особам, або по досягненню трирічного віку на­правляються у відповідні дитячі установи. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина покарання не пере­вищує одного року і вона добросовісно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути про­довжено адміністрацією установи до її звільнення. У випадку пору­шення матір'ю режиму тримання рішення про продовження перебу­вання в будинку дитини може бути анульоване.

Засуджені, до яких суд застосував примусове лікування від ал­коголю чи наркоманії, піддаються такому лікуванню під час вико­нання покарання. У зв'язку з цим працівниками установ виконання покарань має бути перевірено щоб у мотивуючій частині вироку бу­ло зазначено за ст. 334 КПК України про мотиви такого рішення, а за ст. 335 КПК України в резолютивній частині вироку був запис про застосування цієї міри до даної особи.

У разі, коли суд за певними обставинами не застосував приму­сове лікування за вироком, а в період відбування покарання було виявлено, що дана особа є алкоголіком чи наркоманом, адміністра­ція виправно-трудової установи на підставі ч. 2 ст. 77 ВТК України, а також ст. 411і КПК України за поданням начальника установи при наявності висновку лікарської комісії порушує клопотання перед су­дом за місцем знаходження установи про застосування до даної осо­би примусового лікування. У висновку лікарської комісії має бути визначено три моменти: 1) що особа є хворою на алкоголізм чи нар­команію; 2) що вона потребує примусового лікування; 3) що їй не протипоказано примусове лікування за станом її здоров'я.

Відповідно до ст. 77 ВТК України, примусове лікування від алко­голю чи наркоманії здійснюється в місцях позбавлення волі у двох формах:

— у звичайній виправно-трудовій установі на базі медико-сані-тарної частини (наприклад, в колоніях особливого режиму і тюрмах);

— у спеціальній виправно-трудовій установі по лікуванню алко­голіків і наркоманів.

Спеціалізовані виправно-трудові установи мають відповідне об­ладнання, штат лікарів, статус колонії на правах лікувального за­кладу.

У медичній частині спеціалізованих УВП існують кабінети ліка­ря психіатра-нарколога, де здійснюється умовно-рефлекторна тера­пія, гіпноз (психотерапія), обладнуються біохімічні лабораторії. Хво­рі оглядаються протягом трьох днів і ставляться на диспансерний облік, на кожного з них заводиться контрольна картка диспансерно­го нагляду та медична картка амбулаторного наркологічно хворого. Не рекомендується здійснювати специфічне лікування у приміщен­нях камерного типу, воно проводиться після звільнення засуджених з ПКТ.

Диспансерний облік і динамічний нагляд за особами, які хворі на хронічний алкоголізм, здійснюється протягом трьох років (для хворих на наркоманію — протягом п'яти років), при цьому їх вклю­чають в одну з трьох груп динамічного нагляду (для хворих на нар­команію — в одну з чотирьох груп динамічного нагляду). Хворі на хронічний алкоголізм з ремісією, що триває понад три роки (для хворих на наркоманію — понад п'ять років), знімаються з диспан­серного обліку.

По завершенню курсу примусового лікування засуджені прохо­дять медичну комісію, яка оцінює хід лікування. На засуджених, які пройшли повний курс примусового лікування без порушень, готу­ють матеріали для його припинення в установленому порядку. Ма­теріали затверджуються комісією і передаються в суд.

За десять днів до звільнення засудженого, який проходив курс примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, медична час­тина установи виконання покарань направляє в органи охорони здо­ров'я за місцем його проживання виписку з амбулаторної картки про проведене лікування і його результати.

Якщо під час звільнення засудженого з місць позбавлення волі його лікування не завершене, адміністрація установи при наявності відповідного медичного висновку направляє до суду подання про продовження лікування в медичній установі.

Питання про припинення примусового лікування вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні за поданням адміністрації установи на підставі виснов­ку лікарської комісії з участю прокурора, представника адміністрації ВТУ або медичного закладу, де перебуває засуджений, і, як прави­ло, засудженого (неявка прокурора не впливає на рішення справи). Суд виносить постанову, яка оскарженню не підлягає, але може бу­ти опротестована прокурором.

Що стосується умов тримання засуджених, в яких виявлена ін­фекція ВІЛ/СНІДУ, то останнім часом цим питанням приділяється значна увага Міністерством охорони здоров'я і Державним департа­ментом з питань виконання покарань. Незважаючи на виведення ос­таннього з підпорядкування МВС України, контроль за медичним обслуговуванням засуджених здійснює медичне управління МВС України, яке визначає порядок профілактики ВІЛ-інфікованих на підставі Закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" 1991 р. та Закону України "Про внесення змін до Закону України Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" 1998 р. Виходячи з поло­жень цього закону розроблена "Програма МВС України щодо зни­ження ризику поширення ВІЛ/СНІД серед особового складу та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі". Спільним наказом МВС і МОЗ України, Національним комітетом профілактики нарко­манії та захворювання на СНІД № 312/165/46 від 18 травня 1997 р. затверджений порядок медичного обстеження на ВІЛ-інфек-цію осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення і ви­правно-трудових установах, та умови утримання ВІЛ-інфікованих з числа цих осіб.

У 1998 р. був підготовлений спільний проект ООН та МВС Ук­раїни навчального модуля "Профілактика ВІЛ/СНІДу та хвороб, які передаються статевим шляхом у місцях позбавлення волі".

Вірус СНІД присутній у тюрмах більшості країн світу. І це ви­кликає загальну тривогу, оскільки ця проблема торкається не тільки засуджених і персоналу установ виконання покарань, а й суспіль­ства в цілому. Умови місць позбавлення волі створюють ідеальне се­редовище для поширення ВІЛ-інфекції. Для установ виконання по­карань характерна напруженість, яка включає і сексуальну. Зняття її в цих місцях проходить шляхом вживання наркотиків і сексуаль­них контактів. При ін'єкційному введені наркотиків нерідко вико­ристовуються саморобні голки, виготовлені, наприклад, із стержнів ручок.

Вірогідність поширення ВІЛ-інфекції зростає у зв'язку з відсут­ністю інформації, знань і адекватного рівня медичної допомоги. В ок­ремих випадках ряд захворювань, отриманих у місцях позбавлення волі, належним чином не виліковуються, включаючи захворювання, які можуть передаватися через кров. Крім ВІЛ і сифілісу до таких належать гепатит В і С. Захворювання, які передаються статевим шляхом, у разі відсутності відповідного лікування також підвищу­ють ризик захворювання на ВІЛ-інфекцію статевим шляхом.

Виходячи із ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Закону України Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний за­хист населення" 1998 р., держава повинна гарантувати: доступ у

252місцях позбавлення волі інформації про профілактику зараження ВІЛ, добровільний медичний огляд, консультування, профілактичні засоби (презервативи, дезінфікуючі засоби та чисті шприци); ліку­вання ВІЛ-інфікованих, зберігаючи при цьому конфіденційність і створюючи сприятливий і стимулюючий клімат для уразливих груп.

Виходячи з цього Закону МВС разом з Міністерством охорони здоров'я розробили Інструкцію про порядок огляду рядового і на­чальницького складу органів внутрішніх справ та спеціального кон­тингенту з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту лю­дини, обліку, медичного обстеження та профілактичного нагляду за ВІЛ-інфікованими. Згідно з Інструкцією, обов'язковому медичному оглядові підлягають засуджені та підслідні, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій (лише у разі, коли вони визначені такими у встановленому законом порядку), раз на шість місяців протягом усього терміну перебування в установі виконання покарань.

Медичному оглядові підлягають особи, які прибувають до прий-мальника-розподільника, підслідні, які прибувають до слідчих ізоля­торів, засуджені — раз на 12 місяців протягом усього строку пере­бування в установі виконання покарання.

Особи з позитивним результатом імунного блотингу госпіталізу­ються в медчастини установи для уточнення діагнозу і призначення лікувальних заходів. При потребі — для них запрошуються консуль­танти з відповідних установ Міністерства охорони здоров'я. Усі за­суджені з діагнозом ВІЛ-інфекції (СНІД) направляються до спеці­ального відділення міжобласної лікарні установи виконання пока­рань.

ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД підлягають обов'язковому про­філактичному нагляду з метою контролю за їх фізичним та психіч­ним станом, своєчасного лікування, проведення антивірусної тера­пії, психологічної підтримки та консультування. Керівник установи, де перебуває ВІЛ-інфікований, несе відповідальність за організацію медичної допомоги і збереження лікарської таємниці.

Дата добавления: 2014-01-06