Тривога вини і осуду

Тривога долі і смерті

Ця пара екзистенціальних тривог найбільш основоположна, найбільш універсальна і найбільш невідворотна. Будь-які спроби довести її неспроможність безперспективні. Навіть уявлення про безсмертя душі не спроможні, так як кожен розуміє, що з згасанням біологічного тіла відбувається усвідомлення втрати самого себе.

Тривога смерті абсолютна константа життя, істотна постійна загроза людському самоствердженню. Тривога смерті зростає в міру розвитку індивідуалізації, тому представники колективістичні культур менш схильні до цього типу тривоги. Однак це не означає, що в колективістичні культурах відсутнє базисна тривога смерті. У колективістичні культурах існує особливий вид мужності, який властивий стійкому колективізму.

Це мужність створюється, формується за допомогою безлічі внутрішніх і зовнішніх (психологічних і ритуальних) дій та символів, що свідчить, що навіть колективізм змушений долати цю базисну тривогу. Тривога смерті (страх смерті) основа формування колективістичні співтовариств. Дійсно, самому страшно приймати смерть. "На миру і смерть красна" дуже точно помічає російське прислів'я, підтверджуючи попередній теза. Смерть як неминучу реальність небуття важко переживати і чекати одному. Потрібно неабияку мужність зустріти кінець власного "Я". Так герой повісті В. Бикова "Сотников" судорожно шукає перед смертю в натовпі людські очі, які змогли б йому допомогти зустріти смерть і передати, залишити частину свого буття в цьому житті.

У екзистенціальної психології «вина» має інший зміст, ніж у традиційному психології, де вона позначається як емоційний стан, пов'язаний з переживанням неправильного дії, відчуття своєї плохости. Екзистенціальна психологія (перспектива, І. Ялом) додає важливий вимір до концепції провини. Повне прийняття відповідальності за свої дії розширює межі провини, зменшує можливості втечі. Людина несе провину не тільки за злочини проти інших людей, моральних чи соціальних правил. Він несе провину за злочини проти себе.

Буття людини не просто дано йому, воно пред'явлене йому як вимога. Людина несе відповідальність за себе, за своє буття. Людина зобов'язана дати відповідь на питання про те, що він з себе зробив. Судить людину він сам. Людина виступає в двох ролях: він і суддя він і відповідач. Така ситуація породжує тривогу, яка у відносному сенсі є тривога вини, а абсолютному значенні - тривога самовідданості і засудження. Людина по суті своїй є «кінцева свобода», як здатність людини визначати себе через прийняття рішення в рамках випадковостей, заданих його кінцівкою. У цих рамках людина призначений зробити з себе те, чим він повинен стати, тобто виконати своє призначення. Але як дізнатися свій потенціал, своє призначення? Як дізнатися свій потенціал, зустрівшись з його проявом? Як ми дізнаємося, що втратили свій шлях? За допомогою провини. Екзистенціальна вина - це позитивна конструктивна сила, порадник, який повертає нас до себе самих.

Однак людина здатна діяти і всупереч своєму призначенню, суперечити своєму сутнісному буттю.

Дата добавления: 2014-01-06