Філософія інформаційного суспільства

Інформаційне суспільство – соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Белл, О. Тоффлер. Розглядаючи розвиток суспільства як “зміну ступенів ”, прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням “четвертого ”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільського господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які були основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. Революціонізуючі дії інформаційної технології приводить до того, що в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими “інформаційними спільнотами ” [5].

Традиційним корпораціям О. Тоффлер протиставив “малі ” економічні форми – індивідуальну діяльність на дому, ”електронний котедж ”. Вони зараховані у майбутню структуру інформаційного суспільства з його “інфо-”, “техно-“ та іншими сферами людського буття. Було висунуто проект “глобальної електронної цивілізації ”, що базується на синтезі телебачення, комп’ютерної технології та енергетики [9].

“Комп’ютерна революція ” поступово приводить до зміни традиційного друку “електронними книжками ”, змінює ідеологію, перетворює безробіття у забезпечене дозвілля [11]. Соціальні та політичні зміни розглядаються у теорії інформаційного суспільства як наслідок “мікроелектронної революції ”. Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки. О. Тоффлер та Дж. Мартін відводять головну роль у цьому телекомунікаційній “кабельній мережі ”, яка забезпечує двосторонній зв’язок громадян з урядом, дозволяє враховувати їх думку при розробці політичних рішень. Розробки у галузі “штучного інтелекту ” розглядаються як можливість інформаційного трактування самої людини. Концепція інформаційного суспільства викликає критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки щодо негативних наслідків комп’ютеризації суспільства.

1. Поняття “інформаційного суспільства ”

О. Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. “Багато чого у ній протирічить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. “Третя хвиля ” несе із собою новий образ життя, що оснований на джерелах енергії, які поповнюються; на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних збірничих ліній; на якійсь новій (“ненукліарній”) родині; на новому інституті, який можна було б назвати “електронним котеджем ”; на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади ” [10].

У передмові до реферату книги “Третя хвиля ” [11] Баталов відмітив, що Тоффлер жодного разу не дав прямого визначення поняттю “інформаційного суспільства”, яке сам запровадив. Тоффлер надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають докорінно змінити життя теперішнього та прийдешнього поколінь.

За думкою Д. Белла, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становище нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації та знань, в якій головну роль грає комп’ютер, розвертається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

1) перехід від індустріального до сервісного суспільства;

2) вирішальне значення кодифікованого теоретичного знання для здійснення

технологічних інновацій;

3) перетворення нової “інтелектуальної технології” на ключовий засіб системного аналізу та теорії прийняття рішень [4].

Один із засновників концепції “інформаційного суспільства” Д. Белл серед перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз’яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти “післяреволюційне” суспільство від теперішнього.

Т. Стоуньєр вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

За визначенням Т. Стоуньєра, існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство [5]:

1) постійне накопичення капіталу;

2) військові завоювання та територіальні захоплення;

3) використання нових технологій, що переводять вторинну сировину у ресурси. Завдяки високому рівню розвитку технології у постіндустріальній економіці перехід від “нересурсів” до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.

Важливо розуміти, що інформація має деякі специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є певна кількість інформації і половину я віддам іншій людині, то я буду мати все, що мала. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше всього і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний обмін – до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація – це ресурс, яким можна без жалю ділитися.

Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що, на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту – воно збільшує знання людини, підвищує організованість у оточуючому середовищі та зменшує ентропію. У своїй праці Т. Стоуньер дає розгорнуту характеристику поняттю інформації. При цьому підкреслюється відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість змін в історії з її наступом.

А. Турен виділяє дві головні форми, яких набуває постіндустріальне суспільство. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій.

Необхідно визначити, що постіндустріальне суспільство повертає на свою користь усі елементи економічної системи. Ці дії не завжди набувають форми свідомої волі, що втілена в особистості або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство має носити назву програмованого. Це визначення вказує на здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з’являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характеристик, а скоріше як результат виробництва завдяки дії суспільства стосовно самого себе.

При визначенні поняття “інформаційного суспільства”, на думку А. Турена, найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нових економічних стосунках. А. Турен підкреслює “особливу важливість перетворень інвестиційної та керівничої політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції...” [1].

Г. Кан вважав, що різниця між поняттями “інформація” та “інтелект” є штучною, але достатньо важливою. На його думку, “інформація” намагається бути відносно формальною та легко доступною. “У цьому випадку “інтелект” вживається скоріше у значенні “військового мислення”, ніж “людське мислення” [3]. У такому разі поняття “інтелект” набуває набагато ширшого значення, ніж поняття “інформації”. Поняття “інтелект” означає знання про події та людей, це знання може бути умовним, інтуїтивним, особистим, офіційним або тайним. “Інтелектуальні” дані зазвичай не підпадають під стандарти, а “інформація” є сукупністю шаблонів. Дуже важко відокремити чітко інтелект від інформації [9].

Дослідження Г. Каном особливостей розмежування понять “інтелекту” та “інформації” є дуже важливим для розуміння сутності “інформаційного суспільства”, оскільки воно дозволяє чітко відокремлювати духовну і матеріальну сфери нового суспільства. Адже інформація сама по собі, без людських емоцій не здатна змінювати людську культуру, сприяти прогресу духу.

Знайомлячись з працями Дайзарда, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства. З цією метою він звертає увагу на всі назви, об’єднані префіксом “пост”. У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву. Саме тому назва “інформаційне суспільство” цілковито відображає суть майбутнього соціуму.

Дата добавления: 2014-01-06