Лекція 5

План

Лекція 3

Українське студентство як особлива соціально-демографічна група молоді

1. Поняття «студентство», історичні та соціальні аспекти

2. Права і обов’язки студентів

3. Студентство як об’єкт педагогічної діяльності

4. Адаптація студентства до умов навчання в вузі

Мета та завдання вивчення: ознайомлення з особливостями студентства як специфічної соціальної і вікової групи, визначення місця і ролі студентства у суспільстві.

Поняття «студентство», історичні та соціальні аспекти

Студентство - найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.

У наш час в науковій літературі ще немає повного визначення поняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачен­ня характеру і специфіки праці студентства. Проте є великий інте­рес до цієї соціальної групи, який, передусім, пояснюється необхід­ністю підвищення якості підготовки спеціалістів для держави, що розбудовується.

Виникнувши в ХІІІ столітті як особливий соціальний прошарок, вони до сьогодні зберегли основні ознаки своєї корпоративності, беручи участь при цьому в усіх перипетіях людської історії. За 800 років, що минули, з історичної сцени зникли цілі класи й соціальні групи, їм на зміну прийшли нові, однак студентство не тільки збереглось, але при цьому не змінило своїх сутнісних характеристик. Через століття так само актуально звучать слова видатного вітчизняного педагога К.Ушинського, який, характеризуючи, студентський вік, підкреслював: „Саме тут довершується період утворення окремих низок уявлень, і, якщо не всі вони, то значна частина їх групуються в одну мережу, досить об’ємну, щоб дати рішучу перевагу тому чи іншому напрямку в способі думок людини та її характері”. Видатний педагог був далекий від соціальних трактувань студентства як особливої демографічної групи, але психологічні особливості відобразив дуже правильно й по-сучасному.

Не стали винятком у багатовіковій історії студентства й події, які відбулися на пострадянському просторі на межі тисячоліть. У них відносна соціальна стійкість студентства ще раз виявилась повною мірою. Усі основні молодіжні соціально-демографічні групи, які існували в Радянському Союзі, – молоді робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці, у процесі переходу до нових соціально-економічних відносин кардинально видозмінили свої характеристики. Студентство ж зберегло свої базові параметри завдяки тому, що основний вид діяльності – навчально-професійна – залишився домінуючим.

Безумовно, визначальним чинником тут виступає не суб’єктивне прагнення студентства до стабільності, а об’єктивно зумовлене трансчасове завдання вищої школи – підготовка спеціалістів, необхідних для функціонування суспільного організму й задоволення потреб молоді в освіті, духовному розвитку, професійному становленні.

«Студент» у перекладі з латинської означає «той, що сумлінно працює», «той, хто бажає знання». За визначенням А.С. Власенко, «студентство – це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особ­ливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною по­ведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і куль­турі є головним і здебільшого єдиним заняттям»¹.

В Україні студентська проблематика традиційно була об’єктом пильної уваги представників різноманітних суспільних дисциплін і передусім педагогів і соціологів. В об’ємному теоретичному матеріалі виділяються роботи Л.Ази, В.Арбеніна, А.Андрющенко, Н.Бегеки, В.Гігрінова, Н.Ніколаєвського, П.Кравчук, В.Казачкова, І.Тарапова, Е.Якуби та ін. На межі тисячоліть активізувалась розробка тематики, орієнтованої на вищу школу України. Тут слід згадати роботи В.Андрющенко, А.Алексюка, І.Зязюна, Б.Коротяєва, В.Курила, Н.Ничкало, С.Харченка та ін.

Водночас дефіцит наукових знань про сучасне студентство відчувається й зараз. Особливо важливою виявляється детальна розробка педагогічних аспектів, покликаних забезпечити виховну практику теоретико-методологічними конструкціями, які відображають сучасну специфіку вітчизняної вищої освіти.

На думку окремих дослідників, студентство – одна з найбільш проблемних соціальних груп, яка зазнає динамічних внутрішніх змін, супроводжуваних ускладненням взаємозв’язків і відносин у соціальній структурі українського суспільства. Причин тут кілька, назвемо основні:

по-перше, за статевими, соціальними, віковими показниками студентство є найбільш мобільною групою, причому кожні п’ять років його склад кардинально змінюється;

по-друге, студентство – це відносно автономна соціальна група з підвищеною адаптивністю до різноманітних соціально-економічних та політичних змін у суспільстві, інституціональних та ціннісно-нормативних актів;

по-третє, зі студентством у суспільстві традиційно пов’язують конкретні напрямки й темпи соціальних змін, у яких студентство бере найактивнішу участь;

по-четверте, студентство має високий інтелектуальний потенціал й почуття соціального альтруїзму, що робить його своєрідним „соціальним ліфтом” між різними групами;

по-п’яте, у суспільстві студентство відіграє суперечливу роль, оскільки, з одного боку, виступає суб’єктом нової соціальної діяльності, з іншого – є чинником суспільної стабільності, маючи своєрідні привілеї на майбутнє.

Існують певні складності в дефініції самого поняття „студентство”. Не можна не погодитись з С.Вітвицькою в тому, що „в наш час у науковій літературі ще немає повного визначення поняття „студент”, як немає і єдиної думки щодо характеру й специфіки праці студентства”.

Т.В.Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціаль­на група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Вод­ночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфіч­них особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального просування.

Студентство — це мобільна група, метою існування якої е органі­зована за певною програмою підготовка до виконання професій­них і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

Різні дослідники проблем студентства здійснювали більш чи менш продуктивні спроби дати визначення студентству як особливій соціальній групі. Так, наприкінці 60-х років це зробили Б.Рубін і Ю.Колесников, які визначали студентство як „мобільну соціальну групу, метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання високих професійних і соціальних ролей у матеріальному й духовному виробництві” [287, 38].

У 70-і роки А.Власенко писав про студентство як особливу соціальну групу, яка „формується з різних соціальних верств суспільства й характеризується особливими умовами життя, роботи, побуту, особливою суспільною поведінкою й психологією, для якої набуття знань і підготовка до майбутньої роботи в суспільному виробництві, науці й культурі є головним і в основному єдиним заняттям.

За визначенням відомого дослідника молодіжних проблем 80-х – 90-х років В.Лісовського, студентство являє собою „специфічну соціальну групу, яка за своїм суспільним становищем ближче стоїть до інтелігенції, є її резервом і призначена в майбутньому до занять висококваліфікованою працею в різних галузях науки, техніки, управління, культури”.

Відомий німецький дослідник студентства К.Штарке визначає його як „специфічну соціальну групу, яка характеризується особливими умовами життя, праці й побуту, соціальною поведінкою й психологією, системою ціннісних орієнтацій”.

Приклади таких визначень можна продовжити, але при всіх відмінностях автори сходяться в одному – студентство являє собою особливу соціальну групу, а критерії її виділення різняться залежно від завдань і позицій дослідників.

Які сьогодні системотворчі характеристики українського студентства?

У науковій літературі студентська молодь, як правило, підрозділяється на такі підгрупи: а) студентство як специфічна соціальна група в єдиній структурі суспільства; б) соціально-професійні групи студентів (економісти, педагоги, медики, юристи й т. ін.); в) студентство як частина молоді (демографічна група); г) малі соціальні групи студентська академгрупа, студентський загін, студентська сім’я) та ін.; ґ) особистість студента. Традиційно при класифікації студентських колективів прийнято виділяти чотири базові підстави: студентський колектив ВНЗ; студентські колективи факультетів, курсів, груп; студентські наукові, спортивні колективи; об’єднання в галузі дозвілля, суспільно-політичні, екологічні й т. ін.

Більшість дослідників сходяться в думці, що студентські роки необхідно розглядати як особливу фазу соціалізації. При розгорнутому соціально-педагогічному підході до студентської соціалізації її не можна звести лише до калькування молоддю готової соціальної форми, до спрощеної взаємодії чи суми зовнішніх впливів середовища. Студентство не є пасивним об’єктом соціалізації з боку суспільства та його інститутів, останніми роками в цьому процесі все більше проглядається зростання ролі самого студентства.

Виходячи зі сказаного, ми будемо розглядати студентство як специфічну соціальну групу, орієнтуючись на феномени групової психології, корпоративних форм поведінки, ціннісних орієнтацій, установок і механізмів соціалізації.

Особливості сучасного українського студентства можуть бути визначені виходячи з того, які специфічні соціальні функції в суспільстві виконує студентство і яку позицію воно займає. Соціальна функція студентства полягає в тому, щоб підготувати себе до виконання особливих професійних і культурно-етичних завдань, переважно інтелектуального й управлінського характеру. Ця функція визначається необхідністю відтворення соціальної структури суспільства й диференційованої підготовки спеціалістів відповідно до суспільних потреб. Однак цим не вичерпується соціальна функція студентства. Соціальна функція багато в чому визначає специфіку соціальної позиції студентства в суспільстві. У більшості сучасних країн студентство являє собою відкриту соціальну групу, яка формується за рахунок кращих представників різних верств суспільства. При цьому студентство перманентно мінливе за своїм персональним, соціальним, статевим складом і цілком змінюється за п’ятирічний цикл. За цей період з різноманітного в соціальному плані конгломерату першокурсників формується єдиний за своїми професійно-світоглядними характеристиками новий соціальний прошарок – інтелігенція.

Виходячи з відзначених нами соціальної функції й позиції в суспільстві, ми визначаємо такі характерні особливості студентів денної форми навчання.

Передусім, це особливості віку. Приналежність до студентства визначається віковими критеріями, нижня межа яких на практиці розмита й обумовлюється наявністю атестата про середню освіту, а верхня традиційно не виходить за 30-річний рубіж. Таким чином, цілком виправданим є вживання в літературі терміна „студентський вік”, хоча це не знімає проблеми трактування питання. Більшість дослідників студентства відносять його до пізньої юності, деякі – до ранньої й середньої дорослості.

До закінчення ВНЗ студенти цілком можуть розглядатися як дорослі люди зі специфічними новоутвореннями, головні з яких – інтелігентність, самостійне мислення й адекватна поведінка в соціумі, а також реалізація професійних знань.

Сутнісною особливістю студентства як особливої соціальної групи є навчальна діяльність. Для неї характерні такі специфічні риси:

- провідними формами занять виступають лекції, семінарські, практичні заняття, наукові дослідження, самостійна робота, підготовка рефератів, курсових і дипломних робіт, різні види практик, заліково-екзаменаційні сесії;

- зміст навчання належить до спеціальних професійних і наукових галузей, які визначають специфіку майбутньої професії студента;

- навчання ведеться найбільш кваліфікованими науково-педагогічними кадрами, які має регіон на цей час;

- у випадку успішного навчання студент отримує стипендію – грошову допомогу, розмір якої встановлюється державою. Студент може отримувати й недержавні стипендії, засновані різними громадськими структурами, за успіхи в навчанні й науковій роботі;

- специфіку навчання у ВНЗ становить єдність навчально-виховного процесу із заняттями науково-дослідною роботою, а також практичне оволодіння вміннями й навичками обраної спеціальності;

- нарешті, після завершення навчання основна маса студентів отримує направлення на роботу за здобутою у ВНЗ спеціальністю.

Студентські роки – час становлення активної соціальної самостійності й особистісної свободи. Наше дослідження підтверджує, що сьогодні практично половина студентів живе не в батьківському домі (у гуртожитку, на квартирах), а отже, змушена самостійно планувати свій бюджет, вести господарство, розраховувати часові й фінансові витрати. Подібна самостійність на практиці не завжди виявляється оптимальною, однак вона стає для студентів важливим чинником їх соціально-побутової соціалізації. Реалії дорослого життя є каталізатором процесів самоаналізу й адекватної самооцінки, активізують самовиховну діяльність, формують механізми саморегуляції поведінки студентів. Розвитку самостійності й особистісної свободи сприяє специфіка навчання у вищій школі, яка передбачає часту зміну студентами аудиторій, відвідування протягом дня різних місць (бібліотека, лабораторія, деканат, кафедри, їдальня, гуртожиток, магазин і т. ін.). Усе це потребує високого ступеня особистісної свободи студента, уміння самостійно планувати свій час, нести відповідальність за результати своєї праці й поведінки в суспільстві.

Особливості соціально-економічного становища в країні визначили появу останнім часом принципових новоутворень, характерних для студентства як особливої соціально-демографічної групи. До них відносяться зниження елементів романтизму в почуттях і поведінці студентської молоді, збільшення меркантильного начала й жорсткого практицизму. Сучасний студент більше, ніж його ровесник 90-х, а тим більше 80-х років, орієнтований на цінності західного світу, він більш самостійний, енергійний, внутрішньо готовий до конфліктних стосунків з адміністрацією й владними структурами. Загальна інформаційно-технологічна підготовка сучасного студентства набагато вища, ніж в інтелігенції в цілому, серед якої ще немало людей, які не володіють комп’ютером, сучасними побутовими технологіями, не орієнтуються у техногенному просторі, що швидко змінюється.

Традиційно в психолого-педагогічній і соціологічній літературі студентство розглядалось як специфічна соціальна група невиробничого характеру. Сьогодні ми з цілковитою впевненістю можемо стверджувати, що однією із сучасних тенденцій у генезисі студентства є його перетворення із групи невиробничого характеру в амбівалентну соціальну групу, яка бере безпосередню участь у матеріальному й духовному виробництві. Прийняття такої позиції дозволяє віднести студентство до соціально-дієвої групи суспільства.

Аксіоматичним є сприйняття студентства як активної перетворюючої сили, яка в усі періоди людської історії, особливо в часи революційних перетворень і соціальних катаклізмів, успішно відігравала роль колективного порушника суспільного спокою. Риса ця є транснаціональною й не має часових, політичних, економічних, соціальних чи якихось інших обмежень. Так було в часи активності хіпі в США, це повторилось у студентських бунтах у Франції, рецидиви цього ми можемо бачити й у новітній історії України (студентські протести в Києві в 1987 р., акції громадянської непокори в Києві, Львові в березні 2001 р.). Історію студентських виступів, які мали характер „молодіжної революції”, досить детально описано в працях А.Бичко, С.Левікової, М.Новинської, Л.Саличевої та ін. Ми у зв’язку з цим лише підкреслимо думку, висловлену Ю.Загороднім, який спеціально досліджував проблему політичної соціалізації студентства. Автор вважає, що „практично завжди і скрізь студентство виступало як організована політична сила, здатна не тільки ставити, але й розв’язувати масштабні політичні завдання”.

Відомий дослідник проблем молодіжного руху В.Лісовський у середині 70-х років виділяв шість основних типів студентів, ґрунтуючись на таких критеріях: ставлення до навчання, наукова й суспільно-політична активність, загальна культура й колективізм. Йому належить і класифікація, в основу якої покладено шістнадцять типів особистості, які відображають чотири групи якостей радянських студентів, орієнтованих на: 1) навчання й науку; 2) обрану професію; 3) культурний розвиток; 4) відносини в колективі. Українські вчені Л.Аза, Н.Бегека, В.Казачков у 90-х роках у якості провідного критерію виділяли соціальну активність студентства. Виходячи з неї, запропонована типологізація містить п’ять основних типів: а) студент-лідер, соціально активний, енергійний, який успішно виконує основні соціальні ролі; б) студент, особисто чесний і порядний – який успішно оволодіває знаннями, але схильний до індивідуалізації свого життя у ВНЗ, стоїть осторонь від участі в суспільному житті; в) студент-конформіст, який дотримується групових стандартів поведінки, орієнтується при виборі поведінкової лінії на думку оточуючих; г) студент, орієнтований на цінності життєво-побутового характеру; ґ) студент, схильний до антигромадських і антиправових вчинків.

Заслуговує на увагу й класифікація, яку запропонували Е.Якуба, В.Арбенін, А.Андрющенко. У якості критерію тут виступає особистісна мотивація у сфері вільного часу. Авторами виділено чотири основні групи. У першій домінують орієнтація на використання вільного часу для розширення культурного кругозору й професійної ерудиції; у другій – орієнтації на використання вільного часу для розширення культурного кругозору; у третій – переважають інтереси культурного саморозвитку в поєднанні з відпочинком і розвагами; четверті – переважно націлені на відпочинок, розваги, сімейне й позасімейне спілкування.

Емоційно-ціннісну направленість як провідний критерій обрав для своєї класифікації В.Немировський. він виділяє шість типів студентів. Перший – „самостійні”, центральне місце в них займають орієнтації на почуття, головна потреба у свободі, самостійності. Другий – „цілеспрямовані”, для яких важливі емоції, пов’язані з досягненням мети. Третю групу становлять „престижні раціоналізатори”, у яких домінує орієнтація на емоційні цінності. Четверті – „ледарі”, орієнтовані на емоції, які ґрунтуються на потребі в комфорті, любовні переживання. П’яті – „товариські”, у яких превалюють емоції, пов’язані з альтруїстичною, естетичною, комунікативною потребами. Шості – „пасивні”, для них характерне прагнення до пошуку заступника, комфорту, домінують негативні емоції.

Приклади подібних класифікацій можна було б продовжити. Зокрема, автором також здійснювались спроби класифікувати молодіжний рух у 90-х роках у своїй кандидатській дисертації (див. кандидатську дисертацію С.Савченка). Однак завдання, які стоять перед педагогічною наукою сьогодні, вимагають нових підходів до створення типологізації українського студентства на межі тисячоліть. Виходячи з сучасних теоретичних уявлень про студентство, з урахуванням наявних робіт і завдань нашого дослідження, ми пропонуємо в якості провідної підстави для сучасної типологізації соціальну позицію студента. У соціальній позиції студентства найбільш повно розкриваються особистісні характеристики людини в поєднанні з її суспільною значимістю, тобто рівнем соціалізованості. Соціальна позиція студентів як особистісна якість є за своєю суттю інтегративною, вона відображає всі основні параметри включення людини в соціум. Вона не тільки проявляється в будь-якому виді діяльності: навчальній, трудовій, суспільній, політичній, дозвільній, спортивній, ігровій, комунікативній, але іманентно властива будь-якому суб’єкту соціальної творчості. Виходячи з провідного критерію – соціальної позиції, студентство може бути представлене такими соціотипами:

Інтелектуальний тип. Відрізняється вираженою здатністю мислити послідовно, логічно. Віддає перевагу участі в тих видах позанавчальної роботи, які вимагають певного заданого алгоритму, обдуманості дій. Активно бере участь у роботі студентського наукового товариства, редагуванні, випуску друкованих матеріалів. Відмінні риси: висока мовленнєва культура, почуття такту, амбіційність, схильність до суперечок і дискусій, обачність, небажання брати участь у масових формах суспільного життя.

Художній тип. Характеризується високим рівнем естетичного розвитку й підвищеними культурно-естетичними запитами. Виражене естетичне начало в манерах поведінки й спілкування, одязі. Схильний до саморефлексії, моральних переживань, закоханості. Більшість із тих, хто належить до цього типу – дівчата-студентки.

Творчий (креативний) тип. Найбільш масовий тип студента. Відрізняється підвищеною активністю, здатністю захоплено займатися різними видами громадської роботи, при цьому встигати з усіх предметів. Для нього характерна розкиданість інтересів, часта зміна захоплень. З однаковим ентузіазмом працює в органах студентського самоврядування, займається науковою роботою, грає в КВК, має багате особисте життя. Не любить одноманітної монотонної роботи.

Виконавський тип. Як правило, сором’язливі й дещо закомплексовані діти. Багато мешканців сільської місцевості, однак у процесі успішної адаптації до умов міського й вузівського життя, переходять у розряд активних, інтелектуальних і діловитих. Віддають перевагу виконанню разових і необтяжливих громадських доручень, але у випадку, якщо діяльність особистісно-значима, віддаються їй цілком. Рідко виступають з ініціативою в процесі розв’язання тих чи інших студентських проблем.

Діловитий тип. Чітко сформувався в останні десятиліття в умовах ринкової економіки й ділової ініціативності. Як правило, має фінансово-комерційні інтереси поза ВНЗ. У громадському житті участь бере епізодично, але стосунки з товаришами підтримує гарні. Почуває й презентує себе як більш старший і досвідчений порівняно з іншими. Бере участь у громадському житті, якщо в цьому є безпосередня необхідність або якщо він дійсно захоплений якимось престижним заходом. Із задоволенням бере на себе роль лідера чи його оточення. У такій позиції основу світоглядних принципів становить житейський практицизм. Слід відзначити, що особливості сучасного життя призвели до значного збільшення кількості студентів з такою соціальною позицією.

Консервативний тип. Визначається, як правило, стійкими психологічними утвореннями, сформованими ще в школі. Прилучення до студентства його мало змінює. Стереотипність поведінки, запрограмована в сім’ї чи найближчому соціальному оточенні, становить основу поведінки. Неініціативний, але надійний і скрупульозний виконавець. Старається триматися в затінку, однак у випадку захоплення якимось видом діяльності домагається великих успіхів. Мало товариський, але надійний і відданий товариш.

Авантюрний тип. Один з підвидів творчо активної особистості. Особливість у тому, що ця активність здійснюється без попередньої підготовки й не завжди адекватна ситуації. Швидко захоплюється, береться за будь-яку фантастичну пропозицію, не приймає розумні аргументи проти. Основний доказ і принцип діяльності – віра в удачу й везіння. Найбільш яскраво ці якості виявляються під час академічних сесій. Студенти такого типу нерідко вносять сум’яття в будь-яку справу, заважають послідовній і розумній організації. Водночас їх оптимізм, завзяття й здатність не сумувати в складній ситуації може справити позитивний вплив на колектив.

Споглядальний тип. Студенти, які належать до цього типу, схильні до міркувань з приводу будь-якої проблеми, однак не дуже налаштовані на їх розв’язання. Захоплюються умоглядними (хоча часом і привабливими) проектами, які самі не збираються втілювати в життя. З готовністю обговорюють дії інших, критикують, радять, але самі від реалізації своїх порад утримуються. Непрактичні, хоча бувають корисними при пошуку нового нестандартного рішення. Завжди обізнані з подіями, що відбуваються в навчальному закладі, схильні до обговорення всіляких неперевірених чуток, пліток. Вважають престижним для себе дружити з відомими активістами.

Крім запропонованих відносно стійких і численних типів сучасного студентства, на жаль, існує певний прошарок, який ми виносимо за межі запропонованої класифікації. Це продиктовано тими міркуваннями, що, по-перше, цей прошарок не є постійним; по-друге, його існування визначається не психофізіологічними особливостями, а соціальними перверсіями; по-третє, у кінцевому підсумку кожен із студентів цього прошарку одночасно належить до вказаних типів студентів. Мова йде про студентів з проявами антисоціальної поведінки.

Серед системних характеристик сучасного українського студентства чільне місце займають його соціальні установки. Їх фіксація дуже важлива, оскільки відображує динаміку змін ціннісної шкали студентства у зв’язку із соціально-економічними перетвореннями в суспільстві. Практично у всіх соціальних груп, у тому числі в тих, з яких рекрутується студентство, відзначається руйнування колишніх соціальних установок, орієнтованих на „радянський” тип поведінки. Водночас формування нових установок носить стихійний характер, це призводить до того, що в абітурієнтів, які вступають до ВНЗ, наявні часом протилежні соціальні установки, які потребують педагогічної корекції. Студентство, як і вся молодь, скрізь стикається з колосальними розбіжностями між декларованими соціальними нормами та їх реальним втіленням, що також утруднює процес їх позитивної соціалізації.

Важливою особливістю студентства е те, що активна взаємо­дія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також спе­цифіка навчання у вищому навчальному закладі створюють для студентів великі можливості для спілкування. Тому досить висо­ка інтенсивність спілкування - це специфічна риса студентства.

Соціальне значущою рисою студентства є також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недо­статності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ жит­тя деякі студенти від справедливої критики переходять до крити­цизму і навіть до нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А. виділяє суперечності, притаманні сту­дентському віку:

• між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента і жорстким лімітом часу та економічних можливостей для за­доволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

• між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жор­сткими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю (дидактична);

• між великою кількістю інформації, що надходить різними каналами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання розумової переробки, що призводить до повер­ховості у знаннях і мисленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь студентів зага­лом (психолого-педагогічна).

Отже, студентство є складовою частиною молоді, її специфіч­ною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто, студентство треба розглядати як соціальну групу в системі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконан­ня соціальних ролей і функцій інтелігенції.

Права та обов'язки студентства визначені

Права та обов'язки студентства визначені законом України «Про освіту», Положенням про вищий навчальний заклад. Сту­денти мають гарантоване державою право на:

• навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-квалі­фікаційного рівнів;

• вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

• додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додат­кової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

• одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

• користування навчальною, науковою, виробничою, куль­турною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закла­ду освіти;

• доступ до інформації в усіх галузях знань;

• участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

• особисту або через своїх представників участь у громадсько­му самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удос­коналення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побу­ту тощо;

• участь в об'єднаннях громадян;

• безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

• забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

• перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закла­дах освіти;

• користування послугами закладів охорони здоров'я, засо­бами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психіч­ного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність (Стаття 51).

Обов'язками студентів є:

• дотримання законодавства, моральних, етичнихнорм;

• систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практични­ми навичками, професійною майстерністю;

• підвищення загального культурного рівня;

• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студентство як об’єкт педагогічної діяльності

Студент є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяль­ності педагога матеріалізуються у психічному обличчі іншої лю­дини — у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність даного об'єкту полягає в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об'єктом діяльності сту­дента є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має

оволодіти. Продуктами його діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента як суб'єкта діяльності є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента -допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.

При організації викладачем впливу на свій об'єкт потрібно вра­ховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залеж­ності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, вла­стивими його психіці – особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі, характеру, формування загаль­них і специфічних здібностей. Студент не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, са­мовдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом сталися суттєві зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально вико­ристовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Сту­дент припускає, що він може висловити своє незадоволення квал­іфікацією викладача; при цьому втрачається та стабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого Студент не довіряє красивим словам, він хоче відчу­ти повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, виз­нання права бути вислуханим, права на самовираження, визнан­ня його потреб законними.

Адаптація студентства до умов навчання в вузі

Адаптацію студентів вузу слід розглядати як комплексну про­блему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких має специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації студентів проходить на дек­ількох рівнях «пристосування»: до нової системи навчання; до зміни режиму пращ і відпочинку; до входження в новий колек­тив.

Протягом перших курсів складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усв­ідомлюється покликання до обраної праці, дозвілля, побуту, вста­новлюється система роботи щодо самоосвіти і самовиховання про­фесійно-значущих якостей.

Різке руйнування багатолітнього звичного робочого стереоти­пу, основу якого складає відкрите І.П.Павловим психофізіологіч­не явище - динамічний стереотип, іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій.

З цієї причини період адаптації, пов'язаний із руйнуванням попередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати по­рівняно низьку успішність та труднощі у спілкуванні.

На основі досліджень процесу адаптації першокурсників мож­на виділити такі труднощі:

• негативні переживання, пов'язані з виходом учорашніх учнів з шкільних колективів з їх моральною допомогою і мо­ральною підтримкою;

• невизначеність мотивації вибору професії;

• недостатня психологічна підготовка до неї;

• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведі­нки і діяльності;

• відсутність повсякденного контролю педагогів;

• пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

• налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до умов гуртожитку;

• відсутність навичок самостійної роботи;

• невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, показниками.

Всі ці труднощі — різні за своїм походженням, Одні з них — об'єктивні, інші - носять суб'єктивний характер і пов'язані з слаб­кою підготовкою, дефектами виховання в сім'ї та школі.

Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викла­дач, котрий читає лекцію, майже не має можливості враховувати індивідуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кож­ного студента. У куратора теж мало часу на спілкування зі студен­тами. Тому першокурсники дуже часто відчувають дискомфорт.

Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки і дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.

Особливе значення для адаптації студента має колектив. А.С.Макаренко визначає колектив як «цілеспрямований комп­лекс особистостей», організованих, наділених органами колекти­ву. А там, де е організація колективу і питання ставлення товари­ша до товариша - це не питання дружби, не питання сусідства, а питання відповідальної залежності.

Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз'яснення значущості навчання, його мети і за­дач, стимулювання активу стосовно згуртування колективу; роз­виток свідомості, творчості, дружби, розуміння взаємостосунків;

закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; проявлення турботи про студентів, врахування їх за­питів.

Студентський колектив проходить кілька стадій у своєму роз­витку за рівнем згрупованості, наявністю громадської думки, ав­торитетністю активу, а також рівнем вимогливості особистості до себе.

За словами Л.С.Виготського, роль педагога зводиться до того, щоб бути організатором соціального виховного середовища, регу­лятором і контролером його взаємодії з кожним студентом.

Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунків студента займають комунікативні зв'язки з професорсько-викла­дацьким складом. Зараз переважає суб'єктно-об'єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільною була б суб'єктно-суб'єктна взаємодія, яка має на меті:

• розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітниц­тва;

• прагнення до самореалізаціЇ і самовираження обох суб'єктів у навчальному процесі;

• удосконалення техніки спілкування.

Виникає необхідність пожвавлення роботи органів студентсь­кого самоврядування. Студентське самоврядування у вищому зак­ладі освіти функціонує з метою забезпечення виконання студен­тами своїх обов'язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок май­бутнього організатора, керівника.

Основними завданнями органів студентського самоврядуван­ня є:

• забезпечення і захист прав та інтересів студентів;

• забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

• сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності сту­дентів;

• сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів;

• створення різноманітних студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

• організація співробітництва із студентами інших вищих зак­ладів освіти і молодіжними організаціями;

• сприяння проведенню серед студентів соціологічних дослід­жень;

• сприяння працевлаштуванню випускників;

• участь у вирішенні питань міжнародного обміну студента­ми.

Висновки

Отже, студентство - це особлива соціальне група, яка має своє психологічні особливості, етапи розвитку соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.

На особливе обговорення заслуговує тема, пов’язана з характерними недоліками, які властиві студентству як особливій соціальній групі. Не пов’язані у своєму прояві з конкретними особистостями й колективами, вони, однак, реально виявляються на макрорівні як стійкі тенденції, що визначають специфіку студентства. Ми відзначимо ті з них, які носять транснаціональний і надчасовий характер і продовжують виявлятись у сучасного студентства України.

Найбільш суттєві з них такі (пропонований список побудовано не за ієрархічним принципом): 1) несформованість у частини студентів почуття соціальної відповідальності за свої можливі вчинки й результати навчання у ВНЗ; 2) неповне розуміння необхідності цілеспрямованого вироблення основ наукового світогляду, невміння практично використовувати отримані знання; 3) відсутність стійкого прагнення до підвищення загальнолюдської культури, гуманітарної підготовки, естетичного розвитку; 4) споживацьке ставлення до батьків; 5) пасивні форми проведення вільного часу; 6) уживання алкоголю, наркотиків, куріння, різноманітні форми антисоціальної поведінки; 7) інфантильне ставлення до організації здорового побуту, харчування, особистої й громадської гігієни; 8) несерйозне ставлення до сімейних відносин і створення власної сім’ї, статева розпущеність, недооцінка значення безпечного сексу; 9) незадоволеність своїм соціальним статусом, спровокована низьким матеріальним становищем, неможливістю відразу заробити достатню кількість грошей; 10) бідне й одноманітне духовне життя, примітивні інтелектуальні й культурні запити, сумнівні, з точки зору моралі форми їх задоволення; 11) відчуження більшості студентів від участі в органах самоврядування; 12) обмежені можливості частини студентства для самореалізації в рамках вузівської системи, бідне особистісне спілкування поза ВНЗ; 13) недостатня адаптованість студентів-випускників до соціально-економічних реалій, непідготовленість до розв’язання матеріальних, побутових проблема; 14) надмірний прагматизм, меркантильність у стосунках з ровесниками, прагнення в усьому отримати особисту вигоду на шкоду суспільним інтересам.

Завершуючи короткий огляд соціально-психологічних особливостей сучасного українського студентства, відзначимо, що воно не є якоюсь ізольованою соціальною групою. Сутнісні характеристики різних верств студентства в цілому визначаються діалектичним взаємозв’язком економічної, політичної, соціальної галузей життя українського суспільства. Студентство як об’єкт і суб’єкт соціальної взаємодії постійно змінюється. Трансформуються його потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, причому не завжди в соціально-значимому напрямку. Активно відбувається становлення нової соціально-групової психології.

Література

1. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. - К: Райдуга, 1994.

2. Вітвицька С.С. Студент як об'єкт педагогічної діяльності // Вісник Житомирського педуніверситету - Житомир, 2000 - Вип. в -с.186-189.

3. Возрастная психология взрослых /Под ред. Б.Г. Ананье­ва. - Л., 1971, Вып. 1-4.

4. Нагорна Г.О. Формирование у студентов педагогических вузов профессионального мышления. -К., 1995.

5. Селіверстов С.І. Деякі проблеми адаптації студентів пер­шого курсу у вищому навчальному закладі //Проблеми освіти. -1997. - №10. -с. 69 -81.

Педагогічна культура викладача вищого навчального закладу

Дата добавления: 2014-01-06