Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій, землевпорядний процес

План

Виникнення, посвідчення і реєстрація прав на земельні ділянки

Момент виникнення прав на землю має важливе практичне значення для їх реалізації. Насамперед це стосується до набуття права власності на земельну ділянку та права постійного ко­ристування нею, що є необмеженими за строками здійснення, але все ж наділені моментом виникнення у часі. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК право власності, право постійного користування та право оренди на земельну ділянку виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За загальним правилом право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Проте, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

1. Поняття управління у галузі земельних відносин. Система органів управління в галузі земельних відносин.

2. Функції управління в галузі земельних відносин.

3. Поняття та зміст землеустрою.

4. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій, землевпорядний процес.

5. Державний земельний кадаетр, значення його ведення. Складові державного земельного кадастру.

6. Моніторинг земельних ресурсів та його значення

1. У доктрині земельного права вживаються терміни «управління у галузі земельних відносин», «державне управління земельним фондом», «державне регулювання земельних відносин».

Управління у галузі земельних відносин доцільно визначати як діяльність із використанням владного примусу, спрямовану на забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Буквальне ж розуміння терміну «управління земельним фондом» значно вужче і означає розподіл та перерозподіл земель та організацію їх використання. Виходячи із такого визначен­ня, управління земельним фондом є складовою управління у галузі зе­мельних відносин.

Використовується також термін "державне регулювання зе­мельних відносин", який розглядається по-різному, наприклад, як ці­леспрямована діяльність державних органів з організації раціональ­ного використання земель та їх охорони шляхом застосування економіко-правових заходів. Але більш загальноприйня­те розуміння, закріплене у ст. 3 ЗКУ, розглядає державне регулюван­ня як встановлення правових норм, що регулюють земельні відносини (нормативне регулювання).

В залежності від обсягу компетенції виділяють органи:

- загаль­ної;

- міжгалузевої;

- галузевої компетенції;

- спеціально упо­вноважений орган з питань земельних ресурсів.

І. До органів загальної компетенції (компетенція цих органів не обмежена ні певною галуззю, ні функціональним напрямком) належать:

• Верховна Рада України (ст. 6 ЗКУ);

• Кабінет Міністрів України (ст. 13 ЗКУ);

• Рада Міністрів АР Крим (ст. 16 ЗКУ);

• місцеві державні адміністрації (ст. 17 ЗКУ, ст.ст. 16,21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації");

• Верховна Рада АР Крим (ст. 7 ЗКУ);

• місцеві ради (ст.ст. 8-12 ЗКУ, ЗУ "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні", ЗУ "Про столицю України - місто-герой Київ").

ІІ. Міжгалузевими органами (компетенція цих органів охоплює
певний функціональний напрямок діяльності) є наступні.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (ст. 14 ЗКУ, ст. 17 ЗУ "Про охорону земель", ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 7 ЗУ "Про державний контроль за використанням і охороною земель"; По­ложення, затверджене ПКМ від 02.11.2006 № 1524); міністерство, зокрема, організовує моніторинг земель, проведення державної екологічної експертизи, здійснює контрольні повноваження тощо.

Міністерство аграрної політики України (ст. 18 ЗУ "Про охоро­ну земель", ст. 8 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель"; Положення, затверджене ПКМ від 01.11.2006 № 1541); бере участь у моніторингу та охороні земель сільськогос­подарського призначення, тощо;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Положення затверджено ПКМ від 02.11.2006 № 1539). В скла­ді міністерства діє державний департамент —Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, який, від­повідно до ПКМ від 11.08.2000 № 1263 (затверджено Положення), уповноважений " надавати в оренду земельні ділянки у зоні відчу­ження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення на тих тери­торіях, з яких відселено жителів та припинено діяльність рад", здійснює реабілітацію, мо­ніторинг земель та контроль за використанням земель.

Міністерство культури і туризму України (ст. 5 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"; Положення затверджене ПКМ від 08.11.2006 № 1566). Міністерство здійснює окремі повноваження у галузі використання земель історико-культурного призначення.

Міністерство оборони України (Положення затверджене ПКМ від 03.08.2006 № 1080): забезпечує використання земельних діля­нок, виділених для потреб Збройних Сил.

Фонд державного майна України (п. 12 розділу X "Перехідні положення", ст. 17-1 та ін. ЗКУ; Тимчасове положення затверджене Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХП).

ІІІ. Галузеві органи (здійснюють повноваження у певній галузі). До них відносимо наступні.

Міністерство регіонального розвитку та будівництва (ст. 20 ЗУ "Про планування та забудову територій"; Положення затверджене ПКМ від 16.05.2007 № 750) здійснює нормативно-правове регулю­вання земельних відносин, бере участь у контролі у сфері земель­них відносин (здійснюючи архітектурно-будівельний контроль).

Міністерство транспорту та зв'язку України (Положення затверджене ПКМ від 06.06.2006 № 789) здійснює низку повнова­жень по відношенню до земель транспорту та зв’язку (ч. 1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства).

Державний комітет України по водному господарству (ст. 16 ЗУ "Про меліорацію земель"; Положення затверджене ПКМ від 27.06.2007 № 882) здійснює низку повноважень у галузі меліора­ції земель;

Державний комітет лісового господарства України (ст. 28 ЛКУ;
Положення затверджено ПКМ від 27.06.2007 № 883) здійснює дер­жавний нагляд і контроль за використанням земель лісогосподар­ського призначення.

IV. Спеціально уповноваженим органом у галузі земельних відносин (ст. 15 ЗКУ та ін. норми кодексу вживають термін "центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів) є Держав­ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем України) (див. Положення, затверджене ПКМ від 19.03.2008 № 224), структуру якого складає центральний апарат та територіальні органи земельних ресурсів (положення, затверджені наказом Держкомзему Украї­ни від 17.06.2008 № 123), інженери-землевпорядники сіл, селищ, донедавна Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (Положення затверджене ПКМ від 25.12.2002 № 1958). Нарівні з облас­ними головними управліннями в АР Крим діє Республіканський комі­тет по земельних ресурсах АР Крим, який є республіканським орга­ном виконавчої влади, функціонально підпорядковується Держкомзе­му і входить до єдиної системи державних органів земельних ресур­сів (Положення затверджене постановою Ради Міністрів АР Крим від 10.11.1998 №348).

Певні функції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (зокрема, щодо т.з. реєстрації земельних ділянок" - див. ст. 202 ЗК України) на даний час фактично здійснює Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» (діє на підставі Статуту, затвердженого Наказом Держкомзему України від 22.01.2009 №33).

2. Функції управління у галузі земельних відносин у доктрині визначаються як види (напрями) діяльності уповноважених органів щодо забезпечення раціонального й ефективного використання, охорони та відтворення земель.

Основними функціями управління у галузі земельних відносин є:

1) планування та використання земель;

2) встановлення меж адміністративно-територіальних утворень;

3) розподіл та перерозподіл земель;

4) моніторинг земель;

5) контроль за використанням та охороною земель;

6) землеустрій;

7) ведення державного земельного кадастру;

8) вирішення земельних спорів.

Під плануванням використання земель у правовій доктрині прийнято розуміти діяльність уповноважених органів державної вла­ди та місцевого самоврядування, що полягає у створенні та втілен­ні перспективних програм (схем) використання та охорони земель­них ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, історичних, ге­ографічних, демографічних та інших особливостей конкретних те­риторій, а також в прийнятті та реалізації на їх основі відповід­них рішень.

Формами планування використання земель є (1) розробка та затвердження програм використання земель (державних, регіональ­них), (2) планування територій, (3) природно-сільськогосподар­ське районування земель.

Правовою основою складання та затвердження державних та регіональних програм використання земель є норми ст.ст. 85, 116 Конституції України, ст. 6 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ЗУ "Про державні цільові програми", ст.ст. 177-180 ЗКУ.

Планування територій у законодавстві визначається як "про­цес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реаліза­ції відповідних рішень" (ст. 1 ЗУ "Про планування і забудову терито­рій"). На відміну від законодавчого визначення, фактично, плануван­ня територій здійснюється не лише за допомогою містобудівної, а і за допомогою землевпорядної документації.

Правовою основою територіального планування є Закони України "Про основи містобудування" від 16.11.1992, "Про планування та за­будову територій" від 20.04.2000, "Про Генеральну схему планування території України" від 07.02.2002, ст. 180 ЗКУ

В рамках планування територій можуть складатися схеми плану­вання території району та схеми планування території сільради.

Природно-сільськогосподарське районування земель - "по­діл території з урахуванням природних умов та агробіологічних ви­мог сільськогосподарських культур" (ч. 1 ст. 179 ЗКУ). Районування є основою для розробки землевпорядної документації відносно земель сільськогосподарського призначення.

Здійснення природно-сільськогосподарського районування зе­мель регламентується ст. 179 ЗКУ, ст. 26 ЗУ "Про охорону земель" від 19.06.2003, ст. 39 ЗУ "Про землеустрій" від 22.05.2003, ПКМ від 26.05.2004 № 681 "Про затвердження Порядку здійснення природ­но-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", Наказом Держкомзему України від 10.11.2004 № 366 "Про затвердження Методичних ре­комендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського райо­нування (зонування) земель".

Встановлення меж адміністративно територіальних утворень як окрема функція управління полягає у встановленні та зміні уповнова­женими органами меж адміністративно—територіальних утворень.

Процедура визначення меж включає в себе (1) розробку відповід­ного проекту землеустрою, (2) проведення державної землевпорядної експертизи проекту, (3) його затвердження та (4) посвідчення меж.

1. Розробка проекту землеустрою. У ч. 2 ст. 174 ЗКУ передбачено, що межі районів, селищ, міст, районів у містах встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповід­но до "техніко—економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів". Як видається, землевпорядним проектом щодо встановлення і зміни земель населених пунктів може бути план земельно-господарського устрою населеного пункту. Декларативні і неконкретні положення щодо проектів землеустрою щодо встановлен­ня і зміни меж адміністративно-територіальних утворень передбачені у ст. 46 ЗУ "Про землеустрій".

2. Державна землевпорядна експертиза проекту землеустрою відповідно до ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної докумен­тації" (є обов'язковою згідно із ст. 9 Закону).

3. Затвердження проекту землеустрою.

Компетенція щодо затвердження згаданих проектів розподілена таким чином:

- відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України, п. "г" ст. 6, ч. 1 ст. 174 ЗКУ, визначення меж районів і міст віднесено до ком­петенції ВРУ. Встановлення і зміна меж здійснюється за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад (ч. 1 ст. 174 ЗК);

- п. "з" ст. 7, п. "ж" ст. 8, п. "д" ст. 10, п. "і" ст. 12, ч. 2 ст. 174 ЗКУ надають повноваження щодо встановлення і зміни меж сіл і селищ Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним радам, та Київській і Севастопольській міським радам за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення з питань адміністративно—територіального устрою при­ймаються виключно на пленарних засіданнях. Ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про планування та забудову територій" передбачає можливість підго­товки пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів також виконавчими органами відповідних рад. Існують Техніч­ні вказівки по складанню проектів встановлення меж сільських на­селених пунктів, затверджені Держкомземом України 30.10.1991.

- межі районів у містах визначаються міською радою (п. "и" ст. 12, ч. З ст. 174 ЗКУ) виключно на пленарних засіданнях (п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні") за поданням відповідних районних у містах рад (реалізувати дане правило неможливо, якщо поділ на райони запроваджується впер­ше). Повноваження міських рад визначати межі районів у містах прямо Конституцією України не передбачені, проте випливають із наданих радам ч. 5 ст. 140 Конституції України повноважень щодо "організації управління районами в містах".

Розподіл та перерозподіл земель як функція управління полягає у наданні земельних ділянок державної та комунальної власності у власність та користування, відчуженні земельних ділянок інших форм власності у державну або комунальну власність, припи­ненні права землекористування ділянками державної та комунальної власності, зміні цільового призначення земельних ділянок.

Контроль за використанням та охороною земель, за законодав­чим визначенням, "полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України" (ст. 187 ЗКУ).

Контроль за використанням та охороною земель доцільно визначити як діяльність уповноважених суб'єктів із перевірки дотримання норм земельного законодавства та вжиття заходів щодо припинення його порушень і притягнення порушників до юридичної відповідальності.

Функція контролю пов'язана із функцією моніторингу, проте, на відміну від моніторингу, для контролю характерний владний вплив на порушників.

За суб'єктом здійснення виділяють такі форми контролю: (1) державний, (2) самоврядний та (3) громадський контроль.

Загальні положення про здійснення державного контролю у даній сфері визначені ст.ст. 187—190 ЗКУ, ЗУ "Про державний контр­оль за використанням та охороною земель", ПКМ "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження гос­подарської діяльності та визначається періодичність проведення пла­нових заходів з державного контролю за використанням та охороною земель" від 20.05.2009 № 477, Наказом Держкомзему України "Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною зе­мель" від 12.12.2003 № 312, засади притягнення до адміністратив­ної відповідальності за земельні правопорушення — КУпАП. Відно­сини із здійснення контролю також регулюються законодавством, що визначає статус контролюючих суб'єктів:

- Держкомзему України, у складі якого діє Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель — див. ст. 6 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель, ПКМ "Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охоро­ною земель" від 25.12.2002 № 1958;

- Мінприроди України, у складі якого ще Державна екологічна ін­спекція - див. ст. 7 ЗУ "Про державний контроль за використан­ням та охороною земель", ПКМ "Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію" від 17.11.2001 № 1520;

- Мінагрополітики України, у складі якого повинна бути утворена Державна служба охорони родючості грунтів (станом на червень 2009 року цього не відбулося) - див. ст. 8 ЗУ "Про державний контр­оль за використанням та охороною земель";

- МОЗ України, у складі якого діє санітарно—епідемічна служ­ба — див. ПКМ "Про затвердження Положення про державний са­нітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" від 22.06.1999 № 1109;

- Мінрегіонбуд України, в складі якого діє Державна архітектур­но-будівельна інспекція — див. ПКМ "Про утворення Державної архітектурно-буцівельної інспекції''' від 05.04.2006 № 428, ПКМ "Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівель-ний контроль" від 25.03.1993 № 225;

2. Здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин передбачене ст. 189 ЗК України, п. «ї» ст. 15 ЗУ «Про охорону навколишнього середовища». Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

3. Здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель передбачене ст. 190 ЗК України, згідно із якою такий контроль «здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

3. Поняття та зміст землеустрою

Землеустрій належить до основних функцій управління в галузі використання та охорони земель. Основними цілями землеустрою є організація раціонального використання та пере­розподілу земель в усіх галузях економіки, реорганізація систем землеволодіння і землекористування, створення сприятливого навколишнього середовища, підтримка екологічно сталих ландшафтів і охорона земель. Згідно зі ст. 1 Закону "Про земле­устрій" та ст. 181 ЗК землеустрій становить сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації те­риторії адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-вироб­ничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про землеустрій" суб'єктами земле­устрою є: органи державної влади та органи місцевого самовря­дування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеус­трій, землевласники та землекористувачі. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, об'єктами землеустрою є територія Укра­їни; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

В обов'язковому порядку землеустрій проводиться на землях усіх категорій та форм власності у разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів земле­устрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обме­жених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів земле­устрою; виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоак­тивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Зазначені особи при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають земле­устрою.

Відповідно до ст. 184 ЗК землеустрій передбачає: встанов­лення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-терито­ріальних утворень, землеволодінь і землекористувань; розроблен­ня загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обгрунтування встановлення меж територій з особливими при­родоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів від­ведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місце­вості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвід­чують право власності або право користування землею; складан­ня проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроб­лення заходів щодо охорони земель; розроблення іншої земле­впорядної документації, пов'язаної з використанням та охоро­ною земель; здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; проведення топо­графо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністра­тивно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань становить технічні дії з перенесення та закріплення на місцевості меж населених пунктів, районів, областей та інших утворень. Правовою і технічною підставою для виконання зазначенихдій є генеральний план населеного пункту (міста, селища) або проект землеустрою (для сільських населених пунктів). Основні точки меж закріплюються на місцевості спеціальними знаками або провадиться опис проходження меж у натурі. Усі матеріали перенесення меж у натурі оформляються у вигляді спеціальної землевпорядної справи.

Розробка загальнодержавної і регіональних програм викорис­тання та охорони земель здійснюється на підставі нормативних актів, які видаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом України, місцевими органами державної влади, а також Держкомземом.

Складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень передують складанню довгострокових прогнозних або середньострокових передпланових документів, які забезпечують наукове обгрунтування раціональної експлуатації та охорони земельних ресурсів. Потім ці схеми стають основою складання міжгосподарського і вну­трішньогосподарського землеустрою, різних передпроектних та проектних інженерних розробок.

Обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами. Ці території складають природно-заповідний фонд нашої країни, який знаходиться під особливою охороною держави. Обгрун­тування необхідності створення та розміщення об'єктів, шо підлягають особливій охороні, здійснюється органами Мінпри­роди та Держкомзему. Вони провадять спеціальні обстеження, визначають основні ознаки і параметри обмежень або заборон господарської експлуатації земель, які включаються до складу таких територій.

Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових здійснюється при наданні та вилученні земель, виділенні орендованих ділянок, відведенні угідь для фермерських господарств, а також під час реорганізації сільськогосподарських підприємств у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ. У ході цих дій усуваються недо­ліки землеволодінь і землекористувань (черезсмужжя, далеко­земелля, вкраплювання, вклинювання тощо).

Складання проектів відведення земельних ділянок. Відведення земельної ділянки становить землевпорядну дію, спрямовану на реалізацію розпорядчих актів (постанов, розпоряджень, нака­зів, рішень) компетентних державних органів про встановлення (у разі відведення) або припинення (при вилученні) права власності, землеволодіння або землекористування шляхом перенесення і закріплення меж ділянки в натурі. Відведення земель — це відмежування даної ділянки від усіх інших, в результаті якого визначаються конкретні межі об'єктів права власності, землеволодіння, землекористування або оренди.

Авторський нагляд за виконанням проектів з питань вико­ристання та охорони земель становить здійснення їх авторами контрольних функцій протягом всього періоду виконання землевпорядних дій з метою забезпечення відповідності інженерно-технічних та техніко-економічних показників введених в експлуатацію об'єктів показникам, передбаченим проектами. Результати, одержані під час авторського нагляду за реаліза­цією проекту землеустрою, заносяться в журнал авторського нагляду за виконанням проектів землеустрою.

Проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунто­вих, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель — це особливий вид землевпорядних дій підготовчого характеру, їх метою є збирання інформації, необхідної для здійснення запланованих заходів. Зокрема, топографо-геодезичні та карто­графічні роботи проводяться з метою створення і своєчасного поновлення планово-картографічної основи при здійсненні землеустрою, а грунтові, геоботанічні та інші обстеження зе­мель — з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруд­нення, інших негативних явищ.

Порядок проведення зазначених робіт та використання за цих умов земельних ділянок, встановлено у ст. 97 ЗК та Законі України від 23 грудня 1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність". Правовою підставою здійснення цих робіт є рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земель, на яких прово­дяться роботи, а також угода з власником землі або погодження з землекористувачем.

У спеціальній літературі виділяють 3 взаємопов'язані аспекти землеустрою: економічний, юридичний і технічний. Економіч­ний аспект полягає в організації використання землі як засобу виробництва. Юридичний бік землеустрою відображає адекват­ність здійснення права власності на землю і права землекорис­тування. Технічний аспект дістав вияв у проведенні проектно- розвідувальних, знімальних робіт та робіт, пов'язаних з обстеженням певних земельних ділянок.

Загальне керівництво землевпорядними роботами здійснює Держкомзем. Землеустрій провадиться за рахунок коштів дер­жавного, республіканського (АРК) і місцевого бюджетів. Роз­роблення землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може здій­снюватися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та приватними організаціями, які мають відповідні ліцензії.

Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє виділити 3 види землеустрою — загальнодержавний, регіональний та місцевий. Виділенню вказаних видів землеустрою сприяє і сучасна практика його здійснення.

Загальнодержавний та регіональний рівні здійснення земле­устрою становлять систему взаємопов'язаних заходів щодо комп­лексної організації території нашої країни, здійснюваних з метою її найбільш раціонального використання.

Його основними завданнями є розробка: документації із землеустрою щодо вста­новлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель; схем землеустрою і техніко-економічних обгрун­тувань використання та охорони земель адміністративно-тери­торіальних утворень; проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; загально­державних та регіональних проектів землеустрою щодо органі­зації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення тощо.

Місцевий землеустрій поділяється на міжгосподарський та внутрішньогосподарський.

Міжгосподарський землеустрій становить систему заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів), здійснюваних з метою їх найбільш раціонального використання. Його основними завданнями є: утворення нових землекористувань шляхом надання земель різним господарюючим суб'єктам (сільськогосподарським коопе­ративам, акціонерним товариствам, фермерським госпо­дарствам); упорядкування і раціональна організація існуючих землекористувань (усунення черезсмужжя, вклинювань, далекоземелля, вкраплювань та інших незручностей, пов'язаних з розташуванням земель).

Землевпорядні дії під час здійснення міжгосподарського землеустрою охоплюють: встановлення точного складу учасників (обов'язковою умовою є участь усіх суб'єктів, зацікавлених у складанні проекту); збирання, систематизацію та вивчення усіх наявних матеріалів про економічний стан і перспективи розвитку існуючих і новостворюваних господарств (земельно-кадастрові дані, матеріали ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, дорож­ніх та інших обстежень і розвідувань); одержання додаткових польові обстеження для уточнення і коригування застарілих відомостей).

Внутрішньогосподарський землеустрій — це комплекс заходів щодо організації території окремого господарюючого суб'єкта, які здійснюються з метою створення у межах його територіаль­ного володіння умов для раціонального використання та охорони земель. Внутрішньогосподарські землевпорядні роботи прова­дяться на земельних ділянках, що закріплюються за конкрет­ними землевласниками і землекористувачами.

Основними завданнями внутрішньогосподарського земле­устрою є: економічне обґрунтування і графічне встановлення меж окремих видів угідь, що входять до складу земель, які належать конкретному господарюючому суб'єкту; розмежування зазначених угідь за їх господарським призначенням; раціональна організація території всередині окремого господарства; обґрун­тування і графічне визначення системи внутрішньогоспо­дарських транспортних та інших комунікацій тощо. Внутрішньо­господарський землеустрій має важливе значення для конкре­тизації змісту прав землевласників і землекористувачів. Він створює нормальні умови для функціонування господарств, забезпечує раціональне використання та ефективну охорону земель.

Система землевпорядних органів очолюється Держкомземом, який здійснює загальне організаційно-методичне керівництво усією землевпорядною справою у нашій країні. Систему під­порядкованих йому землевпорядних органів складають: Дер­жавний комітет АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласні, Київське і Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Державний комітет АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру, а також територіальні органи земельних ресурсів здійснюють свою діяльність на основі типо­вих положень.

Землевпорядний процес становить законодавчо встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. Чинне земель­не законодавство не містить чіткого визначення його стадій. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 ЗК, Закону "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок можна виділити такі стадії: ініціювання проведення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місцевість); оформлення і видача земле­впорядних матеріалів та документів; авторський нагляд за здій­ орендарями.

Ініціювання проведення землевпорядних дій здійснюється шляхом подання заінтересованими особами письмового клопо­тання або заяви. Заявниками можуть бути власники землі та землекористувачі (орендарі), а також органи державної влади або органи місцевого самоврядування. Клопотання або заява подається до місцевої ради або державної адміністрації того району, де розташована земельна ділянка власника чи земле­користувача (орендаря).

Підготовчі роботи становлять вивчення умов і підготовку відповідної інформації та матеріалів для складання проекту. При цьому провадяться такі дії: вивчення стану землевпоряд­ного об'єкта; збирання, оцінка, оброблення та підготовка інфор­мації про об'єкт; підготовка графічних та інших матеріалів; проведення польових обстежень і розвідувань, необхідних для забезпечення проектування; розроблення та погодження проект­ного завдання. Завершальним документом цієї стадії є акт прове­дення обстежувальних, розвідувальних, підготовчих та інших робіт.

Розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем і проектів землеустрою — це основна стадія землевпорядного процесу.Головним юридич­ним документом на цій стадії є проект землеустрою. Він склада­ється з графічної (проектний план) і текстової частин. У проекті економічно обґрунтовуються основні напрями найбільш ра­ціонального та ефективного використання земель з урахуванням особливостей землевпорядного об'єкта. Розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою. Замовни­ком проекту відведення земельної ділянки можуть бути сільська, селищна, міська рада, районна, Київська або Севастопольська міська державна адміністрація, землевласник або землекорис­тувач, інші особи відповідно до закону. У разі прийняття судом рішення про передачу земельної ділянки у користування або надання у власність, замовником проекту її відведення є фізична або юридична особа, на користь якої прийнято рішення.

Розгляд і затвердження проектної документації відповідно до вимог ч. 1 ст. 186 ЗК проводиться в наступному порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічні обгрунтування вико­ристання та охорони земель і схеми землеустрою після по­годження їх у встановленому порядку розглядаються і затвер­джуються відповідними органами виконавчої влади або орга­нами місцевого самоврядування; проекти створення нових земле­володінь і землекористувань після погодження їх у встанов­леному порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самовряду­вання; проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти землеустрою сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розгля­даються і затверджуються замовниками цих проектів.

На цій стадії провадиться державна землевпорядна експер­тиза. Вся землевпорядна документація із землеустрою, оцінки земель, а також документація і матеріали державного земельного кадастру, яка розробляється на державному, регіональному та місцевому рівнях суб'єктами господарської діяльності, що отримали ліцензію відповідно до Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльнос­ті" підлягає державній експертизі. Метою останньої є дослід­ження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на пред­мет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стан­дартам, нормам і правилам, а також підготовка обгрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. При проведенні експертизи перевіряються, аналізуються та досліджуються: правове забезпечення проектних рішень; від­повідність передбачених заходів проектному завданню, а також вимогам раціонального використання та охорони земель і норма­тивно-технічних документів, вимогам дотримання законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, держави і суспільства; запропоновані проектною документацією способи зняття, збереження і використання родючого шару грун­ту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням і рекуль­тивацією земель; еколого-економічна ефективність заходів запобігання негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки зокрема та ландшафт взагалі. Рішення про затвердження проектів є правовою підставою переходу до наступних стадій землевпорядного процесу.

Перенесення проектів у натуру (на місцевість) здійснюється за участю представників заінтересованих сторін. При цьому межі ділянок закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Додержання передбаченої порядком землеустрою органі­зації територій є обов'язковим для власників, землекористувачів та орендарів земельних ділянок.

Оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів власникам земельних ділянок і постійним землекористувачам здійснюється на підставі затверджених і перенесених у натуру проектів землеустрою. їм видаються державні акти на право власності або право користування земельною ділянкою чи вно­сяться зміни до раніше виданих актів.

5. Державний земельний кадаетр, значення його ведення. Складові державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр є найважливішим інструмен­том державного управління земельним фондом. Він забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель. Роль земель­ного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, запроваджен­ня плати за землю, включення земельних ресурсів до системи ринкових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка вста­новлює процедуру визнання факту виникнення або припинення сукупність відомостей і документів про місця розта­шування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів. Іншими словами це звід систематизованих, науково обгрунтованих та достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтере­сованих підприємств, установ, організацій і громадян інформа­цією про природний стан, господарське призначення і правовий режим земель з метою організації їх раціонального викорис­тання та охорони, регулювання земельних відносин, економіч­ного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, визначення розміру плати за землю. Порядок ведення державного земельного кадастру визначається Положен­ням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15.

Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відо­мостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом по земельних ресурсах і земель­ній реформі АРК, управліннями земельних ресурсів, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій, районних державних адміністрацій й відділами земельних ресурсів сільсь­ких, селищних, міських рад.

Усі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді періодично обновлюваної спеціальної базової документації, яка складається щорічно. Вона може бути текстовою і картогра­фічною. Нині для її складання застосовують сучасні технічні системи. Програмою створення автоматизованої системи ве­дення державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355, передба­чено створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. До зазначеної документації належать кадастрові карти і плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться у державній, кому­нальній і приватній власності, їх кількість, якість, цінність і продуктивність по власниках землі і землекористувачах, на­селених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад, областях, АРК та України в цілому. Земельно-кадастрова документація також охоплює книги реєстрації дер­жавних актів на право власності на землю, право постійного користування землею і договорів оренди землі.

Згідно зі ст. 196 ЗК державний земельний кадастр включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну та грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

Кадастрове зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встановлення в них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламента­ції типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах окремих зон відповідно до регіональних та місцевих правил забудови.

Зонування земель в Україні здійснюється відповідно до по­ложень ЗК, законів "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування" та інших нормативних актів. Дії щодо кадастрового зонування включають встановлення: місця розташування обмежень щодо використання земель; меж када­стрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; ка­дастрових номерів (території адміністративно-територіальних одиниць).

Затверджений відповідною радою план зонування є офіцій­ним документом, який визначає права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ території насе­леного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок, від чого залежать права та обов'язки землевласників або землекористувачів щодо їх вико­ристання. Воно здійснюється на основі Положення про зе- мельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

Кадастровий номер, як складова системи кадастрового зону­вання, є унікальним і не повторюється на всій території Ук­раїни номером, який присвоюється земельній ділянці при її формуванні, і є незмінним протягом всього періоду існування конкретної земельної ділянки, підтримує механізм обігу зе­мельних ділянок, а також містить в собі додаткову інформацію географічного місця розташування земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою. Поділ земельної ділянки чи виділення частини земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок, або інші дії, пов'язані із зміною меж зе­мельних ділянок, призводять до того, що нові ділянки стають самостійними кадастровими обліковими одиницями, яким після їх формування в порядку землеустрою присвоюються нові кадастрові номери. З метою забезпечення створення і функціону­вання автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв'язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами в Україні запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок.

Кадастрові зйомки згідно з ч. 1 ст. 198 ЗК становлять комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Головною вимогою до їх проведення є додержання точності й детальності відображення кадастрових об'єктів. Відповідно до ст. 1 Закону "Про топографо-геодезич­ну і картографічну діяльність" метою здійснення кадастрової зйомки є одержання інформації про межі земельних ділянок чи визначених обмежень та документоване закріплення такої інформації шляхом нанесення їх на планшет для створення планів (карт), які служать основою для різних кадастрів. Тому кадастрову зйомку не слід ототожнювати із встановленням, зміною, відновленням меж земельної ділянки чи її частини, обмежень на земельну ділянку, які здійснюються в порядку землеустрою.

Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміж­ними землевласниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Бонітування ґрунтів (від лат. вопііаз — доброякісність) ста­новить порівнянну оцінку за їх природними ознаками. Вона провадиться на основі даних про природні властивості грунтів (вміст гумусу, поживних речовин, фізико-хімічний склад тощо), які мають сталий характер та істотно впливають на врожай­ність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Така характеристика ґрунтів дістає вияв в оцінних одиницях (бонітетах).

В результаті бонітування формуються оцінні групи, в яких грунти розташовуються у порядку зростання або убування їх природної родючості (ранжировані групи). Контрольним по­казником родючості ґрунтів є показник середньої багаторічної врожайності типових для конкретних ґрунтів сільськогоспо­дарських культур. Залежно від природних якостей кожній групі ґрунтів присвоюється певна кількість оцінних одиниць — балів. Грунтами вищої категорії є ті, яким присвоєно 100 балів. Побу­дована у такий спосіб шкала оцінок називається шкалою бонітету.

Юридичне значення бонітування ґрунтів полягає в тому, що інформація про якісний стан грунтів певної природнокліматичної зони є вихідною для: проведення економічної та грошової оцінки земельних ділянок; проведення розрахунків відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподар­ського виробництва, а також збитків, заподіяних вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб; вирішення завдань сільськогосподарського та лісогосподарського вироб­ництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогоспо­дарських культур або їх екологічних груп на певній території і планування їх врожайності.

Економічна оцінка земель становить оцінку землі як природ­ного ресурсу та засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах і як просторового базису в суспільному виробницт­ві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.

Залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок є капіталізованим рентним доходом із земель­ної ділянки, визначеним за встановленими і затвердженими нормативами. Вона використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогоспо­дарського виробництва, економічного стимулювання раціональ­ного використання та охорони земель тощо.

В свою чергу експертна грошова оцінка земельних ділянок становить результат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділян­ки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту. Вона застосовується при здійсненні цивільно-правових договорів щодо земельних ділянок.

Державна реєстрація земельних ділянок становить офіційне посвідчення права власності на землю і права землекористу­вання. Відповідно до ст. 202 ЗК вона здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з 2 частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Облік кількості та якості земель ведеться за власниками земельних ділянок і землекористувачами. При обліку кількості земель виділяються землі у межах населених пунктів; за їх межами; за категоріями; формами власності; зрошувані та осушені; надані у користування на умовах оренди; землі, які обкладаються, й ті, що не обкладаються податком.

Облік якості поширюється на усі категорії земель. Він відоб­ражає: класифікацію усіх земель сільськогосподарського призна­чення за генетичним типом грунту, придатністю з виділенням особливо цінних земель; характеристику земель за товщиною гумусового шару, вмістом гумусу та рухливих поживних речо­вин, механічним складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням, як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне; характеристику культуртехнічного стану природ них кормових угідь; лісотипологічну характеристику лісових угідь; класифікацію земель населених пунктів, яка провадиться за їх функціональним призначенням відповідно до містобудівної документації; характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Дата добавления: 2014-01-06