Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів

Учіння - це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчальних завдань (теорія діяльності). У навчанні має місце предметна і внутрішня (психічна) діяльність учня. Остання особливо ефективно протікає в умовах, коли навчання передує розвитку, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на сьогоднішній рівень, а на більш високий, якого можна досягти.

Педагогічна психологія вважає, що кожний віковий період має свій, найбільш характерний вид діяльності: в дошкільному - гра, в молодшому шкільному віці - учіння, в середньому - розгорнута суспільне корисна діяльність у всіх її варіантах (навчальна, трудова, художня, спортивна). У старшому шкільному віці провідною є особлива форма навчальної діяльності, яка має більш профорієнтаційний характер на ґрунті самостійності.

Передумови навчальної діяльності учня:

1. Наявність мети.

2. Наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання.

3. Наявність бажання вчитися.

4. Зосередження уваги на навчальній діяльності.

5. Наявність належного рівня розвитку.

Виділяють два основних варіанти навчальної діяльності учнів: перший протікає під час уроку чи в інших формах (його спрямовує вчитель), другий - під час самостійної роботи на уроці чи в домашніх умовах.

Під керівництвом вчителя мають місце такі дії:

1) прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем;

2) здійснення навчальних дій і операцій для вирішення завдання;

3) регулювання навчальної діяльності (під впливом учителя і самоконтролю);

4) аналіз результатів навчальної діяльності (під керівництвом учителя).

Під час самостійної навчально діяльності виділяють такі дії:

1) планування чи конкретизація завдань своєї навчальної діяльності;

2) планування методів, засобів і форм навчальної діяльності;

3) самоорганізація навчальної діяльності;

4) самоконтроль;

5) саморегулювання учіння;

6)самоаналіз результатів навчальної діяльності.

У характеристиці процесу навчання виділяють не тільки діяльнісний аспект, але й аспект спілкування, який створює умови, щоб оволодіти знаннями, і активізує цей процес.

Одночасно з процесом викладання й учіння протікає внутрішній процес засвоєння знань і способів діяльності

Засвоєння — пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу учіння Внаслідок засвоєння знань, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, входять до її структури (М. Сметанський).

Психологічна характеристика процесів засвоєння

1. Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) –відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. У сучасних підходах до процесу засвоєння передбачено не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.

2. Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв'язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв'язків і причиново-наслідкових залежностей. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Узагальнення - це виділення і об'єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.

4. Закріплення — повторне осмислення вивченого з метою його запам'ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв'язки, але при цьому «не зубрити».

Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.

5. Застосування - перевірка дієвості знань. Це - вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, бажання, емоції, установки та ідеали особистості. Мотивація учіння — комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі взаємодіють дві основні групи мотивів.

І. Мотиви діяльності:

1. Мотиви, пов'язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ
та ін.

2. Мотиви, пов'язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв'язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

II. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1. Соціальні мотиви: а) мотиви обов'язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності).

2. Вузькоособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути «першим», мати високий професійний рейтинг.

3. Негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації, існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші - другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що, крім функцій спонукання діяльності, вони надають їй той чи інший суб'єктивний особистісний смисл.

Важливим компонентом мотивації є інтереси. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення. Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.

Таким чином, знаючи мотиви, вчитель завжди знайде причини і шляхи подолання труднощів.

Формування мотиваційної сфери необхідно здійснювати у двох напрямках:

1) розвивати мотиви обов'язку, суспільної значущості учіння;

2) вчити розуміти суб'єктивну значущість учіння, забезпечувати розвиток здібностей, нахилів, професійної орієнтації.

Важливе значення для процесу засвоєння знань має емоційно-почуттєва сфера. Емоційні хвилювання (радість, здивування, сум, страх, співчуття) викликаються в першу чергу активною позицією вчителя, змістом навчального матеріалу.

Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів і нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування наслідків навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій та інші.

Дата добавления: 2014-01-06