I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ОРГАНІВ СЕЧОВИДІЛЕННЯ

ЛЕКЦІЯ №17.

VI. Часткова структура легень

Типова часткова структура легень характерна для великої рогатої худоби, свині і собаки: верхівкові, серцеві і дафірагмальні частки, а на правій легені – додаткова (засерцева) частка. В коня – серцево-діафрагмальні, верхівкові і додаткова частки.

а) відсутня додаткова частка – дикобраз;

б) редукція лівої верхівкової частки – двопарнорізцеві гризуни і зайцеподібні;

в) злиття лівих верхівкової і серцевої часток – морж, стопоходячі хижаки;

г) злиття серцевих і діафрагмальних часток обох легень – однокопитові, мозоленогі, носоріг, бегемот;

д) повне злиття всіх часток обох легень – рукокрилі, китоподібні, сиреневі.

VII. Філогенез органів дихання. Види дихання у філогенезі

1. Дифузне дихання – газообмін здійснюється всією поверхнею тіла в тварин, у котрих відсутня серцево-судинна система (одноклітинні, губки, кишковопорожнинні).

2. Шкірне дихання характерне для нематод, личинок комах, має місце в риб і земноводних. У людини становить 1%, в коня – 7-8%.

3. Кишкове дихання відбувається шляхом заковтування повітря (сом, в’юн).

4. Зяброве дихання:

- зовнішні зябра – в основному в личинок риб і амфібій, розвиваються за рахунок шкіри (різновид кишкового дихання);

- внутрішні зябра – розвиваються в зв’язку із розвитком зябрових щілин.

5. Зяброво-легеневе дихання – двоякодихаючі риби, кисень споживають, в основному, легенями, а вуглекислий газ виділяють зябрами.

6. Легеневе дихання розвивається в наземних тварин (амфібії, рептилії, птахи і ссавці). Легені розвиваються із останньої пари зябрових мішків (глоткових кишень). Поступово з простого мішкоподібного органу перетворилися у складний паренхіматозний орган, який містить всередині складну систему бронхіальних розгалужень.

7. Трахейне дихання – комахи, окремі трахейні трубочки підводять кисень безпосередньо до клітин, а іноді навіть входять у них.

У ссавців поєднуються:

а) дифузне дихання (еритроцити);

б) кишкове;

в) шкірне;

г) легеневе.

Філогенез механізму дихальних рухів

І. За наявності зябр:

А) дихальні рухи зовнішніх зябр за допомогою мускулатури і миготливих ворсин;

Б) ритмічні рухи кришки внутрішніх зябр → вода проходить крізь зяброві щілини.

ІІ. За наявності легень:

А) амфібії – ковтальний-ротоглотковий тип дихальних рухів;

Б) рептилії – насмоктувальний-шийно-грудний тип дихання;

В) птахи – грудний тип дихання;

Г) ссавці – грудо-черевний тип дихання.

Виділення (екскреція) – звільнення організму від кінцевих розчинних продуктів обміну, чужорідних речовин, надлишку води, солей і органічних з’єднань, які потрапили з кормом або утворилися в процесі метаболізму.

Видільна функція властива шкірі, легеням, травному тракту, ниркам.

а) шкіра – бере участь у виділенні за допомогою потових та сальних залоз; з потом, який за своїм складом дуже близький до сечі, із організму виводиться значна кількість води і солей (у людини за добу може виділятися до 10 г азоту і біля 40 г кухонної солі). Похідна шкіри – молочна залоза – також виділяє певні продукти (антибіотики);

б) легені – виводиться вуглекислий газ, вода у вигляді пару і ряд летких речовин;

в) екскреторна функція органів травлення – через травні залози шлункового-кишкового тракту в просвіт кишкової трубки виділяється значна кількість азотистих з’єднань, солей, води, лікарські та отруйні речовини. З печінки із жовчю виводяться продукти обміну гемоглобіну (жовчні пігменти), які надають характерний колір каловим масам;

г) найбільша частина продуктів обміну, особливо білково-азотистих речовин, видаляється спеціалізованими органами – нирками. В людини за добу із сечею виділяється 10-15 г азоту, 0,7 г аміаку.

Дата добавления: 2014-01-06