VII. Філо- та онтогенез органів виділення

VI. Структурно-функціональна характеристика сечовивідних шляхів

1. Сечовід – парний трубкоподібний орган:

- слизова оболонка – перехідний епітелій;

- м’язова оболонка – непосмугована мускулатура;

- зовнішня оболонка – адвентиція.

2. Сечовий міхур

- слизова оболонка – перехідний епітелій;

- середня оболонка – товста, представлена двома поздовжніми (зовнішній і внутрішній) і коловим шарами непосмугованої мускулатури;

- зовнішня оболонка – верхівка й тіло вкриті очеревиною, шийка – адвентицією.

Топографія сечового міхура

В пренатальному онтогенезі (в плода) сечовий міхур спереду незамкнений, а з’єднується за допомогою урахуса з алантоїсом і лежить у черевній порожнині. Під час народження пупковий канатик відривається, урахус запустіває, сечовий міхур поступово переміщується в тазову порожнину (велика рогата худоба, кінь) або лобкову ділянку (свиня, собака).

3. Сечівник

У самок:

- слизова оболонка – перехідний епітелій;

- середня оболонка – непосмугована м’язова тканина, в каудальній частині – посмуговані м’язові волокна, які формують сечівниковий м’яз (стискач);

- зовнішня оболонка – адвентиція.

В самців сечівник майже відразу після виходу із сечового міхура об’єднується із сім’явипорскувальною протокою, утворюючи сечостатевий канал:

- слизова оболонка – перехідний епітелій;

- судинна (кавернозна) оболонка – сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та густу сітку кровоносних судин із розширеннями – лакунами (під час ерекції заповнюються кров’ю, що зумовлює зіяння сечостатевого каналу);

- м’язова оболонка – товстий шар посмугованих м’язових волокон, які утворюють сечостатевий м’яз;

- зовнішня оболонка – адвентиція.

1. одноклітинні, примітивні багатоклітинні – дифузне виділення або за допомогою скорочувальних вакуолей;

2. тварини, що не мають вторинної порожнини тіла (безпорожнинні і первиннопорожнинні черв’яки) – видільні трубочки – протонефридії, які пронизують все тіло і відкриваються назовні, мають ектодермальне походження;

3. тварини з вторинною порожниною тіла – видільні трубочки – метанефридії, починаються в кожному сегменті лійкою із порожнини тіла і відкриваються назовні, мають екто- і мезодермальне походження;

4. нижчі хордові – нефридії розміщуються метамерно, одним кінцем вони відкриваються в целомну порожнину, а іншим – назовні. В порожнині тіла по сусідству з нефридіями кровоносні судини утворюють густу сітку капілярів у вигляді клубочків.

У подальшому видільна функція трубочок переднього відділу тулуба поступово згасає; одночасно видільні трубочки задніх відділів посилено розвиваються і концентруються в компактні органи. Видільні трубочки, взаємодіючи з кровоносними судинами, поступово перетворюються в характерні сечові канальці, які починаються нирковими тільцями. Втрачається зв’язок із вторинною порожниною тіла, канальці втрачають лійки, формуються загальні відвідні шляхи.

В хребетних в онтогенезі ці перетворення проходять у три стадії.

1. Переднирка – пронефрос – розміщена в головній ділянці, є в дорослих особин круглоротих і дуже небагатьох костистих риб. У ссавців не функціонує навіть у ембріонів. У людини пронефрос існує всього 40 годин і не функціонує як сечовидільний орган. Кількість сечовіддільних трубок коливається від 1 до 12 (частіше 3-4). Розвивається із стінки тіла ембріона на межі соміта і бічної пластинки, від сегментних ніжок. Біля лійки кожного канальця є ниркове тільце, лійка відкривається у вторинну порожнину тіла, є загальна відвідна протока.

2. Проміжна нирка – мезонефрос, вольфово тіло – розміщена в ділянці тулуба. Постійно функціонує в риб і амфібій, в решти хребетних, в основному, в пренатальному періоді розвитку. Для проміжної нирки характерно:

а) поступова втрата метамерії (існує лише в деяких круглоротих), нирка стає компактним органом, в якому сильно розростаються судини, формуючи судинні клубочки і ниркові тільця; сечовіддільні трубочки сильно видовжуються;

б) втрачається зв’язок із вторинною порожниною тіла (існує лише в хвостатих амфібій);

в) протока проміжної нирки називається «вольфова протока» або первинний сечовід.

3. Дефінітивна (тазова) нирка – метанефрос – розвивається лише в рептилій, птахів та ссавців. У ссавців розміщена в поперековій ділянці, представляє собою компактний, паренхіматозний орган.

Із попередника вольфової протоки розвивається вторинний сечовід, а сама протока стає сім’япроводом. Попередньо сечовід відкривається в клоаку. В амфібій, більшості рептилій розвивається сечовий міхур. У змій, крокодилів і птахів сечовий міхур редукує. В ссавців розвивається з ніжки алантоїса, з’єднує клоаку із сечовим мішком.

Дата добавления: 2014-01-06