Класифікація інновацій

Ефективне управління інноваційною діяльністю підприємств передбачає ретельне вивчення інновацій. Багатоаспектність підходів у трактуванні інновацій, їх комплексний характер та різноманітність призводять до того, що на практиці іноді досить важко відмежувати окремі види інновацій від інших. «Перш за все, важливо відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (напр., естетичні зміни кольору, форми тощо); від незначних технічних чи зовнішніх змін в продктах, які не токаються конструктивних рішень і не виявляють суттєвого впливу на параметри, властивості, вартість вробу, а також його складових матеріалів і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння і випуску продукції, що до цього не випускалася підприємством, але уже відома на ринку продуктів, з метою задоволення поточного попиту і збільшення доходів підприємства» [21, с. 18]. Це зумовлює необхідність виокремити низку критеріїв, що дозволяла би чітко розмежовувати різні види інновацій, класифікувати їх за різними ознаками.

Критеріями класифікації інновацій є:

а) комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

в) наукова новизна і практична цінність запропонованої класифікаційної ознаки.

Перша класифікація інновацій запропонована Й. Шумпетером (див. п. 1 лекції). Вона стала класичною і використовувалась до кінця 60-х років ХХ ст. Сьогодні в наукових колах, залежно від поставлених цілей і підходів, виокремлюють різні класифікаційні ознаки і, відповідно, різні підходи у класифікації інновацій. Розглянемо кілька з них.

Мал. 2. Класифікація інновацій

Так, наприклад, поділ за ступенем новизни виділяє радикальні (базові), відносні (модифікаційні) та поліпшуючі інновації. Прикладом радикальних інновацій є новий продукт, отриманий на основі винходу-піонера[1] (напр., двигун внутрішнього згоряння на заміну паровому двигуну, напівпровідники, радіо) або нові способи виробництва; поліпшуючих – новий продукт на основі винаходу, що покращує винахід-піонер (удосконалення базових поколінь техніки, нові моделі машин і матеріалів); відносних – новий продукт, отриманий на основі раціоналізаторської пропозиції[2], зміна дизайну товару, матеріалів, з яких виготовляється, зміна способу рекламування.

Враховуючи особливості аналізу інноваційної діяльності підприємств, доцільним є виділення методології класифікації інновацій, в основі якої 1) ступінь ринкової новизни інновацій; 2) причини реалізації інновацій; 3) об’єкт інновацій.

За ступенем ринкової новизни інновації поділяють на первинні і вторинні. При цьому первинні інновації включають до свого складу інновації першої і другої хвиль.

Первинні інновації є результатом наукових досліджень і розробок, виробництва і виведення на ринок продукту, а також впровадженя в процес виробництва і збуту технологічних ідей, управлінських методів, організаційних структур і маркетингових підходів, що є принципово новими для ринку.

Інновації першої хвилі – нововведення, що базуються на першості у використанні нової ідеї. Багато фірм, що обрали таку стратегію, трансформувались у крупні корпорації. Зокрема, IBM (комп’ютери), Xerox (копіювальна техніка), Generak Elektric (електропобутові пристрої), Ford (автомобілі), Du Pont (нові матеріали), Federal Express (цілодобова доставка).

Важливим аспектом у питаннях пролонгування отримання надприбутків від технологічного лідерства є інноваційна компетенція. Числені і складні технологічні параметри нової продукції та технології її виготовлення, особлива внутрішня культура фірми, що дозволяє створювати інновації є визначальними у конкурентній боротьбі і убезпечують інноваторів від імітації їхньої продукції фірмами-суперниками. До того ж новатори завжди намагаються встановити міцні зв’язки з постачальниками і дистриб’юторами, що підвищує компетенцію і ноу-хау фірми.

Проте, зважаючи на обмеженість ресурсів і технічних можливостей, сьогодні чим раз, то складніше створювати принципово нові види продукції. Ось чому більшість нововведень відносяться до інновацій другої хвилі. Новаторами другої хвилі є ті компанії, яким вдалося внести глибокі якісні зміни у продукцію, послуги, технології, що вже існують на ринку. Серед таких глобально модернізованих товарів можна назвати автомобіль з автоматичною коробкою передач, персональний комп’ютер, мобільний телефон тощо. Представниками таких компаній є: Apple, Sinclair (персональні комп’ютери), Advanced Memory Systems (мікропроцесори), Genetech (біотехнології).

Вторинними інноваціями вважаються такі, що є нововведеннями лише для фірм, які їх ніціюють. Це може виражатись у диверсифікації діяльності (розширення номенклатури товарів та послуг), використання нових для фірми, але вже використовуваних управлінських підходів чи технологічних ідей. За такого підходу фірми економлять значні кошти на фундаментальних і прикладних розробках, навчаються на маркетингових помилках новаторів і мають можливість зосередитись на якості продукції, розширенні її асортименту та ефективних методах просування з врахуванням фаз життєвого циклу товару [22, с. 15-17].

Класифікація за причинами реалізації інновацій передбачає їх поділ на адаптаційні та випереджаючі. Адаптаційні інновації виникають у випадках, що пов’язані з необхідністю фірми відреагувати на зміни, які відбулися у підприємницькому середовищі і покликані зберегти або ж підвищити ефективність господарювання в нових умовах. Якщо фірма має можливості (наукові, фінансові, маркетингові і т.п.) передбачити можливі зміни у зовнішньому середовищі, а інколи й стимулювати їх, то здійснюване стратегічне управління базується і орієнтується на випереджаючі інновації. Останні можуть дозволити собі ті підприємства, які мають можливості для створення і постійного підтримування інноваційного клімату. Тобто в рамках організаційної структури фірми завжди є спеціалізований підрозділ, служба чи науково-дослідний комплекс, який частково або повністю фінансується із венчурних фондів і є генератором нових ідей і ризикових проектів. Випереджаючі інновації, як правило, реалізуються компаніями, що є тенологічними лідерами, займають стійкі ринкові позиції та широкий асортимент основної продукції [там само, с. 17-18].

Залежно від виду об’єкта інновації поділяють на:

– предметні (продуктові) – використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів та комплектуючих виробів; отримання принципово нових продуктів. Продуктові інновації покликані задовольняти нові потреби, або ж існуючі потреби по-іншому;

– процесні (технологічні) – нові виробничі процеси і нові методи організації виробництва (нові технології); нові організаційні структури; нові системи управління. Процесні інновації орієнтовані на підвищення якості продукту, продуктивності праці і зростання обсягів виробництва.

Крім зазначених, відомі й інші підходи до класифікації іновацій. Звернимо увагу на деякі типології, які найчастіше представлені в спеціальній літературі [див.: 19; 21; 22; 23; 24].

Класифікація інновацій за 9 ознаками А. Пригожина:

1) за типом нововведення:

– матеріально-технічні (техніка, технологія, матеріали);

– соціальні;

– економічні;

– організаційно-управлінські;

– правові;

2) за інноваційним потенціалом:

– радикальні (базові);

– комбінаторні (використання різноманітних поєднань);

– модифіковані (удосконалюючі, що покращують, доповнюють);

3) по відношенню до свого попередника:

– що заміщають (замість застарілого);

– що відміняють (виключають виконання операцій);

– поворотні (до попередника);

– нові (аналогів немає);

4) за обсягом застосування:

– локальні;

– системні (технологічні, організаційні і т. п.).

– стратегічні (принципи управління, виробництва і т. п.);

5) за ефективністю (цілями):

– ефективність виробництва;

– ефективність управління;

– поліпшення умов праці;

6) за соціальними наслідками:

– соціальні витрати, що зумовлені новими видами монотон­ної праці, шкідливими умовами тощо;

7) за особливостями механізму здійснення:

– одиничні (на один об’єкт);

– дифузійні (на багато об’єктів);

– завершені і незавершені;

– успішні і неуспішні;

8) за особливостями інноваційного процесу:

– внутріорганізаційні;

– міжорганізаційні;

9) за джерелом ініціативи:

– пряме соціальне замовлення;

– у результаті винаходу.

Класифікація інновацій за 7 критеріями М. Хучек:

1) оригінальність характеру змін:

– оригінальні (творчі);

– неоригінальні (що наслідують);

2) ступінь складності:

– непов’язані (менш удосконалені);

– пов’язані (колективний результат);

3) галузь господарства:

– матеріалізовані (тверді);

– нематеріалізовані (м’які, управлінські)

4) cтупінь новизни:

– новинки світового масштабу;

– новинки в країні або галузі;

– новинки на підприємстві;

5) радіус дії:

– упроваджені на підприємстві;

– упроваджені за межами підприємства;

6) соціально-психологічні умови впровадження:

– рефлекторно, що усвідомляться;

– упроваджені без тривалого обмірковуванн;

7) запланована сфера застосування:

– технічні і технологічні;

– організаційні та економічні;

– суспільні (позавиробничі) [24].

Класифікація інновацій С. Ільєнкової:

1) залежно від технологічних параметрів:

– продуктові;

– процесні;

2) за новизною:

– нові для галузі у світі;

– нові для галузі в країні;

– нові для підприємства;

3) за місцем на підприємстві:

– новації на вході;

– новації на виході;

– новації системної структури;

4) від глибини внесених змін:

– радикальні (базові);

– поліпшуючі;

– модифікаційні за сферою діяльності,

– технологічні;

– виробничі;

– економічні;

– торгові;

– соціальні;

– у галузі управління [21, c. 18-19].

Класифікація інновацій П. Завліна:

1) за сферою застосування:

– управлінські;

– організаційні;

– соціальні;

– промислові;

2) за етапами науково-технічного прогресу:

– наукові;

– технічні;

– технологічні;

– конструкторські;

– виробничі;

– інформаційні;

3) за ступенем інтенсивності:

– “бум”;

– рівномірна;

– слабка;

– масова;

4) за темпами здійснення:

– швидкі;

– уповільнені;

– наростаючі;

– рівномірні;

– стрибкоподібні;

5) за масштабами інновацій:

– трансконтинентальні;

– транснаціональні;

– регіональні

– значні, середні, дрібні;

6) за результативністю:

– висока;

―низька;

– стабільна;

7) за ефективністю:

– економічна;

– соціальна;

–екологічна;

– інтегральна.

Дата добавления: 2014-01-07