Становлення спеціальної психології і педагогіки

Лекція № 1.

Тема. Основи спеціальної психології і педагогіки як наукова дисципліна.

1. Становлення спеціальної психології і педагогіки

2. Проблема норми розвитку

3. Розвиток психіки аномальних дітей

4. Практичні завдання спеціальної психології

Література

1. Коррекционная педагогика / Под ред. Б.П.Пузанова. — М., 1999.

2. Специальная педагогика / Под ред. Н. М. Назаровой. — М., 2000.

3. Лебединский В. В. Нарушения психическогоого развития детей. — М., 1985.

4. Лубовский В. И. Психологические проблемы диагностики аномального развития детей. — М., 1989.

5. Максимова Н. Ю., Милютина Е. Л. Курс лекций по детской патопсихологии: Учебное пособие. — Ростов н/Д, 2000.

6. Основы специальной психологии: Учебное пособие / Под ред. Л. У. Кузнецовой. - М., 2002.

Систематичну роботу по збору статистичних даних про частоту і види порушень розвитку проводять міжнародні громадські організації ЮНЕСКО і ВІЗ, а також державні статистичні органи більшості цивілізованих країн. Проте абсолютно точних і вичерпних світових статистичних даних немає, оскільки багато країн мають свої, відмінні від інших країн, критерії виділення осіб з обмеженими можливостями. Особливо складений збір даних в країнах, що розвиваються, унаслідок специфічних соціально-культурних умові і недостатнього забезпечення медичною і педагогічною допомогою.

Наприклад, в країнах з низьким рівнем розвитку більше всього грубих порушень зору і слуху. У високорозвинутих країнах найбільш частими є порушення мовлення, утруднення при читанні і письмі, при освоєнні математики. Статистика свідчить про достатньо стійке процентне співвідношення між різними категоріями відхилень в кожній віковій групі. На 100 школярів (від 7 до 15 років) доводиться 4-5 чоловік, що мають порушення інтелекту. На 800 чоловік — 1 дитина з синдромом Дауна. З віком збільшується число людей, страждаючих порушеннями слуху (після 50 років).

У наший країні також ведеться статистичний облік осіб з обмеженими можливостями: 4,5 % всій дитячій популяції (1,7 млн. дітей) — діти з обмеженими можливостями здоров'я і що потребують спеціальної освіти. До цього числа входить більше 35 тис. дітей дошкільного віку, і 63,6 % таких дітей знаходяться в дошкільних освітніх установах разом із звичайними дітьми. 272 тис. дітей шкільного віку навчаються в 1905 спеціальних освітніх установах.

Відношення до дітей, що мають різні відхилення в розвитку, несе на собі сліди тривалої історії егоїзму і себелюбства суспільства ще з часів інфаптицида. Так називався в історії період античності (IV в. до н. э.), коли застосовувалося масове дітовбивство. Кожну дитину, що народилася з фізичними або розумовими дефектами, знищували, скидаючи в пропасти. Цей звичай подекуди в Європі зберігався ще і в середні віки. У XVI—XVII ст. людське життя набуває вже деякої цінності, і до дефективних дітей відносяться гуманніше, починають шукати шляхи допомоги і повернення їх в суспільство. Тип дивної, зануреної в себе людини, що викликає пошану своїми особливими здібностями, але безпорадного і наївного в соціальному житті, непристосованого в побуті, пов'язаний з уявленнями про диваків. У російській культурі особливе, почесне місце займає образ юрода. Не випадково в персонаж Іванушки-дурника народна мудрість вклала здатність бачити те, чого не бачать розумні, говорити правду там, де лукавлять соціально пристосовані (Никольськая О. З).

Пізніше з'явилася думка лікувати, виховувати, навчати ремеслам таких людей. У витоків її стояли французький лікар і просвітитель Ж. Итар (1775-1838), його співвітчизник Е.Сеген (1812-1880). Вони вважали, що при розумному поєднанні лікування з навчанням можливий розвиток аномальних дітей.

Курс «Основи спеціальної педагогіки і психології» припускає інтеграцію психолого-педагогічних знань з даної проблеми. Зупинимося на складових цієї дисципліни. Виникнення спеціальної психології як самостійній галузі психологічної науки і практики відносять до 60-м рокам минулого сторіччя. До цього вона була частиною дефектології — науки про причини і механізми розвитку людини, що відхиляється.

Спеціальна психологія вивчає психофізіологічні особливості аномальних дітей, закономірності їх виховання, навчання, підготовки до соціальної адаптації і реабілітації різних категорій дітей з проблемами в розвитку.

Спеціальна педагогіка — це теорія і практика спеціальної освіти осіб з відхиленнями у фізичному і психічному розвитку, для яких освіта в звичайних педагогічних умовах, що визначаються існуючою культурою, за допомогою загальнопедагогічних методів і засобів, скрутна або неможлива.

Розвиток вітчизняної науки в цьому напрямі пов'язаний з іменами Л.С. Виготського, Т. А. Власової, І. І. Данюшевського, Л. У. Занкова, Р. Е. Льовіної, Н. М. Морозової, І. А. Соколянського, В. Г. Петровой і ін.

Співвідношення наук в нашому курсі можна представити, з'ясувавши передісторію питання, об'єкту, предмету, цілей і завдань курсу. У радянський період в наший країні широко використовувався термін «дефектологія» як теоретична і практична область спеціальної освіти осіб з відхиленнями в розвитку. Паралельно йому, стосовно науки, використовувалися два тісно зв'язаних між собою терміну «спеціальна педагогіка» і «спеціальна психологія». Поява і закріплення терміну «дефектологія» в СРСР було обумовлено бурхливим розвитком педології. Заслуга педології в тому, що вона збагатила педагогіку системним баченням особи дитини, що розвивалася, а також зумовила необхідність усестороннього вивчення людини у фізіологічному, психологічному і соціальному аспектах, що росла, і врахування цих особливостей в педагогічному процесі. З 1936 року, після відомої ухвали ЦК ВКП(б) «Про педологичні збочення в системі Наркомпроса», педологія і все пов'язане з нею було знищено (педологічна спеціальність, підручники і наукові роботи), репресовані видатні учені. Праці Л.С.Виготського, наприклад, були заборонені майже на 30 років. Дефектологія була відокремлена від педології, але, на відміну від неї, проблемне поле дефектології залишилося майже не зачепленим репресіями. Велику роль в збереженні, захисті і розвитку цих напрямів в різні роки зіграли керівники Науково-дослідного інституту дефектології АПН СРСР, такі, як і. І. Данюшевський, А. І. Дячків, Т. А. Власова, В. І. Лубовський.

Розвиток контактів з світовою науковою спільнотою і зарубіжною педагогічною практикою з початку 90-х років показав «діагнозну» в контексті гуманістичної парадигми освіти суть терміну «дефектологія». Так само як і «дефектологія», термін «корекційна педагогіка» примушує залишатися в «діагнозному» термінологічному полі, бо об'єкт (дефект) лише замінили на дію, що відносилася до нього (корекція). У передмові ми вже відзначали, що стосовно людини, особи в цілому мова може йти тільки про педагогічну допомогу, спеціальні освітні послуги, які людина або батьки дитини з обмеженими можливостями здоров'я і життєдіяльності можуть вибирати, приймати або не приймати. Термін «корекція», маючи право на існування, може відноситися або до окремих технологічних компонентів такої спеціальної педагогічної допомоги, або до середовища, що оточує людину з обмеженими можливостями. Назва «Спеціальна педагогіка» використовується як загальнозрозумілий міжнародний педагогічний термін, оскільки погодиться з сучасними гуманістичними орієнтирами світової системи освіти: коректність, відсутність ярлика, що принижує людину. Англійський корінь — special (особливий, індивідуальний) підкреслює особову орієнтованість цієї області педагогіки, її здатність вирішувати складні індивідуальні освітні проблеми конкретної людини. Спеціальна педагогіка охоплює весь життєвий цикл людини з обмеженими можливостями життєдіяльності, у якого спектр освітніх проблем невимірно ширше, ніж у обдарованої дитини.

Питання про назву об'єкту даного курсу неоднозначне. Останнім часом у вітчизняних правових документах зустрічається термін особа з обмеженими можливостями здоров'я. Пропонована медичним контекстом термінологія також часто використовується даними науками за відсутністю своєї власної: аномальні (діти, особи і ін.), діти (особи) з патологією розвитку, з дефектом розвитку, з відхиленнями в розвитку і т.п. Найбільш оптимальним в цьому сенсі представляється термін, запропонований ще в кінці 70-х років англійськими фахівцями: «діти (особи) з особливими освітніми потребами». Сучасна наука виходить з того, що про недолік, відхиленні в розвитку можна говорити там і тоді, де і коли виникає невідповідність можливостей даної людини (у тому числі і дитини) загальноприйнятим соціальним очікуванням, шкільний-освітнім нормативам успішності, встановленим в суспільстві нормам поведінки і спілкування, тобто коли в наявності обмеження соціальних можливостей.

Об'єктом дослідження курсу «Основи спеціальної педагогіки і психології» як галузі наукового пізнання є діти (особи) з особливими освітніми потребами.

Цілі і завдання навчання і виховання дитини з особливими освітніми потребами визначаються загальними принципами психології і педагогіки: підготовка до активного суспільно-корисного життя, формування цивільних якостей.

Завдання курсу:

♦ виявлення закономірностей психічного розвитку аномальної дитини;

♦ вивчення особливостей розвитку пізнавальної діяльності людей з різними порушеннями; вивчення закономірностей розвитку особи людини з обмеженими можливостями;

♦ розробка діагностичних методик і способів психологічної корекції різних типів порушень;

♦ вивчення психологічних проблем інтеграції і інтегрованого навчання;

♦ психологічне обґрунтування найбільш ефективних шляхів і методів психологічної дії на психічний розвиток дітей з різними типами порушень.

Таким чином, значення спеціальної психології для спеціальної педагогіки визначається тим, що на основі її даних будується система навчання, виховання і соціальної адаптації людей, що мають різні типи порушень психічного розвитку, виявляються найбільш ефективні методи навчання і будується система професійної консультації і профорієнтації.

Дата добавления: 2014-01-07