Характеристика ринку міжнародних інвестицій

Інвестиції — це економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розши­рення або модернізацію виробничого апарату. Іноземні інвестиції перед­бачають переміщення капіталу від країни-джерела до приймальної країни-реципієнта.

Іноземні інвестиції, як відомо, бувають двох типів: прямі та портфельні.

Інвестиційна позиція країни — це співвідношення активів, що пере­бувають у розпорядженні країни за кордоном, і активів, які є влас­ністю іноземців у країні. Країни-експортери мають більше активів за кордоном у своєму розпорядженні, ніж активів, які перебувають у власності іноземців у країні.

Співвідношення власних і позичених джерел фінансування інвес­тицій називається фінансовим левериджем.

Основна частина іноземних інвестицій здійснюється міжнародни­ми корпораціями. Міжнародна корпорація, як ми знаємо, — це форма структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвес­тиції з країни базування у приймальні держави.

Країна базування — це країна, в якій розташовується головний підрозділ міжнародної корпорації.

Приймальна країна (країна-реципієнт) — це країна, в якій міжна­родна корпорація має філію, дочірню чи асоційовану компанію, що створені на основі прямих інвестицій.

Дочірня компанія — компанія, в якій іноземному інвесторові нале­жить понад 50 % капіталу.

Асоційована компанія — компанія, в якій іноземному інвесторові належить менш ніж 50 % капіталу.

Філія — компанія, в якій іноземному інвесторові належить 100 % капіталу.

Міжнародні корпорації бувають двох видів:

транснаціональні компанії (ТНК) — головна компанія належить капіталові однієї країни, а її філії розташовані на території різних країн світу;

багатонаціональні компанії — головна компанія належить капіталові двох або більше країн, а філії розташовані у багатьох країнах світу.

Більша частина сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК. Характерними рисами ТНК є:

• створення системи міжнародного виробництва у багатьох країнах світу, контрольованої з єдиного центру;

• висока інтенсивність внутрішньокорпоративної торгівлі між фі­ліями, розташованими в різних країнах;

• відносна незалежність у прийнятті операційних рішень як від країни базування, так і від приймальної країни;

• глобальна структура зайнятості та мобільність персоналу між краї­нами;

• розроблення, передання і використання передових технологій у межах замкненої корпоративної структури.

Головною причиною ПІІ є різна прибутковість вкладання капіталу у виробництво різних країн. Спонукальні мотиви ПІІ лежать як в еко­номічній, так і в політичній сферах. Це такі прагнення:

розмістити капітал у тій країні, де він приносить максимальний прибуток;

скоротити рівень оподаткування;

диверсифікувати ризик;

подолати імпортні бар'єри міжнародної торгівлі; забезпечити доступ до природних ресурсів і дешевої робочої сили; скоротити транспортні витрати на доставлення товару споживачеві; подолати вузькість внутрішнього ринку.

В узагальненому вигляді основні чинники ПІІ можна представити так: Маркетингові чинники:

розмір ринку;

зростання ринку;

прагнення утримати частку ринку;

прагнення досягти успіху в експорті материнської компанії;

наявність капіталу і технологій; низька вартість праці;

низька вартість інших витрат виробництва;

низькі транспортні витрати; фінансові та інші стимули з боку уряду;

більш сприятливі рівні цін.

інвестиційний клімат:

загальне ставлення до зарубіжних інвестицій;

політична стабільність;

обмеження на власність;

регулювання валютних ресурсів;

стабільність іноземної валюти;

структура податків;

добре знання країни.

Загальні:

очікування високих прибутків;

інші.

Конкурентний потенціал країни. як у приймальної охоплює

динаміку економіки (економічного потенціалу);

виробничу потужність промисловості;

фінансову допомогу з боку уряду;

динаміку ринку; людський потенціал;

престиж держави; з

абезпеченість сировиною;

орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості);

інноваційний потенціал; суспільну стабільність.

До норм державного регулювання ПІІ належать:

3. надання державних гарантій як країною базування, так і приймаль­ною країною.

4. врегулювання інвестиційних.....спорів.

5. усунення подвійного оподаткування;

6. страхування зарубіжних інвестицій;

7. дипломатична й адміністративна підтримка.

Дата добавления: 2014-01-07