Загальні закономірності зміни галузевої структури світової економіки

Умови формування та різностадійність розвитку світового господарства

Системотворчу роль у світогосподарських процесах відіграють ди­намічні географічне, суспільно-економічне та інформаційне середовища

Географічне середовище репрезентує для потреб господарства землю (і як засіб праці, і як технологічно-операційну базу) і все розмаїття мінеральних та природно-кліматичних ресурсів.

У суспільно-економічному середовищі важливе врахування особливос­тей співвідношення укладів і систем власності, характеру взаємодії 271

держави та приватного капіталу (в тому числі національного капіталу і транснаціональних корпорацій), нарешті, особливостей співвідношен­ня політичних (геополітичних) та економічних (геоекономічних) сил, за якими стоять політичні, економічні й стратегічні інтереси тих чи інших держав та їхніх правлячих еліт.

Дедалі вагомішого значення у світогосподарських процесах набуває інформаційне середовище, що є проявом настання ноосферної циві­лізації. Суть не тільки у глобалізації потоків різноманітної інформації: формується єдине поле ідей, наукового знання, відбувається взаємо­проникнення систем цінностей, стереотипів поведінки, духовних до­сягнень людства.

Взаємопов’язані господарським процесом підсистеми та мережі названих середовищ забезпечують умови формування функціонально- галузевої та територіально-галузевої структур світового господарства.

На початку XXI ст. світове господарство має такі пересічні структурні ІГХхарактеристики. Чисельність населення — 6,5 млрд осіб, еко­номічно активне населення — до 3 млрд осіб, із них 1/5 зайняті у про­мисловості, понад 1/3 — у сільському господарстві. В середньому на ду­шу населення у світі продукується близько 4 тис. дол. ВВП на рік. Із них 8 % ВВП дає сільське господарство, 37 % — промисловість, понад 50 % — обслуговувальні галузі (за даними Світового банку.

Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу різко диференційо­вана (табл. 12.2), і це є виявом різностадійності їхнього розвитку.

Галузева структура зайнятості у країнах різних типів, дані за 2001—2003 pp. (%, кожна країна — 100 %)

Країни	Сільське госпо­дарство лісове госп. і рибо­ловство	Промис­ловість і будів­ництво	Обслуговування, тому числі:
	транс­порт	Тор- гівля	фінансово-бан-ківська діяль-ність*	інші галузі**
Країни розвиненої економіки
США	2,5	20,8	76,7	6,0	20,6	12,2	37,9
Японія	4,6	28,8	66,6	6,3	19,5	12,7	28,1
ФРН	2,5	30,4	67,1	5,5	17,4	12,6	31,6
Франція	4,7	25,6	69,7	6,3	16,8	11,6	35,0
Велика Британія	2,3	22,6	76,1	7,0	19,9	15,5	33,7
Італія	5,2	30,9	63,9	5,5	20,0	10,2	28,2
Канада	2,9	20,7	76,4	7,7	24,0	16,0	28,7
Країни перехідної економіки: а) країни нової індустріалізації
Респуб­ліка Корея	8,8	27,3	63,9	6,0	26,4	И,2	20,3
Бразілія	24,2	19,3	56,5	4,0	13,4	2,9	37,1
Мексика	18,1	25,3	56,6	4,6	27,7	3,9	20,4
6) постсоціалістичні країни
Чехія	4,7	38,2	57,8	7,2	16,1	7,6	26,9
Польща	19,1	28,5	52,4	6,0	15,9	6,8	23,7
Росія
Україна		ЗО
Країни з централізовано керованою економікою
Китай		17,5	38,5		26,5	0,6	8,4
Країни, що розвиваються
Індонезія
Пакистан
Філіппіни
Нігерія
Ефіопія
Танзанія

* у тому числі послуги страхування, операції з нерухомістю та ін.

** побутове та виробниче обслуговування, управління, інформаційно-технологічна діяльність, туризм та ін.

Джерело: International Labour Statistcs. ILO. U.N., 2004

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора—два десятки держав, де мешкає 1/6— 1/7 населення планети, але виробляється понад 3/4 промислової про­дукції світового господарства, в тому числі 4/5 продукції машинобуду­вання. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині як у Північній Америці, особливо у США, так і в Західній Європі та Японії.

У групі середньорозвинутих країн з перехідною економікою також сформувалися доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші еко­номічні показники порівняно з розвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи. Перша — країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреч­чина, Греція тощо.

Друга підгрупа — нові індустріальні країни. На сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або «дракони») — Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латинській Америці — Мек­сика, Бразілія, Аргентина, Чілі, Уругвай та ін.

Постсоціалістичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.

Серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії та незалежні країни – колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі нале­жать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Маке­донія, Албанія; в Азії — Монголія.

Молодими незалежними державами на теренах колишнього Ра­дянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Ес­тонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекис­тан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан.

Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей (особливо в сільському господарстві, легкій про­мисловості, торгівлі) використовуються застарілі техніка і технологія.

Країни, що розвиваються, — це понад 120 держав Азії, Африки, Ла­тинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина насе­лення Землі. Багато з них стали незалежними тільки від середини (або від 60—70-х років) XX ст., частина має досить тривалий досвід са­мостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, які здебіль­шого здобули незалежність протягом XIX ст.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами території, кількістю населення, природними умовами, історич­ними особливостями розвитку, а й структурою господарства, науково-технічним потенціалом. Звідки можна виділити кілька підтипів цих країн.

Країни з порівняно зрілою структурою господарства — це, наприк­лад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія — в Азії; Венесуе­ла, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо — в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та інші — в Африці.

Своєрідний підтип утворюють нафтодобувні країни, що розвивають­ся. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, а також Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі наф­тою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного госпо­дарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзви­чайно слабким розвитком продуктивних сил. їм майже нічого запро­понувати на світовий ринок. У країнах цього підтипу переважають тра­диційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого фео­дальні) відносини. У сільському господарстві працює 85—90 % насе­лення, промисловість перебуває в зародковому стані. До найбідніших належать 20—30 країн світу, серед яких Ангола, Ефіопія, Сомалі, Тан­занія, Чад, Мозамбік, Буркіна, Гвінея-Бісау, Малаві та інші — в Аф­риці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо — в Азії.

Дата добавления: 2014-01-07