Грошовий обіг і його структура

План

Лекція

Інноваційний потенціал підприємства – основа і результат інноваційної політики

Ефективне функціонування і розвиток підприємства залежать від досконалості його внутрішнього середовища, що забезпечується системою внутрішніх елементів, їх раціональною взаємодією, заснованою на принципі динамічної рівноваги, що передбачає рух уперед на основі постійного удосконалення ключових елементів організації і приведення у відповідність до них інших елементів.

Це формує виробничо-технічний потенціал організації, що забезпечує її здатність стабільно функціонувати в межах обраної стратегії в умовах зовнішнього середовища, що змінюється.

Інноваційний потенціал організації – рівень готовності організації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін.

Готовність організації до змін розглядає детальну оцінку інноваційного потенціалу із застосуванням схеми «ресурси – функції – проекти». Вона передбачає:

1. Опис проблеми розвитку підприємства і визначення завдань для вирішення проблеми.

2. Опис середовища вирішення проблеми (стан внутрішнього середовища, вплив зовнішнього середовища на інноваційну діяльність).

3. Оцінка ресурсного потенціалу.

4. Оцінка здатності персоналу досягти встановлених результатів діяльності.

5. Встановлення інтегральної оцінки потенціалу організації, її готовність вирішити інноваційне завдання.

6. Встановлення основних заходів, необхідних для досягнення визначеного потенціалу для реалізації інноваційного проекту.

«Грошовий обіг і його структура. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки»

1. Грошовий обіг і його структура.

2. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки.

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник: 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: кнеу, 2002. — 598 с.

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в про­цесі їх постійного руху. В найбільш узагальненому ви­значенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Грошовий обіг здійснюється між усіма суб'єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг. Але сфера грошового обігу є віднос­но самостійною, тому в загальному обороті матеріаль­них благ, послуг і грошей рух грошей виступає як та­кий, що не пов'язаний з рухом реальних благ. Отже грошовий обіг - це складне і структуроване явище. У ньому як певні складові частини виділяють грошові потоки, що обслуговують як рух реальних благ, так і функціонування фінансово-кредитних відносин. Усі ці грошові потоки входять у єдину систему грошового обігу, тісно взаємопов'язані між собою, і порушення, які можуть виникнути в тому чи іншому грошовому потоці, як правило, відбиваються на інших потоках.

В світі існують різні системи грошового обігу, вони визначаються специфікою економіки кожної країни. Проте розвиток грошових систем підпорядкований і певним загальним закономірностям, що проявляється у майже синхронній зміні національних грошових систем у процесі їх еволюції. Це підкріплюється і відповідними міжнародними угодами.

Будь-яка грошова система включає такі основні елементи:

ü національну грошову одиницю (міру грошей, у якій виражається ціни товарів і послуг, тобто гривня чи долар, фунт чи франк, марка чи рубль, крона чи йєна тощо);

ü масштаб цін (вартість грошової одиниці, її купівельну силу);

ü форми грошей (металеві чи паперові, товарні чи символічні, готівкові чи безготівкові);

ü систему емісії грошей (порядок випуску в обіг повноцінних, символічних чи кредитних грошей);

ü валютний паритет (співвідношення з грошовими одиницями інших країн);

ü інститути грошової системи (установи, що здійснюють емісію грошей і регулюють грошовий обіг).

Ринок не може функціонувати без грошей і грошового обігу, тобто руху грошей, що обслуговує обіг товарів і послуг, рух робочої сили і капіталів, рух фінансів (сукупності грошових засобів, а також системи їх формування, розподілу і використання) в цілому. Отже грошовий обіг – це законодавчо регульована система фінансів в країні.

Грошовий обіг постійно змінюється як в загальних особливос­тях своєї організації, так і у своїх масштабах. Зростання вироб­ництва й інші чинники безпосередньо впливають на загальну ма­су грошей, потребуючи її постійного поповнення. Цей механізм неоднозначний, характеризується великою складністю і вимагає вдосконалення самого процесу поповнення грошей в обігу.

У процесі свого розвитку гроші пройшли великий еволюційний шлях від примітивної фор­ми у вигляді випадкового товару до блискучої форми грошей з благородних металів, а згодом і до паперових грошей. Поряд з розвитком самих грошей відбувався процес удосконалення й са­мого руху грошей, тобто їх обігу. Якщо спочатку рух товару і рух грошей були єдиним нерозривним актом, то згодом ці процеси дещо відокремлюються один від одного. З одного боку, має місце рух товарів, а з іншого - рух грошей. Сфера виробництва і сфе­ра грошового обігу набувають певної незалежності і кожна з них має свою власну логіку і свої закономірності розвитку.

Взаємозв'язок між виробничою і грошовою сферами здійснюється постійно, бо постійним є процес сус­пільного відтворення. Отже, рух грошової маси, що обслуговує суспільне виробництво, є безперервним.

Безперервний рух грошей, що відбувається у суспільному ви­робництві, називають грошовим обігом. Він здійснюється між усіма суб'єктами виробництва. До них належать домашні госпо­дарства, підприємства, фірми, установи, населення і держава в особі своїх організаційних структур. Особливе місце за своїм значенням і за роллю в організації грошового обігу мають фінан­сові посередники. Це банки, небанківські кредитні установи й інші посередники, головною функцією яких виступає акумуляція тимчасово вільних коштів, які є в суспільстві, і надання їх у тимчасове користування тим, хто має в них потребу, на умовах плат­ності, терміновості і повернення. Від рівня розвитку цього суб'єкта грошового обороту багато в чому залежить не тільки безперервність руху грошей, а й динамізм і рівень розвитку само­го суспільного виробництва. Жоден суб'єкт ринкової економіки не спроможний реалізувати свої завдання і досягти мети без ви­користання грошей, тобто поза грошовим обігом.

В Україні процес формування ринкових умов і перехідний ха­рактер економіки наклали свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но розпочався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку гро­шового обороту стає ще слабкий рівень організації банківської системи. Активна акумуляція тимчасово вільних коштів і вико­ристання їх як капіталу стримується не тільки рівнем доходів на­селення, але й недостатньою стабільністю банківської системи, і як наслідок, і певною недовірою населення до цих фінансових посередників.

Важливою проблемою організації грошового обігу на макрорівні є той факт, що в державі протягом уже більше десяти років її незалежного існування має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі. Сягаючи величезного розміру (у 1999 році заборгованість дорівнювала 6,7 млрд. грн.), вона стримує рух то­варів та послуг. І хоча з 2000 р. з початком певного піднесення в економіці загальна заборгованість по заробітній платі стала сут­тєво зменшуватись, вона ще залишається значною, а це помітно гальмує процес суспільного відтворення. Означена проблема по­силюється низьким рівнем заробітної плати в основних галузях народного господарства і повільними темпами вирішення цієї проблеми.

На макрорівні грошовий обіг в Україні характеризується та­кож недостатньо високим рівнем організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. Це пояснюється як недосконалістю правового поля, у межах якого здійснюється рух грошей, так і незавершеністю ринкових перетворень. Не останню роль щодо цього відіграє й відсутність досвіду в орга­нізації державного регулювання саме в умовах ринкової еконо­міки з урахуванням тих особливостей, які притаманні економіці України.

2.Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб'єктами рин­ку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік – це рух грошей, який має певний напрямок, пов'язаний з обслугову­ванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характери­зується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу про­дуктів і доходів (рисунок).Власниками практично всіх ресурсів (при певному припущен­ні) у ринковій економіці є сімейні господарства. Саме їм нале­жать трудові ресурси, земля, засоби виробництва тощо. З цим то­варом вони й виходять на ринок ресурсів, де й продають свою робочу силу, землю, засоби виробництва, або здають матеріальні ресурси в оренду. Як оплату за свої ресурси вони отримують гроші у вигляді заробітної плати, дивідендів, виторгу від продажу засобів виробництва, гонорарів тощо. Рух цієї сукупності доходів утворює перший грошовий потік, що є частиною руху національ­ного доходу країни і відображає останній у фазі його розподілу (тобто до перерозподілу). На ринок ресурсів як головні покупці виходять фірми, яким для організації виробництва необхідно отримати ресурси. За отримані ресурси фірми сплачують грошовий еквівалент, який можна визначити як потік 2. Він забезпечує безперервність над­ходження у сферу виробництва виробничих ресурсів, а відтак, і безперервність виготовлення продукції.

Виготовлена фірмами продукція надходить на ринок продук­тів, що викликає до життя потік грошей із цього ринку на фірми, формуючи їх загальну виручку від продажу (потік 3).

На ринок продуктів з частиною своїх доходів виходять сімей­ні господарства. Вони формують ще один грошовий потік (потік 4), який дозволяє населенню задовольнити свої потреби в пред­метах споживання і послугах.

У сучасних умовах жодна країна не може існувати ізольовано. Різними формами економічного співробітництва її економіка пов'язана з економікою інших країн. Ці взаємозв'язки реалізу­ються переважно у формі міжнародної торгівлі, що здійснюється на світовому ринку. На цей ринок виходять сімейні господарства, імпортуючи необхідні їм товари і формуючи новий грошовий по­тік (потік 7), який через процес конвертації виходить за межі дер­жави. Разом з тим на світовий ринок виходять також фірми, що експортують вироблену продукцію, або надають послуги. У зв'язку з цим виникає ще один грошовий потік (потік 8).

Усі розглянуті грошові потоки характеризуються тим, що во­ни обслуговують рух реальних товарів. Тут має місце обмін екві­валентів і тому товарна й грошова маса, яка відображає вартість усієї сукупності товарів та послуг, при даному масштабі цін зба­лансована з товарною масою. Ці потоки характеризують принай­мні ще дві особливості. По-перше, в основі обміну лежить екві­валентність з тією лише різницею, що обмін на внутрішньому ринку здійснюється за вартістю, сформованою в даному суспіль­ному виробництві. У той же час товари та послуги, які експорту­ються або імпортуються зі світового ринку обмінюються за ін­тернаціональною вартістю, формування якої має свої певні особ­ливості відносно національної вартості товарів. По-друге, грошові потоки, пов'язані з експортом та імпортом, можуть бути незбалансованими (від'ємне або позитивне сальдо зовнішньотор­говельного обороту) і тоді це певним чином впливатиме на рух грошей на внутрішньому ринку країни.

Окрім розглянутих потоків, ще є рух грошей, не пов'язаний з рухом реальних благ. Це так звані потоки фінансово-кредитної групи. Вони охоплюють грошові потоки у вигляді руху грошей, пов'язаних з виплатою податків. На цій основі формується потік грошей від сімейних господарств (потік 9) і потік від фірм (потік 11) до державного бюджету. Ці фінансово-кредитні потоки характе­ризуються без-еквівалентністю, бо платник податку нічого не отримує натомість. Слід зауважити, що навіть у ринковій еконо­міці все ж має місце і певний зворотний грошовий потік, який надходить з бюджету на підтримку сімейних господарств пере­важно у вигляді трансфертних платежів (потік 10), приватних і колективних підприємств та установ (потік 12). Але ці потоки нерівнозначні з потоками, які формуються на основі податкових платежів. Вони значно менші - це, по-перше; по друге, допомо­га держави фірмам, як правило, не набуває форми грошей, тому потік 12 існує скоріше як можливість, а не реальність. Виняток становлять хіба що випадки підтримки державою підприємств тих галузей, розвиток яких є пріоритетним. Так, скажімо, з 2001 р. держава бере на себе сплату значної частки відсотка по креди­тах, які комерційні банки надають селянам на розвиток сільсько­господарського виробництва.

У системі організації грошового обігу важливу роль відіграє фінансовий ринок. Його загальна функція полягає в забезпеченні акумуляції тимчасово вільних коштів і їх надання в позику на тимчасове користування. Саме на цей ринок в основному направ­ляються заощадження сімейних господарств, формуючи ще один фінансово-кредитний потік (потік 13). Водночас виробничий сек­тор, який для свого розвитку постійно потребує додаткових інве­стицій, отримує позики на фінансовому ринку (потік 14). Ці по­токи пов'язані з рухом грошей як товару, але специфічного. Гроші як товар не мають вартості, тому тут у цілому немає екві­валентного обміну, але є певна плата за тимчасове користування грошовим капіталом.

Дуже схожими на розглянуті потоки за своїм внутрішнім еко­номічним змістом є грошові потоки, які складаються з руху капі­талу, що надходить зі світового фінансового ринку на вітчизня­ний і навпаки (потоки 15 та 16). Цей рух міжнародного за характером капіталу найчастіше є спекулятивним, тобто таким, що керується у своєму русі поточною кон'юнктурою того чи ін­шого фінансового ринку. Тому в разі виникнення у країні яки­хось труднощів, наприклад, помітного спаду темпів виробництва, стійкого від'ємного сальдо платіжного балансу тощо починається відплив цього капіталу, що створює певні труднощі у функціону­ванні фінансового ринку, а часто й усієї економіки в цілому.

Дуже важливим є балансування у сфері грошового обігу тих грошових потоків, що забезпечують процеси розподілу і викори­стання національного доходу країни. Саме вони забезпечують баланс між національним доходом та виробленим і готовим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом. Що­до цього найбільш важливим є балансування податкових надхо­джень (потоки 9 та 11) та потоку, пов'язаного з імпортом товарів та послуг з-за кордону (потік 7). Ці потоки в цілому призводять до зменшення попиту на внутрішньому ринку, а відтак, і до зме­ншення можливостей для реалізації виробленого національного продукту. Протилежними потоками щодо цього є надходження до бюджету за рахунок державних закупівель на ринку ресурсів (потік 6), витрат фірм на ринку продуктів на купівлю товарів для інвестиційних цілей (потік 2) і, нарешті, надходження грошей від експорту (потік 8). Ці три потоки забезпечують реалізацію виро­бленого національного продукту.

Між першою і другою групами грошових потоків мусить бути певна збалансованість, лише тоді забезпечуються найбільш спри­ятливі умови реалізації виробленого національного продукту. Але баланс між цими потоками може порушуватись, тому для їх балансування застосовуються різні методи.

Балансування грошових потоків відпливу і припливу, а це, по суті, балансування між грошовою сферою, як вона представлена національним доходом, і виробленим для реалізації на внутріш­ньому ринку національним продуктом, з другого боку, в довго­строковому періоді не вичерпує всієї проблеми їх балансування. Певні диспропорції між означеними грошовими потоками мо­жуть мати місце і в короткостроковому періоді. Це вимагає їх балансування у режимі активного й ефективного впливу на ситуа­цію у грошовому обігу. Цей вплив найчастіше здійснюється центральним банком країни. Так, щоб зменшити витрати на ім­порт і навпаки збільшити надходження від експорту (сигналом для таких дій часто стає поява від'ємного сальдо платіжного ба­лансу), центральний банк може вжити заходів відносно курсу своєї валюти. Наприклад, для поліпшення ситуації і ліквідації, або зменшення від'ємного сальдо платіжного балансу, він може вдатись до валютної інтервенції, спрямованої на зниження курсу національної валюти стосовно інших валют. Це посилює експорт (через можливість зменшити ціну продукції, яка поставляється на експорт) і навпаки утруднює імпорт продукції. Наслідком цього буде певне балансування грошових потоків у вигляді надходжень від експорту і витрат, пов'язаних з імпортом. Проте це тільки за­гальний зв'язок і його позитивна реалізація залежить від дуже багатьох чинників. Скажімо, дієвість валютної інтервенції такого напрямку буде ефективною тільки тоді, коли експортні позиції держави досить сильні і вона може суттєво збільшити експорт своєї продукції, але в сучасних умовах такі дії не завжди можли­ві. Перепоною до їх уведення часто стає наявність глибокої між­народної виробничої кооперації, що зводить нанівець наслідки зменшення курсу національної валюти, міжнародного антидем­пінгового законодавства, політичні чинники тощо.

Бала­нсування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу в ціло­му повинно віддзеркалювати і стратегічні цілі, що стоять перед державою. Формування такої стратегії особливо важливо для країн з перехідною економікою, де глобальним завданням є саме реформування економіки і здійснення значних змін в її організа­ції. Серед цих країн, як відомо, й Україна, і для неї в цьому аспе­кті проблема балансування грошових потоків є особливо актуа­льною і значущою.

У цілому в стратегічному плані балансування грошових пото­ків з урахуванням того, що теоретичну основу регулювання рин­кової економіки в переважній більшості країн складає монетаризм, має велике значення. При цьому можна виділити як кінцеву мету також балансування грошових потоків для досягнення висо­кого рівня ефективності функціонування економіки і забезпечен­ня на цій основі динамічного економічного зростання.

В Україні досягнення цієї стратегічної мети пов'язане з вирішен­ням цілої низки завдань. Для створення динамічної, соціально-орієнтованої й ефективної ринкової економіки необхідно, насампе­ред, здійснити структурну перебудову народного господарства, сфо­рмувати стабільний внутрішній ринок, на який би переважно й пра­цював вітчизняний товаровиробник, і зменшити відкритість економіки до відповідних рівнів, щоб не мати такої глобальної за­лежності від кон'юнктури світового ринку, як сьогодні.

Досягнення ефекту збільшення грошового потоку між суб'єк­тами ринку ресурсів і сімейними господарствами може бути за­безпечене за рахунок ліквідації великої заборгованості із заробі­тної плати, законодавчого підвищення мінімальної заробітної плати і створення умов для дійсно ринкової організації продажу тих ресурсів, якими володіє сімейне господарство.

Деякі заходи в цьому напрямку зроблено. Так, за останні п'ять років заборгованість зі заробітної плати суттєво зменшилася з 6,7 до 0,8 млрд. грн. Зросла орендна плата власників землі. Якщо в 2000 р. селяни отримали за оренду землі 1,7 млрд. грн., то в 2001 р. вже 2,5 млрд. грн. Варто підкреслити, що це було пов'я­зано не тільки з великим (40 млн. тонн) урожаєм зернових, але й з діями влади, яка, організуючи видачу державних актів на землю протягом 2001-2002 рр., поставила за обов'язкову умову пере­укладення вже складених раніше угод про оренду землі і встано­вила нижню межу орендної плати 1,5 % від її вартості. Ці дії що­до захисту інтересів 6,7 млн. нових дрібних власників землі, які до цього, по суті, не мали досвіду ринкових відносин, стали своє­часними. Вони продемонстрували той факт, що при добре про­думаній стратегії розвитку суспільства можна навіть в умовах перехідної економіки знаходити можливості для кардинальних рішень у сфері балансування грошових потоків.

Проте головним ресурсом, яким володіють сімейні господарс­тва, виступає робоча сила. Цей товар в Україні коштує дуже де­шево порівняно з розвиненими країнами. У витратах на виробле­ну продукцію частка заробітної плати в Україні сягає всього 10-15 %, у той час, як у більшості розвинених країн вона становить до 60 %, а в окремих країнах навіть і більше. Ця стратегічно важ­лива проблема залишається нерозв'язаною і хоч вона непроста, бо збільшення потоку грошей до домашнього господарства за ра­хунок суттєвого зростання заробітної плати зробить продукцію експорту більш витратною й призведе до зменшення відповідно­го грошового потоку, - її треба вирішувати і чим скоріше, тим краще

В Україні для здійснення структурної перебудови економіки, а це надзвичайне, і, по суті, доленосне для нашої еко­номіки завдання, необхідно збалансувати фінансово-кредитні по­токи і, передусім, ті, що представлені податками. Зменшення по­даткового тиску збільшить кошти підприємств, тобто ту частину грошового потоку, який надходить до фірм від реалізації своєї продукції і який залишається після сплати податків, перетворю­ючись у потік грошей, з якими підприємство виходить на ринок ресурсів. Це суттєво збільшить можливості підприємств у їх тех­нічному переоснащенні.

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки, як воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення грошових потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на одному місці. Так, у державі на початок 2004 року ще не прийня­то податкового кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме: зменшення кількості податків, зниження їх ставки, упорядкуван­ня всієї системи податків у бік створення чіткої системи зрозумі­лих, таких, що не вступають у протиріччя з іншими законодав­чими актами, обов'язкових платежів на користь держави - це все ще завдання майбутнього.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого вну­трішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування й розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового ринку зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового ринку потребує як розвитку мережі, так і посилення якісних по­казників її функціонування. До них належить забезпечення стабі­льності всіх елементів інфраструктури фінансового ринку, фор­мування надійних умов захисту інвестора, розбудова інформа­ційного середовища, яке б робило прозорим увесь фінансовий ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили оп­тимальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближ­чій перспективі перед Україною, в процесі балансування грошо­вих потоків у поєднанні з загальним ринковим реформуванням нашої економіки, здатно привести до удосконалення грошового обігу в нашій державі й розвитку на цій основі ринкової економі­ки в цілому.

Дата добавления: 2014-01-07