Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція 5. 1. Основні положення “Системи оцінки ризиків”

 

Тема: ОЦІНКА ДІЯЛЬНОЧТІ БАНКІВ НА ОСНОВІ

СИСТЕМИ ОЦІНКИ РИЗИКІВ

 

 

1. Основні положення “Системи оцінки ризиків”

2. Методи оцінки ризиків у банках

3. Категорії банківських ризиків

 

 

1. Основні положення “Системи оцінки ризиків”

Позиція Національного банку України щодо нагляду за всіма банками зосереджується на їх ризиках. Адже банки, здійснюючи банківські опе­рації з метою одержання прибутку, наражаються на ризики, що вимагає від керівництва банків розроблення та впровадження відповідних механізмів управління ними з метою забезпечення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів. У контексті нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк України визначає банківський ризик за його впливом на капітал і надходження.

Ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Існування ризику не обов'язково є причиною для занепокоєний. Для розгляду ризиків у ширшій перспективі наглядовий орган має вирішити, чи є ризики, які бере на себе банк, виправданими. Ризики вважаються виправданими, якщо вони є зрозумілими, контрольованими, такими, які можна виміряти і що відповідають здатності банку швидко реагувати на негативні обставини. Невиправданий ризик може випливати із нав­мисних або ненавмисних дій. Якщо ризики є невиправданими, наглядовий орган має взаємодіяти із керівництвом і спостережною радою банку і спонукати їх до пом'якшення або усунення цих невиправданих ризиків. Заходи, які в такому разі має здійснити банк, включають зменшення сум під ризиком, збільшення капіталу або зміцнення процесів управління ризиками.

Отже, ризики банківської діяльності мають оцінюватися з погляду їх впливу та значення на банківську діяльність. Таке оцінювання має у проводитися постійно. Тому важливою функцією служб банківського нагляду Національного банку України є забезпечення безперервного нагляду за банками, використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю, заохочення самих банків до "нагляду" і контролю за ризиками.

Нагляд на основі оцінки ризиків є внутрішнім процесом Національного банку України, який обраний для забезпечення більшої послідовності й ефективності інспектувань та інших видів наглядової діяльності. Для інспектування з боку Національного банку України дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.

Національний банк України виділяє різні рівні складності ризику, на який наражаються банки, що має на меті забезпечення якісного нагляду, спрямованого на визначення суттєвих існуючих або потенційних проблем в окремих банках або в банківській системі в цілому, а також на забез­печення усунення таких проблем.

З метою впровадження нагляду за діяльністю банків на основі оцінки ризиків та вдосконалення методологічної бази щодо оцінювання ризиків Національним банком України розроблені Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків", затверджені постановою Правління Національного банку України від 16 березня 2004 р. №104.

Нагляд на основі оцінки ризиків є поглибленим продовженням нагля­дової функції, що ґрунтується на ризиках та вже певний час викорис­товується Національним банком України. Такий поглиблений підхід дозволив розробити та запропонувати для використання уніфіковані визначення ризиків, структуру для оцінки цих ризиків та інтегрований порядок здійснення оцінки ризиків у процесі нагляду. За результатами оцінки ризиків наглядові органи складають плани і визначають дії нагляду.

Згідно концепції нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і його спостережну раду. Основною ж метою нагляду з боку Національного банку України є визначити, наскільки ефективно банк управляє ризиками не лише на певний момент часу, а протягом певного періоду. За таких умов Національний банк діє більше як "наглядовець", а ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. Проводячи оцінку ризиків із застосуванням системи оцінки ризиків, органи нагляду визначають рівень сукупного ризику і напрям ризику для кожної категорії ризику. Відповідні висновки органів нагляду визначають, які наглядові заходи будуть використовуватися, наприклад планова, позапланова інспекційна перевірка, заходи безвиїзного нагляду тощо.

Застосування методики і критеріїв управління ризиками дозволить органам нагляду визначити, яка саме програма наглядових дій має бути розроблена для кожного конкретного банку. Метою банківського нагляду є забезпечення найефективнішого нагляду за кожним банком за умови якомога меншого втручання в його роботу, що відповідає інтересам як банку, так і його вкладників та інших кредиторів.

У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належним чином своїми ризиками. Національний банк України вживає відповідні заходи впливу до керівництва банку з метою приведення його дій у відповідність до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

У межах банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Тоді Національний банк України справ­ляє відповідний вплив на банківську систему через безпосередній нагляд, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків побудований на ефективному використанні всіх наглядових ресурсів. Наприклад, параметри ризиків обґрунтовуються за результатами проведення обмеженого за обсягом тестування під час інспектувань, спрямованого на підтвердження того, чи впроваджено відповідні засоби контролю. Цим підтверджуються початкові результати визначення параметрів ризиків і надається допомога в розробленні програм нагляду на основі параметрів ризиків окремих банків. Процес визначення параметрів ризиків є суттєвим для

розроблення циклів нагляду і вибору інструментів нагляду, оскільки ризики, на які наражається банківський сектор, є різноманітними і складними. Більш істотні і складні ризики вимагають посилених засобів контролю і моніторингу як з боку самого банку, так і з боку Націо­нального банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування більших зусиль Національним банком України у сфери підвищеного ризику, що досягається ним за допомогою таких дій:

* виявлення ризиків на основі використанням уніфікованих визначень. Сукупність виявлених ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду;

* вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в- грошовому вираженні, інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику:

* оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку;

* спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі, що ґрунтується на стратегії нагляду;

* використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем.

Оцінка ризику в системі оцінки ризиків має відображати як дійсні, так і потенційні параметри ризику банку. На цій оцінці базується стратегія і дії служби банківського нагляду. Вона також створює підґрунтя для обговорення стану банку із його керівниками та членами спостережної ради банку і допомагає забезпечити більш ефективну роботу служби банківського нагляду (інспектування, безвиїзний нагляд тощо). Для виконання цих завдань наглядові органи повинні обговорити попередні висновки щодо стратегії нагляду на основі оцінки ризиків із керівництвом банку і, якщо необхідно, уточнити висновки і стратегію нагляду, спи­раючись на результати цих обговорень. Такий обмін інформацією допо­може Національному банку і керівництву банку досягти спільного розу­міння ризиків, зосередитися на сильних і слабких сторонах управління ризиками і забезпечити реалізацію планів нагляду в майбутньому.

Для забезпечення ефективного нагляду на основі оцінки ризиків Націо­нальному банку потрібна єдина база для документування рішень щодо ризику. Система оцінки ризиків забезпечує зручність документування висновків стосовно кількості ризику, якості управління ризиками, рівня занепокоєння нагляду (вимірюється як сукупний ризик) і напряму зміни ризику в майбутньому. Система оцінки ризиків також містить перелік факторів оцінки, які нагляд буде враховувати під час визначення оцінок. Ці фактори є рекомендованими критеріями здійснення оцінки ризиків; у разі потреби наглядові органи можуть розширювати цей перелік, збільшуючи кількість факторів оцінки.

 

2. Методи оцінки ризиків у банках

Під час оцінки системи управління ризиками наглядовий орган бере до уваги наявність послідовних

Ø положень,

Ø процесів,

Ø ква­ліфікованого персоналу

Ø систем контролю банку.

Значні недоліки в одному або декількох із цих компонентів розглядаються як недоліки в управлінні ризиками.

Положення відображають намір банку досягти бажаних результатів. Вони визначають стандарти і дії, що мають бути засто­совані для виконання певних конкретних завдань. Ретельно розроблені положення спираються на відповідно сформульовані місію, цінності та принципи діяльності банку. Вони також чітко визначають рівень толе­рантності банку до ризику. Мають бути впроваджені механізми внесення змін до положень у разі зміни характеру діяльності банку або рівня його толерантності до ризику. Положення мають бути письмовими та врахо­вувати складність операцій, розгалуженість організаційної структури тощо. Положення мають бути чітко сформульовані та виконуватися в практичній діяльності;

Процеси - це процедури, програми і практика, що визначають, як банк виконуватиме свої завдання. Процеси визначають, як здійснюється поточна діяльність банку. Належним чином розроблені процеси ґрунтуються на положеннях банку, є ефективними, а їх функ­ціонування спирається на відповідні повноваження виконавців;

Персонал - це працівники і керівники, які власне виконують процеси або контролюють їх функціонування. Працівники і керівники мають бути кваліфікованими, компетентними і належним чином виконувати свої обов'язки. Вони мають розуміти місію, цінності, положення і процеси, що є в банку. Програми оплати праці в банку мають бути розроблені таким чином, щоб можна було залучати та утримувати кваліфікований персонал, а також забезпечувати його постійне професійне зростання. Керівництво банку несе відповідальність за впровадження, надійність і забезпечення функціонування систем управління ризиками. Керівництво має достатньою мірою інформувати спостережну раду банку, яка має скеровувати стратегічний напрям його розвитку. Ключовим компонентом формування стратегічного напряму є визначення рівня толерантності банку до ризику шляхом затвердження положень, що встановлюють стандарти, усно або письмово. Належним чином розроблені системи моніторингу дозволяють спостережній раді банку покладати на керівництво банку відповідальність за проведення операцій у межах встановлених рівнів толерантності до ризику. До обов'язків керівництва банку належить таке:

  • реалізовувати стратегічний напрям розвитку банку;
  • розробляти положення, що визначають толерантність банку до ризику та відповідають стратегічним цілям банку;
  • наглядати за розробленням і забезпеченням функціонування інформаційних систем управління з метою забезпечення їх своєчасності, точності та інформативності;
  • забезпечувати, щоб стратегічний напрям і толерантність до ризику були ефективно доведені до виконавців і дотримувалися на всіх організаційних рівнях.

Системи контролю - це засоби та інформаційні системи, які використовують керівники банку для оцінки результатів діяльності працівників, підрозділів та банку в цілому, прийняття рішень і визначення ефективності існуючих у банку процесів. Вони ґрунтуються на принципі зворотного зв'язку і мають бути своєчасними, точними та інформативними. Вони дозволяють оцінити результати діяльності банку і допомагають приймати рішення.

Оскільки ринкові умови і структури банків є різними, не існує єдиної системи управління ризиками, прийнятної для всіх банків. Кожна установа має розробити свою власну програму та системи управління ризиками, відповідно до своїх потреб і обставин. Наприклад, банк, більший за розміром, із складнішими операціями, що має підрозділи в різних географічних регіонах, повинен мати більш досконалу та розвинену систему управління ризиками. Менші за розміром банки, які не здійснюють складних операцій, як правило, мають менш формалізовані положення, процеси і системи контролю, ніж більші банки. Проте це не означає, що системи управління ризиками є менш важливими для банків з нескладними операціями. Це означає, що формалізація процесу в таких банках є менш вираженою.

Усі ефективні системи управління ризиками мають декілька спільних основних характеристик. Насамперед, ефективні системи управління ризиками мають бути незалежними від діяльності, пов'язаної з прийняттям ризиків. Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі елементи:

виявлення ризику. Належне виявлення ризику - це, в першу чергу визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами. Виявлення ризику має бути постійним процесом, що має здійснюватися як на рівні окремої операції, так і портфелів;

вимірювання ризику. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг. Крім того, розвиненість інструментів управління ризиками, які використовує банк, має бути адекватною складності і рівню ризиків, які він узяв на себе. Банк має періодично перевіряти надійність інструментів вимірювання, які він використовує. Належні системи вимірювання ризиків передбачають оцінювання як окремих операцій, так і портфелів;

контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та/або процедур, які визначають обов'язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами управління, які можна уточнювати в разі зміни умов або рівня толерантності до ризику. Банк має визначити послідовність процесу надання дозволів на виключення або зміни обмежень ризику, якщо вони є обґрунтованими;

◊ моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надаватися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів.

Для ефективного нагляду за ризиками має існувати потужна система внутрішнього контролю, яка базується на важливих елементах вико­ристовуваної концепції системи внутрішнього контролю самого банку:

♦ розмежування повноважень, оскільки одна людина не може виконувати всі стадії операції;

♦ різні операції не можуть поєднуватися. Наприклад, працівники, що виконують операції з кореспондентським рахунком, не повинні здійснювати підтвердження сум;

♦ подвійний контроль — охорона та контроль готівки, ощадних книжок, документів суворої звітності та заставного майна мають бути подвійними;

♦ перевірка чи ротація працівників — робота кожного працівника має ретельно контролюватися через перевірку чи ротацію працівників.

Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня система перевірки кредитів.

Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду за ризиком. Внутрішні аудиторські перевірки загалом проводяться для з'ясування:

* повноти та достовірності записів операцій, здійснених у банку;

* надійності зберігання активів, повноти обліку зобов'язань;

* забезпечення належної реєстрації та захищеності ретельнім контролем документів щодо кредитних операцій та застав;

* достовірності дотримання відповідних внутрішніх положень, механізмів, вимог законодавчих та нормативних актів;

* достовірності системи ведення бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, виконані в повному обсязі та чи відповідають положенням банку;

* якості виконання працівниками своїх функцій та повноважень внутрішнього контролю;

* достовірності дозволів, отриманих працівниками, на проведення таких операцій як надання кредиту, підписання чеків, банківських документів, внутрішніх проведень, доручень, інших юридичних та бухгалтерських документів для того, аби переконатися в тому, що немає жодних відхилень від і положень.

Начальник та працівники відділу аудиту мають бути незалежними від працівників банку. Начальник відділу має звітувати Правлінню або Раді банку.

З метою оцінки загальної достатності системи внутрішнього аудиту мають бути визначені:

досвідченість та навички начальника аудиторського відділу та працівників цього відділу;

• достатність розробленої системи аудиту;

• критерії, що використовуються для оцінки достатності системи внутрішнього контролю;

• графік проведення аудиторських перевірок за певний період;

• охоплення аудиторськими перевірками.

Банк наймає зовнішніх аудиторів переважно для перевірки річних звітів банку. Водночас зовнішні аудитори здебільшого виконують і певну частку тестування системи внутрішнього контролю залежно від розмірів та обсягів охоплення банку внутрішнім аудитом та від рівня системи внутрішнього контролю.

Звіти, що подаються вищому керівництву та Правлінню банку, слугують для контролю механізму управління ризиком. Здебільшого такі звіти охоплюють дані про:

=> діяльність банку за поточний період за основними категоріями активів та пасивів балансу, тобто дані про обсяги наданих нових позик, зміни в депозитах, кредитах внутрішнім особам тощо;

=> індикатори ризику, тобто звіти про правопорушення, що стосуються заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації внутрішніх позик, аудиторських звітів тощо;

=> тенденції (за триваліший період) змін за основними категоріями активів та пасивів та індикаторами ризику;

=> кадрові зміни (дані щодо підвищення кваліфікації);

=> значні події чи зміни, що відбулися протягом поточного періоду.

3. Категорії банківських ризиків

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України виділяє дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний, ліквідності, зміни процентної ставки, ринковий, валютний, операційно-технологічний, репутації, юридичний та стратегічний ризики. Ці категорії не є взаємовиключними: будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк України виявляє та оцінює ці ризики окремо.

Кредитний ризик -- це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Оцінку кредитного ризику зазвичай здійснюють в розрізі двох видів: індивідуального та портфельного кредитних ризиків.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індиві­дуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями.

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу ті політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності - не має значення, у якому секторі - державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не виражена в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання.

Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок.

Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

* ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

* ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

* базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

* ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі.

Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).

Ризики, що виникають за аналогічних обставин щодо аналогічних інструментів, які с її банківському портфелі, розглядаються в інших відповідних категоріях системи оцінки ризиків.

Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін чи банківські метали.

Валютний ризик можна поділити на:

=> ризик трансакції, який полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій, і оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

=> ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.

=> економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

Операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для існуванні банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності надійності, контрольованості і безперервності роботи.

Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того. Ці інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, ділери кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження) або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційно-технологічний ризик виникає також черві неадекватність стратегії, політики і використання інформа­ційних технологій, До інших аспектів операційно-технологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або сти­хійного лиха.

Ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду.

Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з' контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінан­сових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та сус­пільством.

Публічне сприйняття іміджу банку можна розділити на дві категорії:

* сприйняття ринком, наприклад нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками);

* сприйняття органами державного регулювання, наприклад Національним банком, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами.

Юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення.

Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.

Стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

◊ стратегічних цілей;

◊ бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

◊ ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

◊ якості їх реалізації.

Ресурси, необхідні для реалізації бізне-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційними системами, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Грошовий обіг і його структура | Номерний фонд готелів різних типів
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 758; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.091 сек.