Безготівкові грошові розрахунки

План

Лекція

«Безготівкові грошові розрахунки. Готівкові грошові розрахунки»

1. Безготівкові грошові розрахунки.

2. Готівкові грошові розрахунки

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник: 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: кнеу, 2002. - 598 с.

Грошовий обіг - це процес безупинного руху грошей у сфері обміну, в ході якого вони виконують свої функції засобу обігу і засобу платежу. Організація й особливості грошового обі­гу визначаються специфікою грошової системи конкретної краї­ни. Однак загальним для всіх країн з ринковою економікою є йо­го розподіл на безготівковий і готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійс­нюється без використання готівки шляхом перерахування кош­тів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII- на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку XX ст. не набув. Лише починаючи з XX ст. безготівкові роз­рахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною фор­мою організації грошового обігу.

Основні принципи організації безготівкових розрахунків такі.

ü усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки, призначений, головним чином, для господарських і виробничих потреб (наприклад, для повернення здачі покупцю при придбанні товару або наданні послуг);

ü списання коштів з рахунка клієнта може здійснюватися лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке списання передбачене чинним законодавством (наприклад за рі­шенням суду);

ü підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу в межах того вибору який забез­печується відповідним законодавством;

ü розрахункові документи приймаються банком до виконан­ня тільки в межах тих коштів, що є на рахунку суб'єкта господа­рювання. Винятки становлять випадки, спеціально передбачені законодавством;

ü суб'єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок. Для відкриття рахунку він повинен подати в комерційний банк необхідні документи.

Після відкриття рахунку між банком і клі­єнтом складається угода з розрахунково-касового обслуговування підприємства, в якій домовляються про всі види послуг, їх вар­тість, права та обов'язки сторін, а також санкції стосовно того, хто порушить ті або інші положення угоди.

Безготівкові розрахунки тісно пов'язані з усіма видами госпо­дарської діяльності і все ж основна частина цих розрахунків при­падає на розрахунки за товарними операціями.

З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки підприємств і організацій з органами управління, з бюджетом, органами соціального страхування і т. ін., пов'язана приблизно одна четверта частина всіх безготівкових розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків передбачає певний до­кументообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних докуме­нтів установлюються певні терміни. Вони визначені Верховною Радою України в постанові від 25.06.1993 р. і становлять 3 дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів - у межах України. У разі порушення даних термінів плат­ник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 % від суми затриманих документів за кожний день затримки. Пеня стягується в безакцептному варіанті, а якщо затримка здійснена не з вини банку, то банк повинен установити винуватця і стягну­ти з нього суму пені в безакцептному порядку.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне дору­чення; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив; д) вексель; є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпоря­дження).

Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення - це письмове розпорядження власника рахунка бан­ку про перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в до­рученні особи вказаної суми. Воно виписується на бланку уста­новленої форми і має свої реквізити. Платіжні доручення випи­суються в кількох примірниках, кожний із яких має свою назву.

Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями по­казано на схемі 1.

Схема 1. Документообіг при розрахунках платіжним дорученням

1. Укладання контракту. 2. Надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт. 3. Передача платіжного доручення банку для списання з раху­нку платника суми платежу. 4. Виписка з розрахункового рахунка про списання коштів. 5. Платіжне доручення про зарахування платежу на розрахун­ковий рахунок одержувача (постачальника). 6. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування пла­тежу.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як з товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації безготівкових розрахунків належить до найбільш поширених. Це пов'язано з тим, що дану форму розрахунків найчастіше викори­стовують тоді, коли мають місце сталі, добре налагоджені зв'язки між господарюючими суб'єктами. Дана форма характе­ризується простим і швидким документообігом і сприяє приско­ренню руху коштів. Певним недоліком цієї форми платежу є не­повна гарантія здійснення платежу на користь постачальника продукції.

Другою формою організації безготівкових розрахунків є роз­рахунки за допомогою платіжних вимог-доручень. Ця форма пе­редбачає при здійсненні розрахунку особисту участь двох суб'єктів: постачальника, який має право на здійснення на його користь платежу, і платника, який має право доручити банку зробити платіж зі свого розрахункового рахунка.

Платіжна вимога-доручення - це такий комбінований доку­мент, що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню час­тину після виконання своїх зобов'язань перед замовником запов­нює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих замовнику послуг, виконаних робіт або постав­лених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними і транспортними документами пересилається платнику, минаючи банк.

Платник, упевнившись у відповідності документів договірним зобов'язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її ниж­ню частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розрахун­кового рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні доку­менти банку постачальника для зарахування коштів на. розра­хунковий рахунок постачальника.

Якщо платник цілком, або частково відмовляється від плате­жу, то він повинен до вимоги-доручення додати всі документи і заяву про відмову від платежу. Найчастіше у практиці причини відмови в платежі пов'язані з тим, що товар не замовлявся; він уже був раніше оплачений; товар відвантажений не за належною адресою і т. ін.

Документообіг при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями подано на схемі 2.

Схема 2. Рух документів при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями

Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями включає такі операції:

1. Укладення угоди між постачальником і покупцем з устано­вленням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення. 2. Відвантаження товару покупцю (замовнику). 3. Відправлення постачальником на адресу покупця докумен­тів на відвантаження товарів із заповненим постачальником вимогою-дорученням. 4. Дооформления покупцем (платником) вимоги-доручення і передача його у свій банк на оплату. 5. Виписка з розрахункового рахунку, яка надається банком платнику про здійснення платежу на адресу постачальника. 6. Передача банку постачальника документів про право зара­хування платежу на розрахунковий рахунок постачальника. 7. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування платежу на рахунок постачальника.

Дана схема документообігу при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями є універсальною, хоча можливий і варіант, за якого постачальник передає документи платнику через свій банк. До здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реа­льним ризик помилки у відправленні вантажу. Це може бути ситу­ація, коли у постачальника часто змінюються замовники, їх кіль­кість велика і т. ін. У цьому випадку рух документів, що, як пра­вило, швидше руху товару допомагає з'ясувати помилку, якщо вона є, й тим самим запобігти марним витратам, пов'язаним з транспортуванням вантажу, котрий фірма-адресат не замовляла, термін постачання якого вже вийшов, або з якихось інших причин.

Важливою й досить поширеною формою організації розраху­нків є розрахунки за допомогою чеків. В Україні чеки використо­вуються для розрахунків між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами. Розрахунки між фізичними осо­бами за допомогою чеків заборонено.

Чек - це документ суворої звітності і бланки чеків (а вони звичайно брошуруються в чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів) виготовляються за зразками, затвердженими Національним бан­ком України.

Чек характеризується тим, що він має ряд обов'язкових реквізитів, наприклад, зазначення суми платежу за чеком, найменування одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо. Для його обігу встановлено термін 10 днів (не враховуючи дня його виписки), після якого він уже не приймається банком. На чековій книжці банк проставляє ліміт, що визначає суму заброньованих за чеком коштів або розмір банківської гарантії. На окремому чеку може бути зазначена та гранична сума, на яку даний чек може бути виданий.

Документообіг при розрахунку чеками подано на схемі 3.

Схема 3. Організація розрахунків за допомогою чеків

Порядок здійснення платежу за допомогою чеків включає такі операції:

1. Замовлення в банку чекової книжки. 2. Видача покупцю чекової книжки з депонуванням зазначеної в книжці суми. 3. Постачання товару (виконання робіт, надання послуг) по­стачальником. 4. Передача чека покупцем постачальнику в оплату товару або послуг. 5. Передача банку чека для його оплати банком платника. 6. Передача документів банку покупця. 7. Зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачаль­ника. 8. Виписка з рахунку депонованих сум. 9. Виписка про зарахування відповідної суми на рахунок по­стачальника.

Розрахунки за чеками мають певні переваги. Вони, передусім, у тому, що досягається досить висока швидкість розрахунків, а це означає прискорення обігу й скорочення дебіторської заборго­ваності. Чек дає переваги не тільки постачальнику, але й замов­нику, бо він гарантує надходження товару, виконання робіт, на­дання послуг і т. ін., оскільки чек виписується після отримання товарів чи надання послуг.

Проте чекова форма розрахунків має і певні недоліки. Серед них слід назвати такі:

- не завжди повна гарантія оплати чека, якщо у чекодавця на рахунку не буде грошей на момент пред'явлення чека;

- неможливість розрахунків чеками на великі суми;

- можливість підробки чека.

Широке застосування має і така форма розрахунків, як акре­дитив. Вона дає змогу максимально наблизити момент відванта­ження і момент платежу, а головне - максимально балансує ін­терес як покупця, так і продавця.

Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк платника за дорученням свого клієнта зо­бов'язаний перерахувати гроші в банк замовника, який здійснить платіж відповідно до складеної акредитив­ної угоди.

В укладанні і реалізації акредитива бере участь кілька суб'єктів: клієнт, який дає доручення банку про відкриття акре­дитива; банк, що розробляє і видає акредитив; банк, який виконує акредитив, і особа, на ко­ристь якої здійснюється платіж за акредитивом.

Загальна технологія організації акредитива така. Покупець-платник звертається у свій банк із заявою про відкриття акреди­тива. Сума, призначена для оплати за акредитивом, утворюється або за рахунок залишку коштів на рахунку покупця, або за раху­нок кредиту банку. Банк платника повідомляє банк постачальни­ка про відкриття акредитива із зазначенням терміну, суми, імені постачальника й умов платежу. Постачальник у міру відванта­ження товарів або надання послуг подає відповідні документи у свій банк на оплату.

Акредитиви можуть мати різну форму. Найбільш поширені такі їх види: відзивний і безвідзивний, а також покритий та непо­критий.

Відзивний акредитив - це такий акредитив, за яким платник до моменту розрахунку з постачальником може відкликати з бан­ку гроші, призначені для оплати згідно з даною акредитивною угодою. Такий акредитив захищає інтереси платника на шкоду інтересам постачальника і тому останні погоджуються на такий акредитив не дуже охоче.

Акредитив безвідзивний - це акредитив, за яким гроші, при­значені для розрахунку, платник не може забрати (відкликати) з банку без взаємної згоди покупця і постачальника. При цьому на акредитиві має бути вказівка на те, що він є безвідзивним акре­дитивом. Якщо такого запису немає, то він вважається відзивним акредитивом.

Покритий акредитив ще називають депонованим. Він має мі­сце тоді, коли банк-емітент бронює кошти, необхідні для оплати за акредитивом у повній сумі і на окремому рахунку в комерцій­ному банку.

На відміну від покритого, непокритий акредитив відрізняється тим, що за ним необхідні кошти не бронюються, а оплата за ак­редитивом гарантується банком і здійснюється за рахунок креди­ту за умови виконання постачальником своїх зобов'язань.

У розвинених країнах поширеною формою організації безго­тівкових розрахунків виступають і розрахунки за допомогою век­селів. Правову основу використання векселя в господарському обороті визначає Положення «Про переказний і простий векселі», прийняте відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р., та Закон України «Про обіг векселів в Україні» (2001 р.)

Розрахунки за допомогою векселів різноманітні й припуска­ють широку участь у цьому процесі банків.

У процесі організації безготівкових розрахунків можуть вико­ристовуватися ще й платіжні вимоги, а також інкасові доручення. Вони застосовуються тоді, коли має місце безакцептне списання грошей. Ці випадки передбачені законом і дуже часто пов'язані з рішенням суду та органів, які мають право накладати штраф. Се­ред останніх слід назвати податкову адміністрацію, Антимонопольний комітет і деякі інші установи.

Ті підприємства, що мають постійні господарські зв'язки у процесі поставки товарів, виконання робіт або надання послуг, можуть здійснювати розрахунки між собою способом взаємного заліку вимог. У цьому разі розрахунки здійснюються тільки за рі­зницею (сальдо) зустрічних вимог.

У цілому в Україні система безготівкових розрахунків саме як система, функціонуюча в умовах ринкової економіки, вже склалася і має певну історію свого розвитку. Важливим якісним моментом її становлення стало введення в 1995 р. системи електронних плате­жів, що дало можливість відмовитись від поштових авізо і суттєво посилити надійність, безпеку і швидкість безготівкових платежів.

На даному етапі розвитку безготівкових плате­жів є створення на базі електронних карток системи масових платежів за товари та послуги в безготівковому варіанті. Реаліза­ція розробленої Національним банком України програми ство­рення загальнонаціональної системи пластикових карток стала важливим кроком у напрямку поширення безготівкових платежів та вдосконалення цієї системи.

Дата добавления: 2014-01-07