Готівкові грошові розрахунки

В організації грошового обігу завжди має місце і готівко­во-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні опера­ції супроводжуються рухом готівкових грошей. На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особли­востей, а саме:

ü Готівково-грошовий обіг характеризується високими ви­тратами щодо його організації. Це пов'язано з випуском (емісі­єю) готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зноше­них купюр і т. ін.

ü На основі цієї форми організації грошового обігу складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом.

ü Розрахунки між господарюючими суб'єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових пору­шень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від подат­ків і тощо.

Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розра­хунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосуван­ня кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє впровадженню безготівкових розрахунків навіть на рівні роз­дрібної торгівлі. Крім того, у ряді країн розрахунки готівкою обмежуються адміністративними заходами. Як правило, це сто­сується платежів великими сумами. Унаслідок проведення такої політики, частка готівки в країнах з високорозвиненою ринко­вою економікою, як правило, невелика і складає 5-7 % усієї грошової маси.

Правове забезпечення готівкового грошового обігу довгий час визначалось «Порядком про ведення касових операцій у народ­ному господарстві України» та інструкцією Національного банку України «Про організацію роботи з готівковим оборотом устано­вами банків України» від 13.10.1997 р. На зміну цим норматив­ним актам згодом була ухвалена Постанова Національного банку України від 19.02.2001 р. Це «Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення, обліку і контролю касових операцій і т. ін.

Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового зв'язку) і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяль­ністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри таких розрахунків (на сьогодні це не більше 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним, або кількома платіжними дору­ченнями), а також визначає перелік винятків із цього положення (розрахунки за електроенергію, добровільні пожертви, розрахун­ки з бюджетом тощо). В одному з розділів Положення визнача­ються й ті документи, що супроводжують розрахунки (прибутко­ві та витратні ордери, касові й товарні чеки і т. ін.), а також порядок обліку всіх первинних документів, які супроводжують видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ве­дення касової книги підприємства.

Визначальним напрямком діяльності Національного банку України в організації готівкового грошового обігу є, з одного бо­ку, посилення контролю за дотриманням господарюючими су­б'єктами касової дисципліни, що забезпечується, наприклад, ви­могою обов'язкового подання юридичними особами обліково-розрахункових документів, які підтверджують проведення готів­кових платежів. З іншого боку, Національний банк України праг­не забезпечити необхідний рівень лібералізації розрахунків го­тівкою між господарюючими суб'єктами, а також між ними і населенням. Реалізація цього завдання здійснюється шляхом створення умов для вільного отримання готівки кожним господа­рюючим суб'єктом зі свого банківського рахунка, зняття обме­жень за розрахунками готівкою з населенням, удосконалення по­рядку встановлення комерційними банками лімітів готівки в касі підприємства тощо.

Основними шляхами надходження готівки в обіг є виплата за­робітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій і т. ін. Ці гроші надходять населенню через банки або через каси підприємств.

Витрата грошей населенням на оплату товарів і послуг забез­печує зворотне надходження готівково-грошової маси в каси під­приємств, а від них - у каси банків. Частина отриманої населен­ням готівки відразу повертається безпосередньо в комерційні банки у вигляді вкладів, внесків на оплату придбаних ощадних сертифікатів та ін.

Гроші, які отримує підприємство, воно повинно здати того самого дня в банк. У касі підприємства може залишитись тільки частка грошей. Цей касовий залишок лімітується. Касовий ліміт установлюється комерційним банком на підставі відповідної за­яви господарюючого суб'єкта та його потреб у готівці. Остання залежить від потреби в організації роботи підприємства (напри­клад, для видачі здачі покупцям, здійснення передбачених нор­мативними актами розрахунків готівкою, умов здавання готівки в банк тощо). Якщо в господарюючого суб'єкта у зв'язку зі зміною обсягів касового обороту, змінами в організації діяльності і т. ін. виникає потреба в збільшенні касового ліміту, тоді суб'єкт під­приємницької діяльності звертається до банку з відповідним об­ґрунтуванням необхідності зміни розміру касового ліміту.

За певних обставин касовий ліміт може бути перевищено на законних підставах. До таких можна зарахувати, наприклад, ті випадки, коли видається заробітна плата. Під час установленого терміну (три дні) касовий ліміт перевищується. В окремих випад­ках його може і не бути взагалі. Це найчастіше має місце стосов­но організацій, які займаються закупівлею певних товарів у насе­лення, наприклад, грибів, м'яса та ін.

Акумульовані підприємством готівкові гроші, як уже зазнача­лося, крім лімітованого касового залишку, мають бути в той са­мий день здані в касу комерційного банку. Для цього кожний банк має денну касу, в якій гроші приймаються і в той самий день зараховуються на відповідний рахунок підприємства. Якщо гроші не надійшли до банку протягом операційного дня, то вони можуть бути прийняті вечірньою касою. У цьому разі гроші кліє­нта зараховуються на його розрахунковий рахунок, як правило, вже наступного дня.

Такі правила є загальними, але в окремих випадках до них пе­редбачено винятки, наприклад, за термінами здачі готівки, або за самої форми. Так, підприємства, що знаходяться в сільській міс­цевості і на значних відстанях від місцезнаходження банку або його філії, можуть здавати виторг раз у декілька днів, а якщо не­обхідно, не прямо в банк, а на пошту. Усі ці винятки регламен­туються Національним банком України. Він же розробляє прин­ципи й методику інкасації готівки, її транспортування і збере­ження.

Готівкова маса обслуговує значну частину товарообігу, а остання постійно змінюється. У зв'язку з цим виникає питання про поповнення готівки в обігу. У цілому цей механізм діє таким чином. Касове обслуговування клієнтів (а це як господарюючі суб'єкти, так і населення) у нашій державі, згідно з відповідним законом, покладено на комерційні банки. Вони мають свою обо­ротну касу і при зростанні потреб у готівці вирішують це питання за рахунок своїх касових резервів. Якщо ж цього резерву не ви­стачає, то комерційний банк звертається до відповідного прав­ління НБУ і в разі обґрунтованості такого звернення Національ­ний банк дає дозвіл на підкріплення оборотної каси комерційного банку. Це підкріплення здійснюється за рахунок резервних фон­дів (запасів) грошових знаків, які НБУ тримає у своїх регіональ­них відділеннях для забезпечення своєї емісійної функції.

Готівковий грошовий обіг є лише частиною грошового обігу. Друга його частина представлена безготівковим грошовим обі­гом. Між ними існує тісний взаємозв'язок, що реалізується в по­стійному переході грошей із безготівкової форми у форму готів­ки й навпаки. Цей процес є досить складним, а головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних про­цесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошо­вий обіг та їх взаємодія постійно контролюються і регулюються Національним банком України.

Дата добавления: 2014-01-07